Том. Простий хлопчик, який проявляє цікавість до "свята" дорослих і з раннього ранку з'являється у черзі. Читач дізнається про Тома небагато: у нього є батьки (дещо суворі, дозволяють собі бити сина) і брат, якому разом з Томом доводиться працювати на земельній ділянці. Хлопчик зображений босим, адже його сім'я, як і решта людей, намагається виживати у зруйнованому світі.
Стоячи у черзі, Том розмові з дорослими замислюється, навіщо плювати, знищувати все прекрасне, вбивати, руйнувати все навколо. Йому цікаво, чи повернеться цивілізація. Побачивши картину, Том зачарований красою витвору мистецтва, не може плювати чи нищити її. Йому вдається взяти шматок полотна, таким чином він зберігає усмішку "Джоконди" як символ вічності мистецтва, духовної краси, морального зростання людини. Для нього усмішка прекрасна, під впливом мистецтва прокидається його серце. І поки маленького хлопчика буде зігрівати клаптик полотна з усмішкою розтерзаної "Джоконди", до того часу у людства є шанс на порятунок. Автор стверджує, що людина зуміє перемогти зло, зуміє побачити красу і навчиться її берегти.
Гріґсбі. Чоловік з черги, який заступається за Тома. На запитання хлопця, чому всі зібралися і мусять плювати, Гріґсбі відповідає, що річ у ненависті до всього з минулого. Чоловік вважає, що треба ненавидіти все, що зруйнувало і занапастило людство, а всі, що керували людством, – божевільні. Дещо у словах Гріґсбі можна вважати раціональним (наприклад, керівники держав дійсно могли призвести до ядерної війни), але не можна погодитися з тим, що потрібно ненавидіти усе з минулого, бо у чому вина картини Леонардо да Вінчі.