Оскар Уайльд — Портрет Доріана Грея (характеристика та аналіз героїв твору)

Доріан Грей. Доріан – онук багатого, але скупого лорда Кельсо, син красуні Маргарет Девере, яка з любові вийшла заміж за бідного офіцера. Через кілька місяців після їхнього весілля і за кілька місяців до народження Доріана офіцера було підступно вбито на дуелі. Маргарет померла незабаром після пологів.

На початку роману Доріан дуже приємний двадцятирічний молодик. Головна його перевага – врода. Він скромний, чуйний, непогано грає на фортепіано. Розповідаючи Голуорду про Доріана, леді Брендон характеризує його так: "Забула, що він робить… боюся, що він… не робить нічого… ах, ні, він грає на роялі… чи то на скрипці". Це означає, що Доріан – нероба. Це перша і зовсім непомітна сходинка падіння Доріана, адже лінощі – причина нудьги, а з нудьги чого тільки не зробиш. Саме з нудьги лорд Генрі розповідає Доріанові те, про що говорити не слід, підказує аморальні ідеї. Крім того, Доріан, за словами Голуорда, "іноді буває страшенно нечутливий". Розмірковуючи про почуття Доріана, Голуорд говорить: "У такі миті я відчуваю, що віддав свою душу людині, яка поводиться, ніби квітка, яку можна причепити на піджак, ніби прикраса, якою він тішить свою пиху літнього дня". Проте тільки художник, людина, глибока й прониклива, зауважив Доріанове марнославство. Тітонька Генрі, навпаки, вважає його "юнаком серйозним, із прекрасним серцем". Ні неробство, ні марнославство не позначилися на чарівному портреті. Може, тому що ці вади вже були притаманні Доріану, коли його малювали.

Доріан вирішив не соромитися своїх негативних якостей, і спонукає його до цього саме лорд Генрі. Під його впливом Доріан виправдовує своє негідне життя новою філософією.

Коли Доріан закохується, це почуття стає переломним моментом, що виявляє його негідну вдачу. Разом із коханням герой приносить своїй обраниці смерть. Доріан вирішив одружився з юною талановитою актрисою Сібіл Вейн. Однак раптом дівчина втратила свої акторські здібності, і з'ясувалося, що Доріан любив не її, а мистецтво. Справжні почуття Сібіл його не цікавили. В історії із Сібіл Доріан постає байдужим, егоїстичним, зверхнім, бездушним.

Доріан Грей двічі вирішував відмовитися від ганебного способу життя: уперше після самогубства Сібіл, удруге – після випадкової смерті її брата, який міг розкрити таємницю портрета. Він навіть почав виправлятися, шляхетно не занапастивши наївну Гетті Мертон. Однак у першому випадку Доріан змінив своє рішення під впливом лорда Герні, а в другому, побачивши, що замість змінитися на краще портрет став ще огиднішим, замислився: "Невже марнославство спонукало його на цей єдиний у житті добрий вчинок". У Доріана Грея була можливість жити подвійним життям серед таких самих лицемірів, як він. Доріан відвідував брудні притони, курив опіум, але "не нехтував думкою суспільства й дотримувався пристойності". Щоправда, для цього довелося вбити Голуорда, якому він необачно показав "обличчя своєї душі", а потім стати причиною самогубства хіміка Кемпбела, якого змусив знищити труп. Доріан повсякчас боїться викриття і, зрештою, вирішує знищити "один-єдиний і то слабкий – доказ". Він скоює свій останній злочин – убивство портрета, точніше – самогубство.

Цитати: "Повернувшись убік, я вперше побачив Доріана Ґрея. Коли наші очі зустрілись, я відчув, що блідну. На мить мене пойняв інстинктивний страх. Я збагнув – переді мною така чарівна врода, що може поглинути всю мою душу, все моє єство, ба навіть усе моє мистецтво, коли я тільки піддамся її чарам", "Лорд Генрі подивився на нього. Так, безперечно, цей юнак – з ніжними обрисами ясно-червоних уст, чистими блакитними очима, злотистими кучерями – був надзвичайно вродливий. Його обличчя чимось таким одразу викликало довіру. З нього промовляла вся щирість юності, вся чистота юнацького запалу. Бачилось – життєвий бруд ще не позначив його своїм тавром", "Усвідомлення своєї власної вроди спало на Доріана, як одкровення. Він ніколи не помічав її раніше! Безілові компліменти здавались йому просто чарівною даниною дружби — він слухав їх, сміявся і забував про них. Вони не впливали на його душу. Та от прийшов лорд Генрі Воттон зі своїм дивним панегіриком юності, зі своїм моторошним застереженням про її тлінність. Це одразу розворушило Доріана…".

Лорд Генрі. Лорду Генрі властиві ті самі моральні недоліки, що має Доріан, але він навчився лише говорити про них. "Дивна з тебе людина, Гаррі! Ти ніколи не кажеш нічого морального і ніколи не робиш нічого неморального. Твій цинізм – це тільки поза", – зауважує Голуорд.

Лорд Генрі, як витончений естет, розуміється на красі й перетворює її на джерело насолоди. Його можна назвати теоретиком та ідеологом естетизму. Цей образ іноді трактують як образ змія-спокусника, оскільки його слова Доріан сприймає як програму дій, реалізує їх на практиці і поширює серед "золотої молоді". І справді, моральне падіння Доріана відбувається під безпосереднім керівництвом лорда Генрі, людини непересічної, яка озвучує деякі з власних парадоксальних суджень письменника. Вайльд цінує передусім гру розуму, чи не тому й холодний цинік лорд Генрі цікавиться не пошуком істини, а прагненням до блискучої фрази: "Він грав думкою й ставав зарозумілий. Він підкидав її в повітря й перевертав її, випускав її з рук і знову ловив, прикрашав її райдужними фарбами фантазії й окриляв парадоксами".

Безумовно, багато чого зі сказаного лордом Генрі вражає уяву читача, оскільки контрастує з усталеними уявленнями, адже його мислення є неповторним і неординарним: "Єдиний спосіб збутися спокуси – піддатись їй"; "Своїми досягненнями людина тільки здобуває собі ворогів. А щоб зажити слави, треба бути посеред ністю"; "Любов живе в повторенні, і саме повторен ня перетворює простий інстинктивний потяг у мистецтво"; "Смерть і вульгарність – це єдині дві речі в дев'ятнадцятому столітті, що з ними не можна примиритися".

Проте водночас лорда Генрі навряд чи можна вважати й таким собі холодним експериментатором, оскільки він передбачає наслідки і навіть чесно попереджає про них Доріана. Утім, він байдужий до того, чому бракує вишуканості, тож і в житті, і в смерті шукає лише красу.

Цитати: "Доріан Грей спохмурнів і одвернув голову. Він не міг не вподобати цього високого стрункого молодика, що стояв поруч. Це романтичне смагляве обличчя і стомлений вигляд збуджували цікавість. Було щось несказанно-принадне в його низькому млосному голосі. Навіть ці руки – холодні, білі, подібні до квітки, – мали своєрідні чари. На звук його голосу вони мелодійно рухались і, здавалося, теж промовляли щось по-своєму. Доріан відчував острах перед ним і соромився цього остраху".

Безіл Голуорд. Художник, який створив чарівний портрет Доріана Грея. Для нього краса і доброта, естетичне й етичне  є неподільними явищами. Це стан душі: людина з почуттям прекрасного не може бути аморальною, отже, не потребує моралізаторських повчань. Мабуть, тому він і не повчає та не засуджує Доріана, а лише закликає його до покаяння (щоправда, при цьому гине).

Сібіл Вейн. Сімнадцятирічна дівчина, у яку закохався Доріан Грей. Сібіл грала у театрі неперевершено доти, доки жила своїми ролями. Покохавши Доріана, вона зізналася, що мистецтво для неї стало неважливим. Вона не могла вдавати на сцені кохання, коли відчувала це почуття по-справжньому лише до Доріана. Сібіл стала першою даниною гедонізму Доріана Грея. Вона вразила його незвичайним талантом актриси. Але кохання Доріана швидко минуло, коли Сібіл не змогла більше вдавати кохання на сцені. Не отримавши насолоди від вистави, Доріан Грей грубо відштовхнув дівчину не тільки від себе, а й від життя – вона отруїлася.

Цитати: "…на сцену ступила Сібіл Вейн. Вона й справді була дуже гарна – лорд Генрі навіть визнав у думці, що таку вроду йому рідко доводилось бачити. В її сором'язливій грації і боязкому виразі очей було щось від молодої сарни. Легка барва, наче тінь троянди в срібному дзеркалі, заграла на щоках дівчини, коли їй передався щирий запал залюдненої зали. Вона відступила два кроки, і губи її затремтіли".

Джеймс Вейн. Брат Сібіл, який двічі намагався помститися за сестру, але першого разу його ввела в оману зовнішність Доріана, а вдруге – сліпа куля рикошетом улучила в нього самого, коли він на полюванні цілився у свого ворога.