Таким чином, конкретні образи набувають у "Іліаді" символічної глибини, відображаючи уявлення давніх греків про доблесть, долю і життя людини.Композиція:
"Іліада" має чітку, хоча й нелінійну композицію. Події починаються in medias res – з середини історії, коли війна під Троєю триває вже 9 років. Експозицією слугує сцена сварки: жрець Хріс приходить до грецького табору просити за доньку, а цар Агамемнон зухвало його проганяє. Це накликає гнів бога Аполлона (зав'язка конфлікту) – на війська насилається мор. Відбуваються народні збори греків і сварка між Ахіллом та Агамемноном, що призводить до відмови Ахілла воювати (розвиток конфлікту). Далі події розгортаються протягом приблизно 50 днів: через відсутність Ахілла греки терплять поразки; троянці на чолі з Гектором тіснять ахейців аж до їхніх кораблів. Кульмінація настає, коли друг Ахілла Патрокл гине від руки Гектора, що спонукає розгніваного Ахіллеса повернутись у бій заради помсти. Ахілл, здобувши нові обладунки, вступає в поєдинок з Гектором і вбиває його – це вершина конфлікту. Після цього напруга спадає: відбуваються похорони Патрокла, Ахілл у своєму гніві ще глумиться над тілом Гектора, але фінал поеми – примирення і катарсис. Розв'язка подана в останній, XXIV пісні: старий цар Пріам уночі приходить до Ахілла, благаючи повернути тіло сина. Ахілл проймається горем батька і погоджується – ця зворушлива сцена примирення завершує поему. "Іліада" закінчується похороном Гектора, "того, хто був коневодців троянських оборонець славетний" – таким чином, твір завершується трагічною нотою, передчуваючи падіння Трої, хоча самі останні події війни залишаються за межами поеми. Композиційно твір побудований симетрично та продумано, з прологом (вступ Музи і зав'язка конфлікту), основною частиною (ланцюг подій війни) та епілогом (поховання Гектора). Попри велику кількість персонажів і епізодів, поема має єдиний стрижень сюжету – гнів Ахілла і все, до чого він призвів.
Примітки та корисна інформація:
- Походження назви: слово "Іліада" означає "пісня про Іліон" (Іліон – грецька назва міста Троя). Таким чином, уже в назві зазначено, що твір присвячений подіям під Троєю.
- Авторство: традиційно автором "Іліади" вважають легендарного давньогрецького поета Гомера, який жив приблизно в VIII ст. до н.е. Про Гомера відомо небагато; антична традиція зображує його сліпим співцем, який мандрував і виконував свої поеми усно. Не виключено, що "Іліада" спершу існувала в усній формі, а вже пізніше була записана.
- Історична основа: події поеми відбуваються на тлі Троянської війни – напівлегендарного походу ахейських царів проти міста Трої. Археологічні дослідження (Генріх Шліман у 1870-х роках) підтвердили існування міста Трої та сліди воєнних руйнувань, тож в основі міфу, ймовірно, лежать реальні події (близько XIII ст. до н.е.).
- Місце твору в літературі: "Іліада" – один з найдавніших літературних творів Європи і фундамент епічної традиції. Разом з "Одіссеєю" Гомера, вона започатковує європейську літературу. Образи Ахілла, Гектора, Пріама, а також ідеї честі, обов'язку, відплати, оспівані в поемі, вплинули на безліч пізніших творів світової літератури.
- Українські переклади: українською мовою "Іліада" повністю вперше була перекладена Борисом Теном (Миколою Хомичевським) у 1970-ті роки. Часткові переклади існували і раніше (наприклад, С. Руданський переклав частину поеми народним віршем, І. Франко – окремі уривки), але переклад Бориса Тена (виданий 1977 р.) визнаний фахівцями як найточніший і наймайстерніший, максимально близький до грецького оригіналу. Саме за цим перекладом нині найчастіше вивчають "Іліаду" в Україні.
Особливості перекладу Бориса Тена (рядки 1–16)
Відмінності від оригіналу: Переклад Бориса Тена вирізняється дуже високою близькістю до оригіналу. На відміну від попередніх спроб (як-от переклад С. Руданського, що був радше вільним переспівом), Борис Тен передає "Іліаду" практично рядок за рядком, зберігаючи зміст і художні особливості. Основні події та образи перших 16 рядків перекладено дослівно: вже перший рядок "Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея…" майже буквально відтворює грецький оригінал ("Μῆνιν ἄειδε, θεά, Πηληιάδεω Ἀχιλῆος…" – "Гнів співай, о богине, Ахіллеса, сина Пелея"). Таким чином, головний змістовний акцент – гнів Ахілла – перекладач залишає на першому місці. Бориc Тен не опускає й не змінює деталей: наприклад, згадка про те, що гнів "багато лиха ахеям накоїв" (грец. "μυρί' Ἀχαιοῖς ἄλγε' ἔθηκε") точно присутня в перекладі, перелік наслідків гніву (душі героїв в Аїд, тіла – псам і птахам) також передано повністю. Отже, змістових розбіжностей із оригіналом практично немає – перекладач максимально точно передає кожен образ та подію. Невеликі відмінності зумовлені особливостями української мови: так, грецьке звертання "θεά" (богине) перекладено українським кличним відмінком "богине" (що відповідає формі звертання в нашій мові). Іноді Борис Тен додає означення, які в оригіналі лишаються імпліцитними: приміром, "Χρυσὴς ἱερεὺς" – просто "Хріс, жрець" – він перекладає як "жрець його, Хріса" (щоб підкреслити, що Хріс – жрець Аполлона). Але такі додатки лише уточнюють сенс і не змінюють його. Загалом переклад Бориса Тена зберігає і послідовність розгортання думки, і навіть багато в чому порядок слів оригіналу – настільки, наскільки це можливо українською мовою. Це підтверджують фахівці, відзначаючи, що робота Бориса Тена – "найвизначніша в українській перекладній літературі інтерпретація Гомера, максимально близька до грецького оригіналу".
Стилістичні особливості перекладу:
Борис Тен зумів зберегти епічний стиль Гомера, адаптувавши його до української поетичної традиції. Перші 16 рядків перекладено гекзаметром – шестистопним дактилем, як і весь твір. Український гекзаметр у його виконанні звучить плавно і природно; переклади Бориса Тена взагалі вважаються взірцевими за гнучкістю ритміки українського гекзаметра. Перекладач добирає слова так, щоб зберегти ритмічний малюнок: наприклад, використано слово "резгніваний" (рядок 9) замість сучасного "розгніваний" – стара форма додає один склад і краще вписується в розмір, а також надає мові архаїчного відтінку. Мова перекладу піднесена, трохи архаїзована, проте зрозуміла. Тен уникає занадто сучасних зворотів, аби зберегти відчуття давності, але й не перевантажує текст старослов'янізмами – стилістичний баланс робить переклад одночасно поетичним і доступним. Він зберігає
постійну епітетику Гомера: у перших рядках знаходимо "пагубний гнів" (εпітет до гніву), "богосвітлий Ахілл" (епітет до Ахілла), "володар мужів" (до сина Атрея, тобто Агамemnона), "бистрохідні човни" (епітет до кораблів), "далекострільний (Феб) Аполлон" тощо. Усі ці сталі означення відтворені українською, часто шляхом творення складних слів за аналогією до грецьких композитів (напр., богосвітлий як переклад грецького διογενής – "богоданий, богоподібний"). Стиль перекладу зберігає урочистість оригіналу: речення розгорнуті, з великою кількістю підрядних конструкцій, але при цьому зрозумілі. Відчувається та сама епічна неквапливість: період від рядка 1 до 7 – це одне розгорнуте речення, що починається звертанням до Музи і закінчується згадкою про сварку Ахілла з Агамемноном. Борис Тен повністю зберігає цю довгу синтаксичну конструкцію, лише розбивши на два речення для зручності читача (крапка після "псам і птахам" у рядку 5). Таким чином не порушується "епічний подих" фрази. Лексично переклад насичений високим стилем: використано книжні, піднесені слова ("накоїв лиха", "зневажив зухвало", "чинилась Зевсова воля"), а також українські відповідники міфологічних імен (Зевс, Аїд, Олімп тощо). Слід відзначити, що Борис Тен зберігає у перекладі епічну об'єктивність: текст подає факти без авторських оцінок, так само як і грецький оригінал. Стилістично переклад настільки близький до первотвору, що при читанні українською відчувається той самий пафос і grandeur (величність) гомерівського слова.
Використані художні засоби (у рядках 1–16 перекладу): Борис Тен відтворює основні тропи і фігури оригіналу, завдяки чому український текст зберігає гомерівський колорит. Уже в перших рядках присутня апострофа (риторичне звертання) – перекладач звертається до богині Музи: "Гнів оспівай, богине…", точно передаючи цей елемент композиції. Далі йде розгорнута розповідь із використанням епітетів, як зазначено: "пагубний гнів", "славетних героїв", "темного Аїду", "хижим [псам]", "бистрохідних човнів", "далекострільного [Аполлона]". Ці епітети виконують ту саму роль, що й у грецькому тексті – змальовують образи стисло і яскраво (Аїд – "темний", тобто похмурий світ мертвих; Аполлон – "далекострільний", тобто лучник, який б'є здалеку). Перекладач використовує інверсію (перестановку слів) задля збереження урочистого стилю і ритму: скажімо, в рядку 12–13 "Той до ахейських човнів бистрохідних доньку прийшов визволять…" – означення "бистрохідних" стоїть після іменника "човнів", як і в грецькій мові, хоч у сучасній українській такий порядок незвичний. Це надає перекладу певної архаїчності і підкреслює, що мова йде про піднесену стародавню оповідь.