Чарлз Діккенс — Різдвяна пісня в прозі (характеристика та аналіз героїв твору)

Ібензер Скрудж. Головний герой повісті, для якого найголовнішим у житті були гроші та власне збагачення. Це самотній, старший чоловік, який не визнає будь-яких своїх родичів, не зважає на думку оточуючих, байдужий до життя. Весь свій час він присвячує роботі у конторі, живе самотньо у будинку, де більше ніхто не винаймає житло, бо там знаходяться лише контори. У дитинстві він був зовсім іншим, любив читати, фантазувати, у нього була улюблена сестра. Та ще тоді він був самотнім, бо батько не любив його. Інколи хлопчика залишали на канікули у школі, хоч інші хлопці роз'їжджалися по домівках. У юності в Скруджа була дівчина, він працював, вірив у краще майбутнє, але всі його думки заполонила думка про гроші. Дівчина покинула Скруджа, і той став зневажати навколишніх, розірвав стосунки з родичами, перетворився на жорстокого, черствого, жадібного скнару. Єдиним його другом був Джейкоб Марлі, з яким вони довгі роки були компаньйонами. Та Марлі помер 7 років тому, і ось на самісінький Святвечір Привид Марлі з'явився до Скруджа, щоб допомогти. Привид Марлі і три Духи зробили так, що Скрудж побачив своє минуле, теперішнє і жахливе майбутнє, згадав людей, яких любив, зрозумів, що кожна людина святкує Різдво, яке він досі вважав нісенітницею. Побачивши свою смерть, Скрудж зрозумів, що ніхто про нього не може сказати нічого доброго. Тому вирішив змінитися. Він став добрим, щедрим, милосердним, зрозумів, що гарні справи й добре серце набагато важливіші за скупість і грубість.

Цитати: "Але ж бо й скнарою був цей Скрудж! Вичавлювати соки, витягати жили, забивати в труну, загарбувати, захоплювати, заграбастувати, вимагати, – все це чудово вмів старий грішник! Наче був не людиною, а кременем – настільки холодним і твердим, що нікому жодного разу в житті не вдалося висікти з його кам'яного серця бодай іскру жалю. Потайний, замкнутий, самотній, він ховався у свою раковину, як устриця. Душевний холод заморозив ізсередини старечі риси його обличчя, загострив гачкуватий ніс, зморщив шкіру на щоках, скував ходу, змусив посиніти губи й почервоніти очі, зробив крижаним його скрипливий голос. І навіть щетинисте підборіддя, рідке волосся й брови, здавалось, укрилися памороззю. Він усюди вносив із собою цю льодову атмосферу. Присутність Скруджа заморожувала його контору в літню спеку, і він не дозволяв їй розмерзатися ні на дещицю навіть на Різдво…

…Ніхто ніколи не зупиняв його на вулиці радісним вигуком: "Любий Скрудже! Як поживаєте? Коли завітаєте до нас?" Жоден жебрак не насмілювався простягнути до нього руку за милостинею, жодна дитина не зважувалася запитати в нього, котра година, і жодного разу в житті ні єдина жива душа не попросила його вказати дорогу. Здавалося, навіть собаки, поводирі сліпців, розуміли, що він за людина, і завваживши його, спішно тягнули господаря в перше-ліпше підворіття, що траплялося на шляху, а тоді довго виляли хвостом, ніби кажучи: "Краще вже не мати очей, аніж бути лихим на око".

І ви гадаєте, Скрудж цим переймався? Аніскілечки. Він ішов по житті, цураючись усіх; і ті, хто його добре знав, вважали, що йому навіть якось солодко відлякувати найменший прояв симпатії до себе.", "Скрудж за своєю природою був не вельми гострий на язик, а зараз йому й поготів було не до жартів, але він намагався жартувати, щоб хоч трохи розвіяти страх і спрямувати свої думки на інше, бо, правду кажучи, від голосу привида у нього кров стигла в жилах.", "Коли Скрудж замислювався, він мав звичку засовувати руки в кишені штанів.".

Дух Минулого Різдва. Першим з трьох Духів з'являється до Скруджа і показує його минуле життя. З цим Духом Скрудж згадав своє дитинство, коли ще був хлопчиком, побачив свою сестричку, згадав навчання у крамничці старого Феззівіґа і розлуку з коханою дівчиною Белл.

Цитати: "Скрудж побачив перед собою дуже дивну істоту, схожу на дитину, але ще більше на старого, котрий наче в якусь надприродну підзорну трубу віддалився від нього на таку відстань, що його можна було сприйняти за дитину. Його довге волосся, що розсипалося по плечах, було білим, як у дуже літньої людини, однак на обличчі не проступало жодної зморщечки, а на щоках грав ніжний рум'янець. Руки в нього були дуже довгі й мускулисті, а кисті рук справляли враження незвичайної сили. Ноги – оголені так само, як і руки, – вражали досконалістю форм. Одягнена ця істота була в білосніжну туніку, підперезану дивним блискучим поясом, і тримала в руці зелену гілку гостролисту, а поли одежі, контрастуючи з цим символом зими, були прикрашені живими квітами. Але найдивніше, що яскравий струмінь світла вибивався в нього з маківки й освітлював усю його фігуру. Певно, через це під пахвою Привид мав схожий на ковпак великий вогнегасник, який слугував йому, очевидно, головним убором тоді, коли він волів не освітлюватися.", "…вся його фігура наче переливалася, то тут, то там втрачаючи виразність обрисів, і Привид ставав то одноруким, то одноногим, то раптом обростав двадцятьма ногами зараз, але позбувався голови, то здобував звичайну пару ніг, але втрачав руки разом із тулубом, і залишалася тільки голова.", "Голос Духа звучав м'яко, навіть ніжно, і так тихо, немов долітав звідкись іздалеку, хоча той і стояв поруч."

Дух Нинішнього Різдва. З цим Духом Скрудж побачив, що усі люди на землі святкують Різдво. Особливо Скруджа вразила сім'я його клерка Боба Кретчита. Старий, дізнавшись про Крихітку Тіма і його хворобу, налякався за життя дитини. Також Дух показав Скруджу, як його племінник святкує Різдво, але не засуджує дядька, а лише шкодує.

Цитати: "…на цьому троні невимушено й величаво сидів такий веселий і сяючий велетень, що досить було глянути на нього – і аж серце раділо. У руці в нього був смолоскип, трохи схожий за формою на ріг достатку, і він підняв його високо над головою, щоб освітити Скруджа, коли той просунув голову в двері.", "Дух був одягнений у просту зелену мантію чи накидку, облямовану білим хутром. Одіж ця вільно й недбало спадало з його пліч, і широкі груди велетня були оголені, немовби він хотів продемонструвати, що не потребує жодних штучних покровів чи захистків. Босі ступні виглядали з-під пишних складок мантії, а голова була покрита лише віночком із гостролисту, на якому де-не-де зблискували крижинки. Довгі темно-каштанові кучері розсипалися по плечах, добре відкрите обличчя посміхалося, очі сяяли, голос звучав весело, вигляд був життєрадісний, а рука привітно протягнена. На поясі висіли стародавні піхви, але – порожні, без меча, та й самі вони були добряче поїдені іржею.".

Дух Майбутнього Різдва. Цей Дух не розмовляв зі Скруджем, а просто вів з собою, вказуючи рукою. Спершу Дух показав Скруджу ділків, які говорили про чиюсь смерть, потім показав, як у крамниці лахмітника прибиральниця, праля і посильний гробаря здають речі покійника. Згодом Скрудж побачив покійника, накритого порваним простирадлом, а ще дізнався, що Крихітка Тім помер. Під кінець мандрівки Дух привів Скруджа на цвинтар, де той побачив власну могилу і зрозумів, що покійником був саме він.

Цитати: "Чорне, схоже на саван одіяння Привида ховало його голову, обличчя, фігуру – видно було лише простягнену вперед руку. Якби не ця рука, Привид злився б із ніччю і його неможливо було б розгледіти і мороці.", "Привид не рухався і не вимовив ані слова, і Скруджеві стало дуже страшно.", "Чорною безмовною тінню стояв поруч із ним Привид із простягненою вперед рукою. І тут Скрудж помітив, що Привидова рука протягнена до нього, а Невидимий Погляд наче пронизує його наскрізь.".

Старий Феззівіґ. У юності Скрудж навчався і працював у його магазині.

Цитати: "Старий Феззівіґ відклав перо і глянув на годинник, стрілки якого показували сьому пополудні. Із задоволеним виглядом він потер руки, осмикнув жилетку на об'ємистому черевці, розсміявся так, що затрясся весь, від чобіт до брів, і закричав приємним, густим, веселим, зичним басом: – Гей, ви! Ібензере! Діку!"

Белл. Дівчина, яку в юності кохав Скрудж. Вони розійшлися за бажанням дівчини, бо вона зрозуміла, що гроші заволоділи Скруджем. Згодом Белл вийшла заміж і стала щасливою дружиною і матір'ю.

Цитати: "Він був не сам. Поруч із ним сиділа чарівна молода дівчина в жалобі. Сльози на її віях блищали в променях сяйва, яке випромінював Дух…

– Ти занадто переймаєшся думкою світу, – лагідно докорила вона йому. – Всім своїм колишнім надіям і мріям ти зрадив заради однієї – стати невразливим для його шпилькових уколів. Хіба я не бачила, як усі твої шляхетні прагнення гинули одне за одним, і нова всеперемагаюча пристрасть – пристрасть до наживи – помалу заволоділа тобою!", "Бо ж не можу я повірити, що ставши вільним від жодних зобов'язань, ти взяв би за дружину дівчину без приданого! Та ж навіть виливаючи мені свою душу, ти не в змозі приховати того, що кожен твій крок продиктований Користю! Тож якби ти на мить зрадив собі й зупинив свій вибір на такій дівчині, як я, – хіба я не розумію, як швидко прийшли б слідом за цим каяття і жаль?! Ні, я розумію все. І я звільняю тебе від твого слова. Звільняю по добрій волі – в ім'я моєї любові до того, ким ти був колись.", "Тепер це була жінка середніх літ, усе ще приваблива. Вона теж сиділа біля каміна навпроти дочки. У кімнаті стояв страшенний гамір, там було стільки дітей, що схвильований Скрудж не зміг би їх тепер навіть порахувати.".

Боб Кретчит і його сім'я. Боб працював клерком у Скруджа. Мізерної зарплатні не вистачало для його великої сім'ї. Проте місіс Кретчит та шестеро дітей: Марта, Белінда, Пітер Кретчит, ще двоє Кретчитів – молодший син і молодша дочка, найменший Тім, – почувалися щасливими, бо любили і дбали одне про одного. Тім був хворим, і з Духом Майбутнього Різдва Скрудж побачив, що хлопчик помре.

Цитати: "Двері в Скруджеву контору залишалися відчиненими, щоб він міг наглядати за своїм клерком, який у темній маленькій кімнатці, радше комірчині, переписував папери. У Скруджа в каміні вугілля була дещиця, а в клерка ще менше, – здавалося, там жевріє один-єдиний вуглик.