Ульф Старк — Диваки і зануди (характеристика та аналіз героїв твору)

Симона Кроль. 12-річна дівчинка, яка на початку твору не хоче переїжджати в іншу частину міста, бо доводиться покидати школу і друзів. У Симони є пес Кільрой, який зник під час переїзду. Дівчина любила його і дуже хвилювалася, коли він пропав. Маминого хлопця Симона вважала занудою, але чоловік старався знайти з нею спільну мову, давав гроші на одяг, купив цуценя, хоч не любив собак. У новій школі через помилку Симону представляють як хлопця Симона. Дівчина скористалася з цього і почала нове життя.

Цитати: "Мені не хотілося ніякого дня народження. Мені не хотілося нікуди звідси їхати і покидати це непоказне помешкання, де мені непогано… Мені не хотілося покидати ані своїх друзів, ані школи, ані кав'яреньки на майдані", "Я бачила за маминою спиною в дзеркалі не себе, а невиразну бліду цятку. Вона була схожа на те наїжачене привиденя, що живе вночі у виставковій залі в Скансені при штучному місячному освітленні. Мене просто затьмарювало світло, що випромінювала мама", "я, як і раніше, коли він був добрим мудрим Богом, а я малою шмаркачкою, яку він любив, розповіла йому все – про переїзд, про Кільроя, про Інґве, маму і про те, що мені несила думати, ніби його колись не буде. І поки я плакала, мене охопило відчуття, що в мене всередині утворилася тверда грудка злості, яка билася замість серця. Чого це все на мене звалилося? Чого всі ці неймовірно сумні події мали статися водночас? — Сердешне моє дитя, — мовив дідусь. — У нашій великій родині є нормальні й ненормальні, диваки й зануди. Твоя мати належить до ненормальних. Я також. Та й моя мати була не така, як усі. Я знаю, що з такими нелегко жити. А нормальними та занудами світ аж кишить. З ними, мабуть, трохи легше. Та хай їм чорт, мені вони геть не цікаві! — А я належу до ненормальних? — спитала я і спробувала усміхнутися. — Напевно, так, — відповів дідусь і підморгнув. Він ніжно погладив долонею мою потилицю, де коротко підстрижене волосся кучерявилося і стирчало навсібіч", "Перш ніж вискочити за двері, я кинула погляд у величезне дзеркало, що стояло в передпокої. Звідти на мене глянуло худе, як скіпка, високе миршаве дівчисько в латаних джинсах, кросівках і в смугастій футболці, в очах якої під короткою гривкою горіла злість. Я натягнула на себе рожеву куртку і вийшла. Якщо мама виглядала як королева джунглів, то я – як напівголодна миша з передмістя", "Замість Симони вийшов Симон. Тож усі тут очікували хлопця на ім'я Симон. А з'явилась я! Що ж мені робити? Отак завжди – у мене просто неймовірна здатність втрапляти в якусь халепу!", "Я обережно провела по коротких кучериках, намагаючись згадати, який у мене був вигляд у дзеркалі в передпокої. Коси були короткі, без приколок, бантів чи чогось такого, що могло б мене виказати. Добре, що ще не випинались, як у інших дівчат, груди! І що я не вирядилася вранці в сукню! А те, що було на мені, міг носити який-завгодно хлопець", "Відтепер мені доведеться вести небезпечне подвійне життя. Удома я й далі була дівчинкою, що невдовзі стане велика. А в школі я для своїх нових друзів була хлопцем".

Ольга. Мама Симони, художниця, любить екстравагантно вдягатися і дуже забудькувата. Хоч жінка інколи поводиться дивно, вона щиро любить дочку і свого батька.

Цитати: "Там спокійним сном немовляти спала мама. Вона була з головою вкрита зношеною чорнобурковою шубою, бо ночами завжди страшенно мерзла", "Те, що мама забуде про мій день народження, я, звісно, знала. У її голові ніколи не трималися ніякі пам'ятні дати. А дні народження – то й поготів", "Вона загорнулася в шубу й стала никати поміж мотлохом, щоб таки знайти там який-небудь підходящий подарунок, покопирсала пальцями ніг із полакованими в червоний колір нігтями то одну купу на підлозі, то другу, понишпорила в кількох коробках і постояла перед великим дзеркалом у позолоченій рамі. Потім провела рукою по чорних фарбованих косах. У тій шубі мама скидалась на героїню якогось російського фільму. Пил кружляв довкола неї так, як кружляє хурделиця в сибірській тундрі", "Часом мама розходжувалася так, що будь здоров. А тепер була геть сама не своя. На її виправдання можна сказати лиш те, що вона справді думала, ніби то був Кільрой. Мама ніколи не розбиралася в собаках. І в людях іноді також", "Мама зайшла на кухню, де я запихалася грінками, які через мою злість пригоріли. Вона була вбрана в плямисту, мов шкіра леопарда, сукню з дуже відкритими грудьми й ногами. До того ж на ній були червоні, як пожежне авто, черевики, чорні панчохи в сіточку й чудернацькі сонцезахисні окуляри, дужки яких густо обліплювали блискучі камінчики", "Вона робила ілюстрації для всіляких жіночих журналів, що публікували силу-силенну різноманітних солодкавих оповідок. На те, що вона заробляла, ми й жили. А оскільки мамі було сутужно з натурниками, то замість них вона використовувала мене та Інґве", "Мама зі своїм саксофоном була в дідусевій кімнаті. Згори я чула, як вони разом грали. То більше скидалося не на гру, а на розмову. Віолончель зі своїм ніжним, загадковим голосом і саксофон, несамовитий і лагідний водночас – хрипіли, сміялися і плакали".

Інґве. Бойфренд Симониної мами, на думку Симони – зануда. Інґве хотів якнайкраще, коли зник Кільрой, тому купив Симоні цуценя, якого вона не захотіла. Він і знаку не подав, що через Симону розгромив сусідові вулики і пом'яв своє улюблене авто. Купив собаку, хоч, власне, не любив собак. Він хотів якнайкраще, і Симоні було шкода.

Цитати: "Інґве – це кретин, із яким мама надумала зійтися. Якщо задля кохання людина здатна пороти такі дурниці, то даруйте – нізащо не буду закохуватися!", "Інґве – то і був той фрукт, із яким мама зійшлася. У мене було таке враження, ніби вона знайшла його там, де на дурняк продавали щонайзанудніших зануд. Він носив краватку і капелюхи, щоб ніхто не помітив його залисин", "Інґве не любив ганяти. Він їздив так повільно, що мама від нетерплячки совалась на сидінні. Коли ж мама була за кермом, у Інґве хололо всередині і йому робилося зле. Тож він лишився вдома".

Дідусь Іван. Батько Ольги та дідусь Симони; втік з лікарні до родини; раніше грав в оркестрі на віолончелі; його дружина Катарина померла п'ять років тому. Симона дуже любила дідуся і розповідала про усе, що її хвилювало. Саме дідусь розповів Симоні, що у їхні родині є нормальні й ненормальні, диваки й зануди. Симона, її мама і дідусь належали до диваків. Дідусь вважав, що з ними цікаво, бо зануди обережно зводять негарні вузькі мости над незнайомими водами, а диваки бовтаються у воді, їх не зупиняють ніякі течії. Навіть якщо це небезпечно. Дідусь-дивак, як ніхто інший, без слів розумів Симону. Він для неї – "добрий мудрий Бог", який приємно пахне землею. З дідусем у дівчинки пов'язані найщасливіші моменти дитинства, про які вони щоночі згадують, лежачи на ліжку і роздивляючись нічне небо: "І ми разом заходилися згадувати то се, то те, не помічаючи, як збігав час. На мене, ніби в дитинстві, війнуло прохолодою лісів, де росла чорниця й малина, де витикали з трави свої голови гадюки, яких ніхто не боявся, хоч вони й крутили ними. Я пам'ятала, як ми відразу висихали після дощу чи плавання під гарячим сонцем. Наші спогади мерехтіли серед ночі, як сонячні прогалинки".

Цитати: "Дзиґарі були здоровецькі, зроблені з червоного дерева та латуні, й несамовито бамкали. Мамі вони дісталися від дідуся, її батька. Загалом він лишив їй ще багато всяких годинників, коли переїздив до притулку для старих", "Але ніякого Кільроя не побачили! Зате там стояли чорні жіночі чоботи! Поверх них біліли мішкуваті кальсони, що розвівалися на легенькому вранішньому вітрі і були вбрані під білосніжну нічну сорочку лікарняного крою, підперезану в поясі шматком червоної трубки від крапельниць. На шиї в людини на товстому ланцюжку теліпався старовинний золотий кишеньковий годинник. То був рослий чоловік вісімдесяти років, лисий, як бубон, з великими сивими вусами, що обвисали донизу. Його трохи розкосі очі дивилися на нас блакитним, бадьорим блиском, і він радісно пирхав крізь жмут волосся в ніздрях. У нього був надзвичайний вигляд", "Він обхопив мамину голову своїми велетенськими долонями і поцілував її в обидві щоки, голосно прицмокуючи. По його змарнілих щоках прямісінько на вуса текли рясні сльози. Потім він схопив мене за талію і підняв угору врівень зі своїм обличчям. У нього з рота пахло цибулею і землею. Спроквола похитавши головою, він подивився на мене так, ніби заглянув у мою душу. У його погляді було стільки жалю, що я затремтіла. Що такого він у мені побачив?", " – Я прийшов сюди помирати, – сказав він. – Саме тому я тут. У кімнаті запала глибока тиша. Здавалося, навіть годинники на якусь мить затамували подих. Дідусь пригладив вуса. Він мав стомлений вигляд. Лише його очі під білими хмарами брів променилися ясною блакиттю літнього неба", "Мені здавалося, що дідусь був завжди. Він показував мені квіти і птахів і давав їм назви. "Тебе звати ялина, а ти, комашко, муха! А тебе, мала шалапутнице, звати плисочка!" – казав дідусь і тицяв на них своєю патерицею, ніби сам Господь Бог. Це він навчив мене плавати й давати здачі забіякам. Він навчив мене читати і лихословити. Щоправда, не зумисне, а мимоволі. Я сама того навчилася, коли чула, як він час од часу спересердя на когось лаявся"

Ісак. Новий однокласник Симони, у якого закохується дівчина. Спочатку Ісак, як і всі у школі, сприймає Симону за хлопця, між ними виникає дружба.

Цитати: "Довелося сідати майже спереду. Та ще й біля того, хто уявляв себе великим цабе. Біля цибатого хлопця із русявим скуйовдженим чубом, блакитними очима і веснянками по всьому обличчі, хоч весна давно минула. То був Ісак", "Раптом він розвернувся, пропік мене несамовитим поглядом і зацідив кулаком у зуби так, ніби забив у дошку цвях. Удар був тяжкий, грубий і ледве не збив мене з ніг. Але я перехопила його руку, пригнулася і водночас вивернулася, а він перелетів через мою спину і запоров носом в асфальт. Це був прийом, якого навчив мене дідусь одного далекого-предалекого літа."

Катті. Однокласниця Симони; залицялася до Симона, поки не зрозуміла, що це дівчина.

Цитати: "Я відчула на язику кров, запахло чимось гірким. А коли розплющила очі, то побачила перед собою грудасту дівчину, що усміхалася і дивилась на мене зовсім не так, як усі. То була Катті".

Ґудрун Ерлінґ. Вчителька Симони. Діти називають її Плиска, а дівчина – Панна Вершкове Тістечко. Прийняла у перший день Симону за хлопця.

Цитати: "Учителька була не стара, повненька і приємна з вигляду. У своїй красивій кремовій сукні вона здавалася не жінкою, а вершковим тістечком. А її усміхнені губи червоніли, як полуниці", "Насправді Плиска спитала, які я маю проблеми, і дивилася на мене великими занепокоєними очима. Але навіщо мені про це розповідати? Та краще б уже вона гнівалася. Через ті очі в мене душа була не на місці",

Аксельсон. Набридливий сусід Симони на новому місці, полюбляє лізти не у свої справи. Аксельсон був самотній, тримав лише кота та бджіл.