Ерік-Емманюель Шмітт — Дитя Ноя (характеристика та аналіз героїв твору)

Отець Понс. Священик, який ризикував власним життям, переховуючи у сиротинці єврейських дітей. Отець Понс був високим, худим чоловіком у сутані, з лисою головою, чорними очима, які виглядали з-поза окулярів. Забравши Жозефа від графів де Сюллі, отець Понс привіз його у село Шемле, де працював у школі, яка називалася Жовта вілла. Для Жозефа отець Понс став найкращим другом. Лише Жозеф знав про те, що отець рятує єврейську культуру, а в підземеллі недіючої каплиці влаштував синагогу, бо зберігав там сувій Тори, молитовні книги, містичні поеми, коментарі рабинів, семи— й дев'ятисвічники. Наче біблійний Ной, отець Понс хоче врятувати те, що незабаром може бути повністю знищеним. Отець вивчав іврит і навчав його Жозефа. Хлопчик вдавав християнина, а отець вчив його бути євреєм. Отець Понс – зразок духівника, який ніколи не нав'язував своїх суджень і Бога іншим. Навпаки, дітям із єврейських сімей він намагався прищепити любов до релігії їхніх батьків.

Врятувавши 271 дитину, отець Понс дістав звання "Праведника світу" у грудні 1983 року. Він про це так і не дізнався, бо незадовго перед тим помер.

Жозеф. Хлопчик-єврей, який у сім років розлучається з батьками і мусить переховуватись від нацистів у чужих людей. До цього Жозеф мав щасливе життя, батьки оточували його любов'ю, з мамою він почувався королем і ні про що не турбувався. З початком переслідування євреїв Жозеф вдавав у людних місцях німого, щоб його не виказав ідиш. Він не розумів, для чого потрібно носити жовту зірку. Коли стало дуже небезпечно, батьки залишили Жозефа у графів де Сюллі. Три роки хлопчик не бачив матір і батька, але отець Понс став для нього наставником і другом, тому Жозеф не почувався самотнім. Захопившись християнством (у школі доводилось вдавати католика), Жозеф навіть хотів стати католиком, але отець переконав хлопця, що треба визнати себе євреєм, адже мільйони знищено, і Жозеф має стати новим Ноєм.

Лея Бернштейн. Мама Жозефа, яка асоціювалася у нього з сонцем, теплом, радістю. Коли мама випадково почула в трамваї про арешти євреїв, вона відвела сина до графині де Сюллі. Прощаючись з сином, мама показала йому одну зірку на небі і сказала, що вона відтепер буде їхньою. Вони назвали її "зіркою Жозефа і мами".

Мікаель Бернштейн. Батько Жозефа, вправний кравець. Покидаючи Жозефа у графів, запропонував їм свої нові костюми. Мікаелю і його дружині вдалося вижити, працюючи робітниками в полі на великій фермі. Після війни батько Жозефа кинувся у бізнес, зняв чудовий будинок, намагався дати синові усе найкраще.

Графиня де Сюллі. Знайома матері Жозефа, християнка і бельгійка, у якої хлопчику було безпечніше знаходитися. Разом з чоловіком графиня була власницею прекрасного будинку зі слугами. Графиня де Сюллі виглядала дуже молодо, була низькою на зріст. Вона оточила Жозефа турботою і піклуванням, але відразу пояснила, що його батькам загрожує велика небезпека, бо їхньому районі відбудуться арешти євреїв. Завдяки графині Жозеф вдосконалив свою французьку. Вона забороняла вживати бодай слово з ідиш. Хлопчикові доводилося називати графа й графиню "дядечком" і "тітонькою", бо вони видавали його за одного зі своїх голландських небожів. Навіть коли поліція увірвалися в будинок графині, вона поводила себе спокійно, обурювалася їхньою поведінкою, брехала, що Жозеф – її небіж, син генерала фон Гребельса. Після того випадку графиня навчала Жозефа, що завжди треба звинувачувати ворога замість виправдовуватись, нападати, коли тебе підозрюють. Графиня розуміла, що поліція може розвідати, що Жозеф не її племінник, тому передала хлопця отцеві Понсу.

Граф де Сюллі. Чоловік графині, високий, тонкий, поважного вигляду. Не хотів брати у Жозефових батьків ніякої плати за допомогу. Граф пообіцяв батькам, що потурбується про Жозефа.

Мадемуазель Марсель. Доьра знайома отця Понса, аптекарка, яка у своєму льоху робила фальшиві документи для єврейських дітей. Жозефу здавалося, що вона схожа на картоплину на пташиному тулубі. Її обличчя не можливо назвати красивим, але вона мала добру душу і зробила багато добра. Мадемуазель Марсель вигадала для Жозефа нову історію: йому шість років (хоч скоро йому мало бути вісім), а його батьки померли від гострої форми грипу минулої зими. Щоб допомогти Жозефу стати вихованцем Жовтої вілли, жінка пішла на пограбувала бургомістра, адже потрібні були продуктові картки, яких чиновник не хотів їй дати. Коли настав час першого причастя, а хлопчики-євреї не могли його прийняти, мадемуазель Марсель влаштувала все так, що всі дванадцятеро захворіли. Вона навіть зуміла долучити до хворих двох хлопців-католиків, щоб не було підозр. Перед завершенням війни відважна мадемуазель Марсель заграла в церкві на органі "Уродженку Брабанта", національний гімн. Це було неймовірним зухвальством, тому гестапівці схопили жінку і забрали з собою. Під тортурами мадемуазель Марсель нічого не сказала, але у її домі нацисти виявили негативи фотографій, що були наклеєні на підроблені документи. Жінку вивезли кудись на Схід, вона так і не повернулася.

Руді. Старший за Жозефа хлопець, дуже високий, з неймовірно густим і надміру жорстким волоссям. Руді повинен був стати для Жозефа "хрещеним" у Жовтій віллі і показати школу, ознайомити з правилами. Руді часто карали, і вчився він не дуже добре. Він одразу здогадався, що Жозеф єврей. Руді теж був євреєм. Він весь час воював з учителями, але якось зізнався Жозефу, що їх у сім'ї було семеро: батьки і п'ятеро дітей. Усі інтелектуали, окрім Руді. Тато – адвокат, мама – відома концертна піаністка, брати й сестри отримали дипломи вже у двадцять років. Їх усіх заарештували, вивезли у вантажівці. А Руді вдалося вижити, бо він уникнув загибелі завдяки тому, що прогулював.

Коли Руді віднайшов маму, а Жозеф – маму і тата, хлопці продовжували підтримувати свою дружбу. Навіть через пів століття вони зустрічалися: Жозеф приїжджав на ферму Руді в Палестині, а Руді відвідував друга в Бельгії.

Мама Руді. Відома концертна піаністка. Після війни отець Понс віднайшов її, всі інші члени сім'ї загинули. Руді, отець Понс і Жозеф поїхали до Брюсселя зустрічати маму. Руді не міг упізнати маму, бо колись описував її як високу владну жінку, а тепер вона була невисокою старенькою жінкою, майже лиса, із застиглим боязким поглядом. Її тіло було кістляве, широке й пласке. Та враження Жозефа змінилося, коли вона заграла на фортепіано. Це була найніжніша й найпечальніша мелодія з усіх, що Жозефу довелося чути в житті.