Батько насміхається з "попівських підрясників", у які вдягнені Остап і Андрій, з їхніх довгих свиток, потім Тарас Бульба і Остап "…замість привітання після довгої розлуки, почали гамселити один одного і в боки, і в поперек, і в груди – то відступаючи та оглядаючись, то насідаючи знов". Аж після цього Тарас почав цілувати сина і чоломкатись. Молодшого Тарас називає "бельбасом", "вражим сином" і "материним мазунчиком", бо поки батько обіймає старшого, мати обіймає меншого.
Бульба пишається своїми синами, гордий ними, але по-своєму виявляє свої почуття. Він бажає побачити в них мужність, силу, готовність захищатися. Для матері обидва дорослі сини – діти, вона жаліє їх, хоче, щоб вони відпочили з дороги, поїли. Їй хочеться, щоб сини довше побули вдома, хочеться надивитися на них, адже не бачила їх понад рік. Дізнавшись, що Тарас найближчим часом повезе хлопців на Січ, вона плаче і журиться. Все це свідчить про те, що всі питання у сім'ї вирішував лише Тарас Бульба, а всі решта мусили підкорятися йому.