Груди, шия і плечі набули обрисів, притаманних найдовершенішій красі; волосся, що колись розсипалося дрібненькими кучерями по лиці, тепер сплелося в густу розкішну косу, частина якої була зібрана, а частина розкинулася по всій довжині руки й тоненькими, довгими, чарівно закучерявленими пасмами спадала на груди."
Янкель. Яскравий другорядний персонаж повісті, "високий і тонкий, як палиця, ж*д". Янкель торгував на присіччі різними товарами. Він хитрий, жвавий, любить гроші і вміє врятувати своє життя в будь-якій ситуації. Ж*дові вдається врятуватися від розправи козаків, бо він говорить Тарасу Бульбі, що знав його брата і якось навіть йому допоміг. За порятунок від смерті Янкель згодом допомагає Бульбі добратися до Варшави і потрапити на страту Остапа.
Дмитро Товкач. Осавула, давній приятель Тараса Бульби. Осавулі Товкачу Бульба передав своє старшинство, коли віз синів на Січ. За звісткою Бульби Товкач зі своїм полком згодом теж прибув на Січ. Саме Товкач рятує Тараса Бульбу від ляхів під час поразки козаків під Дубно. Два тижні Товкач віз Тараса Бульбу на коні на Запорозьку Січ, де його змогли вилікувати. Ось як говорить вірний Товкач до Тараса: "Хоч неживого, а довезу тебе! Не допущу, щоб кляті ляхи познущалися над твоєю козацькою породою, рвали на шмаття твоє тіло й кидали його у воду. Хай же, хоч і буде орел випивати з твого чола очі, то вже краще степовий, наш орел, а не лядський, не той, що прилітає з лядської землі. Хоч не живого, а довезу тебе до України!"
Татарка. Служниця панночки, яка пробирається вночі у табір козаків, знаходить Андрія та веде до панночки. Цитати: "Довге й чорне, як вугілля, волосся, нечесане й розпатлане, вибивалося з-під темної, накинутої на голову хустки. І чудний блиск у погляді, і мертвотна смаглявість обличчя з гострими рисами спонукали до думки, що це була мара.", "Усе її лице було смагляве, змарніле від недуги; широкі вилиці виступали над запалими щоками; вузенькі чорні очі своїм розтином дугасто здіймалися вгору".
Кирдяга. Був давнім товаришем Тараса Бульби. Прибувши на Січ, Тарас Бульба налаштовує козаків на те, щоб вибрали іншого кошового. Саме Кирдягу, за порадою Бульби, вибирають кошовим. Цитати: "Кирдяга, хоч і старий, але розумний козак, давно вже сидів у себе в курені і наче й не бачив, що довкола нього коїлось.", "виступило з гурту четверо найстарших, сивовусих і сивочубих козаків (дуже вже старих не було на Січі, бо рідко хто з запорожців умирав своєю смертю) і, взявши кожний жменю землі, яка під ту пору геть розмокла від недавнього дощу, — поклали йому на голову. Мокра земля патьоками потекла йому з голови на вуса, на щоки, й вимастила болотом увесь вид. Але Кирдяга стояв нерухомо і тільки дякував козакам за таку велику честь.", "Кошовий був розумний і хитрий козак, він знав запорожців і вздовж і впоперек", "Кошовий виріс на цілий аршин. Це вже не був той несміливий виконавець легковажних забаганок вільного товариства; тепер це був необмежений володар. Це був деспот, що знав тільки наказувати. Усі свавільні і гульливі колись лицарі стояли в рівних лавах, шанобливо опустивши голови, не сміючи звести очей, коли він тихо роздавав свої накази, не викрикуючи й не спішно, а спокійно, зважливо, як старий і досвідчений козак, що не вперше доводив до діла мудрі задуми.".
Кукубенко. Незаймайківський курінний отаман. "А Кукубенко взяв у обидві руки свій важкий палаш і загнав його в сполотнілі вже уста ляхові, й вибив два, як перлове намисто, зуби палаш, розітнув надвоє язика, розтрощив горловий хребець і далеко ввігнався в землю. Так і прибив він його там, як цвяхом, навіки до сирої землі… А Кукубенко вже кинув його й пробився зі своїми незаймайківцями до іншого гурту". Кукубенко залишився з козаками біля Дубно. "Як скипів курінний отаман Кукубенко, побачивши, що кращої половини куреня його нема! Врізався він з останніми своїми незаймайківцями в саму середину. Спересердя посік на капусту першого, що трапився під руку; багатьох вершників збив із коней, доставши списом і вершника, і коня, добувся до гармашів і відбив одну гармату.".
Демид Попович. "…кремезний козак, що вже давно вештався на Січі, бував і під Адріянополем і не раз був лихом битий на своїм віку: горів у вогні і пригнався на Січ обсмалений, з почорнілою головою та обгорілими вусами; але знов убрався в силу на Січі Попович, пустив за вухо оселедець і викохав густі й чорні, як смола, вуса. І вдатний був на в'їдливе слово Попович", "Демид Попович трьох заколов посполитих та двох найкращих шляхтичів збив із коней…".
Бородатий. Уманський курінний отаман. "І повабився на здобич Бородатий: нагнувся, щоб поздіймати з убитого дорогі шати, вийняв уже турецький ніж, оздоблений самоцвітами, відв'язав од череса гаман з червінцями, зняв із грудей торбинку з тонкою білизною, коштовним сріблом і кучериком дівчини, обережно схованим на спомин. І не почув Бородатий, як налетів на нього ззаду червононосий хорунжий, якого він був уже раз збив з коня й лишив йому добрий рубець на спомин. Розмахнувся хорунжий з усієї руки й рубонув Бородатого шаблею по нахиленій шиї. Не довело до добра козака зазіхання на здобич…". Після смерті Бородатого отаманом уманського полку вибирають Остапа Бульбу.
Максим Голодуха. Козак, який примчав із Запорожжя, щоб розповісти козакам під Дубно про напад татар на Січ. "Видобувся дорогою з татарських рук, заколов мурзу, одв'язав у нього торбу з цехинами й на татарському коні в татарському одязі півтора дня й дві ночі втікав од погоні; загнав на смерть коня, пересів дорогою на другого, загнав і того і вже на третьому приїхав до запорозького табору, дізнавшись дорогою, що запорожці були під Дубном. Тільки й устиг він оповістити про те, що трапилось, але чого таке лихо скоїлося, чи курнули своїм звичаєм запорожці, що зоставалися на Січі, й п'яні попались у полон, і як татари дізналися, де був закопаний військовий скарб, — того нічого не сказав він. Дуже стомлений був козак, розпух увесь, лице обпалило йому сонцем та вітром; упав він з коня й заснув міцним сном".
Касян Бовдюг. Найстаріший за всіх роками в Запорозькому Війську. "У великій пошані був він у всіх козаків; двічі вже вибирали його кошовим, і на війні він був дуже добрий козак, але давно вже постарів і не бував ні в яких походах; не любив він і поради давати нікому, а любив старий вояка лежати на боці в козацькім колі й слухати оповідки про всяку бувальщину та козацькі походи. Ніколи не встрявав він до їхніх розмов, а тільки слухав та притискав пальцем попіл у своїй носогрійці, якої ніколи не випускав з рота, і довго сидів він потім, приплющивши очі, і ніколи не знали козаки, чи спав він, чи й далі слухав. Усі походи зоставався він удома на Січі, а цього разу розходився старий". Саме Бовдюг порадив козакам розділитися на дві частини: одній наздоганяти татар, а іншій лишатися під Дубно: "Кошовий повинен іти з тими, що поженуться за татарами, а друга половина хай вибере собі наказного отамана. А наказним отаманом, коли хочете послухати старої голови, повинен бути не хто, як Тарас Бульба". Бовдюг теж залишився під Дубно і загинув.
Мусій Шило. "Дужий був він козак, не раз отаманував на морі й багато натерпівся всякої біди. Захопили їх були раз турки біля самого Трапезунда і всіх забрали невільниками на галери, закували їм руки й ноги в залізні кайдани, не давали цілими тижнями каші й напували бридкою водою морською. Все знесли й стерпіли бідні невільники, аби не відкинутися православної віри. Не стерпів отаман їхній Шило Мусій, потоптав ногами святий закон, поганою чалмою обкрутив грішну голову, здобув довіру в паші, став ключником на кораблі і старшим над усіма невільниками. Дуже засумували бідні невільники, бо добре знали, що коли вже свій продасть віру і пристане до гнобителів, то ще тяжче й гірше бути під ним, ніж під усяким іншим бузувіром. Так воно й сталося. Всіх Мусій Шило закував у нові кайдани, посадивши по три в ряд; прикрутив їм аж до білої кості тверді мотузи, всім шиї понабивав, частуючи запотиличниками. І коли турки, раді, що здобули собі такого вірного служника, почали бенкетувати, і, забувши свій закон, усі повпивалися, він усі шістдесят і чотири ключі приношав, невільникам роздавав, щоб себе одмикали, кайдани й пута у море кидали, а самі шаблі брали та турків рубали. Багато тоді здобичі козаки набрались, зі славою додому вертались, і довго за те кобзарі Мусія Шила прославляли".