Остап Вишня — Письменники (аналіз, паспорт твору)

Жанр. Усмішка.

Час створення. 1921 рік.

Автор. Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко, 1889-1956) – український гуморист, сатирик, новеліст, перекладач, публіцист, драматург, прозаїк.

Тема. Література й літературна праця; зображення авторського бачення непростої письменницької праці.

Ідея. Письменницька праця нелегка, найголовніше для письменника – мати талант.

Проблеми. Творчий процес; талант; як стати письменником; ідеологія і письменник; обмеження у творчості; винагорода за працю.

Композиція і сюжет твору

Усмішка "Письменники" починається банальним твердженням про слово письменник, яке походить від дієслова писати. Отож це людина, яка завжди пише. Далі автор гумористично аналізує перші проби пера, коли видавці, з пересторогою ставлячись до молодих авторів, вимагають, аби вони приносили "не таке, а отаке". Тоді й сам початківець, враховуючи досвід розмови з ним, навіть про метрів літератури може так само "узагальнено" судити: "У Тичини, знаєте, є щось старе… Не скажу напевно, що саме, але щось є… Отаке щось, знаєте… Не таке, а отаке". Отже, процес народження "письменника кваліфікованого" має такі ланки: треба писати без "нікотрого впину", пропонувати свої твори численним редакціям, на сторінках часописів "жарить" про зміст і форму, як і про старших колег із мистецького цеху. Також автор іронічно зауважує, що як тільки таким чином "письменник получився", то "із зростом чуприни зростає й той чи інший письменників світогляд, та чи інша ідеологія, та чи інша платформа…". Хоча зрозуміло, що платформа переважно радянська, світогляд — революційний, ідеологія — пролетарська або пролетарсько-селянська. Попри таку уніфікацію, письменників можна розрізняти за зовнішнім виглядом (за штаньми — добрими чи дірявими, зачіскою), довжиною рядка (прозаїки, поети, футуристи), незрозумілістю твору (символісти, неокласики, імажиністи, реалісти, гумористи).

По суті, Остап Вишня іронічно анатомує тогочасне літературне життя. Вістря його сатири спрямоване проти невігласів, які у 1920-х рр. приходили в літературу з агітками й плакатами замість вартісних мистецьких творів. Це засвідчує також просторічна лексика, використана автором ("нікотрого", "жарить", "получаються", "здебільша"). Водночас автор стверджує, що головне для письменника — талант, тільки велика загадка, де він є. Отже, йдеться про те, що "це штука дуже тендітна". Від такого серйозного регістру оповіді Остап Вишня переходить до гумористичного. Він переконаний, що найважливіше для письменника — гонорар, який "декотрі теоретики вважають за головний чинник у психології творчості".

Наскрізний художній засіб, який використав Остап Вишня у цій гуморесці, — гра слів. Скажімо, верлібр, або ліверна ковбаса. Футуристи — це письменники майбутні. Імажиністи — від слів "і ми мажемо". Реалісти — письменники, що "скінчили реальну школу й не склали конкурсу до політехніки".

Не міг не згадати письменник і гумористів, охарактеризувавши їх так: вони — нещасний народ, "бо, навіть коли зуби болять, мусять писати щось "веселе"".