Літературний рід: Лірика.
Жанр: Ліричний вірш.
Вид лірики: Пейзажна, інтимна.
Напрям, течія: Модернізм, неоромантизм.
Рік написання: 1894.
Віршований розмір: Ямб (здебільшого чотиристопний, хоча трапляється ще три— та п'ятистопний), закономірність – ненаголошений склад чергується з наголошеним (U_).
Бу лá вес нá ве сé ла, щé дра, мú ла,
Про мíн ням грá ла, сú па ла квіт кú,
Во нá ле тí ла хýт ко, мов сто крú ла,
- Давня весна (повний текст) ▲ читається менше, ніж за хвилину
- Давня весна (скорочено)
- Давня весна (шкільні твори)
- Які художні засоби використано у поезії "Давня весна"?
- Біографія Лесі Українки
За нé ю вслíд спі вý чі ї пташ кú!
Римування: Перехресне (АБАБ).
Рими точні: мила – стокрила, квітки – пташки, загомоніло – бриніло, луна – самотна, настала – придбала, ясна – весна, мене – зелене, гілки – квітки, хатині – пташині, заспівав – прислав, забуде – буде, дала – цвіла.
Строфа: Вірш складається з шести строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: Чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
- Краса весняної природи.
- Самотність і душевна розрада.
- Гармонійна єдність людини та природи, що утверджує оптимізм.
- Вміння бути вдячним за теплі моменти в житті.
Тема:
Відтворення спогадів про прихід (давньої) весни, добродійний її вплив на хворобливий стан ліричної героїні.
Ідея:
Возвеличення краси весняної природи, за сприянням якої людина забуває про свою недугу.
Основна думка: "Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала": вміння бачити красу природи, радіти природі, попри негаразди.
Композиція і сюжет
За змістом вірш можна умовно поділити на:
- експозицію: "була весна...";
- зав'язку: буяння весняної природи та самотність хворої дівчини;
- кульмінацію: заглянула "у вікно до мене" весняна краса ‒ радість ліричної героїні з приводу того, що її "не забула" весна;
- розв'язку: "моя душа ніколи не забуде того дарунку" ‒ вдячність чудовій порі за розраду.
Художньо-стильові особливості:
- Твір має автобіографічне підґрунтя ‒ пов'язаний із хворобою поетки.
- Вірш вирізняється глибокою ліричністю. Взаємний зв'язок природи і людських почуттів створює атмосферу співпереживання.
- Емоційна контрастність як головний принцип виразності.
- Персоніфікація природи, яка є не лише фоном, а й активним учасником подій.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "весна весела, щедра, мила", "летіла хутко", "співучії пташки", "зелений шум", "веселая луна", "весна ясна", "радісна весна", "білесенькі квітки", "тісна хатина", "весняна воля", "любий гай".
- Метафора: "весна…промінням грала".
- Уособлення: "весна…сипала квітки,…летіла хутко", "усе загомоніло — зелений шум, веселая луна", "весна…друнки всім несе…, дару не придбала, мене забула", "весна … не забула", "заглянули… гілки", "замиготіло листячко", "вітер … заспівав", "прилинули пісні", "гай свій відгук з ним прислав", "душа… не забуде", "весна дала, … за вікном цвіла".
- Порівняння: "летіла хутко, мов стокрила".
- Риторичні оклики: "За нею вслід співучії пташки!", "Зелений шум, веселая луна!", "Ні, не забула!".
- Гіпербола: "Весни такої не було й не буде, як та була, що за вікном цвіла".
- Заперечення: "Мене забула радісна весна" — "Ні, не забула!"; "Весни такої не було й не буде" — "Як та була"; "Дарунки всім несе" — "Для мене тільки дару не придбала".
- Антитеза: "Співало все, сміялось і бриніло, А я лежала хвора и самотна", "Дарунки всім несе / Для мене тільки дару не придбала" ‒ створює напругу, яка розв'язується в кінці, коли природа дарує героїні підтримку; "Мене забула радісна весна / Ні, не забула!", "Весни такої не було й не буде, Як та була".
- Повтор: "не було" — "не буде" — "була".
- Зменшено-пестливі слова: листячко, білесенькі.
- Інверсія: "замиготіло листячко зелене", "була весна весела,..", "прилинули пісні пташині".
- Синоніми: ожило, загомоніло; співало, бриніло.
Образи та символічні образи:
- Лірична героїня тотожна самій поетесі, яка, страждаючи від невиліковної хвороби, знаходить втіху в чарівності навколишнього світу.
- Весна символізує пробудження й молодість. Вона дарує свою красу та силу всім, але особливо тим, хто потребує цього найбільше.
- Дарунки ‒ приємні почуття, сподівання.