Але волоцюги, серед яких він залишився, розміркувавши, що кінець кінцем вони все ж найкраще товариство в Парижі, не переставали цікавитися долею циганки. Він вважав це цілком зрозумілим з боку людей, що, як і циганка, не мають попереду нічого, крім Шармолю або Тортерю, і котрі не заносились, як він, у захмарну височінь на крилах Пегаса. З їхніх розмов він дізнався, що його дружина, повінчана з ним за звичаєм розбитого кухля, знайшла притулок у Соборі Паризької богоматері, і на цьому заспокоївся. Він навіть не думав про те, щоб її відвідати. Часом він згадував про маленьку кізку, та цим усе і обмежувалось".
Коппеноль. Панчішник, посол городян Фландрії. Перед цим ремісником із Ґента запобігали феодали, з ним рахувався й король Луї ХІ. Жак Коппеноль з'явився на містерію Гренгуара. Народ відчував симпатію до панчішника з Гента. Усі були просто здивовані, коли Коппеноль поплескав жебрака Клопена і почав з ним говорити, бо обидва упізнали один одного. Під час містерії Гренгуара Коппеноль, оголосив, що пора обирати папу блазнів, бо вистава нудна.
Клопен Труйльфу. Король жебраків і волоцюг. Керував повстанням, коли визволяли Есмеральду. Прибувши до Собору, Клопен Труйльфу вишикував своє військо до бою і почав кликати Луї де Бомона, паризького єпископа і радника верховного суду. Він говорив, що завтра Есмеральду повинні повісити, тому вони прийшли звільнити її. Якщо єпископ хоче врятувати Собор, то хай віддасть дівчину. Якщо ні – вони заберуть її і пограбують Собор. Не отримавши відповіді, волоцюги кинулись на Собор. Клопен Труйльфу завзято бився з королівськими стрільцями, але постріл з пищалі порішив його на місці.
Цитати: "…він, коли почали читати перші вірші пролога, видряпався по колонах помосту, підготованого для послів, на карниз, що облямовував нижню частину балюстради, й примостився там, намагаючись своїм лахміттям та відразливою раною, що зяяла на його правиці, викликати зацікавленість і милосердя юрби. А втім, він не говорив ні слова", "Клопен Труйльфу був убраний у те саме лахміття. Хіба що тільки виразка на його руці вже зникла. Він тримав ремінного канчука, так званого "вузлуватого", яким за тих часів користувалися міські стражники, щоб відтісняти натовп. На голові у нього був якийсь круглий, вгорі загострений убір, важко було сказати – чи це дитячий ковпачок, чи королівська корона, та обидві ці речі подібні одна до одної. Гренгуар, упізнавши в королі Двора чудес клятого жебрака з Великого залу, сам не знаючи чому, трохи підбадьорився".
Кардинал Бурбонський. Один з поважних гостей, які прибули на містерію Гренгуара. Шарль Бурбонський мав гнучкий розум та обожнював усяку владу. Він був добродушною людиною, весело жив, з насолодою попивав королівське вино, охочіше роздавав милостиню гарненьким дівчатам, ніж старим жінкам, і всім цим здобув велику прихильність простолюду Парижа.
Феб де Шатопер. Ротмістр королівських стрільців, який врятував Есмеральду від нападу Квазімодо і Клода Фролло. Легковажний чоловік, який шукав лише розваг і джерело збагачення у вигляді багатої нареченої.
Цитати: "Циганка, граціозно випроставшись у сідлі, поклала обидві руки на плечі молодого ротмістра і кілька хвилин дивилася на нього, мов зачарована його доблесним виглядом і щойно поданою їй хороброю допомогою. Надавши своєму ніжному голосові ще більшої ніжності, вона першою порушила мовчанку: — Як вас звати, шановний рицарю? — Ротмістр Феб де Шатопер до ваших послуг, моя красуне! — відповів офіцер, набираючи молодецького вигляду", "Біля неї стояв досить статечний, але трохи жевжикуватий і самовдоволений молодик, один з красунів мужчин, які подобаються всім жінкам... Цей молодий кавалер був убраний у блискучий мундир начальника королівських стрільців…", "Фльорделіс значно краще, ніж мати, помічала холодність і байдужість ротмістра", "Він хоч і походив з дуже шляхетного роду, на військовій службі набув немало солдафонських звичок. Любив таверни і все, що з ними зв'язане. Почував себе вільно тільки там, де лунала брутальна лайка, солдатські дотепи, де красуні були доступні й любовні успіхи легкі", "Феб досить швидко перестав думати про чарівну Есмеральду, або Сіміляр, як він її називав, про удар кинджалом, завданий чи то циганкою, чи понурим монахом (йому було байдуже, ким з них), і про наслідки процесу. Та тільки-но його серце звільнилося, до нього одразу ж повернувся образ Фльорделіс. Серце ротмістра Феба, як і тодішня фізика, боялося порожнечі".
Фльорделіс де Гонделор'є. Дочка шляхетної й багатої вдови Алоїзи де Гонделор'є, наречена Феба де Шатопера.
Жеан Фролло. Молодший брад Клода Фролло. Після епідемії чуми у 1466, коли померли їхні батьки, Клод вирішив цілком присвятити себе майбутньому хлопчика і назавжди відмовитися від думки про одруження та власну дитину. Коли Клод забрав малого Квазімодо собі, то зробив це з любові до брата. Малий Жеан Фролло не розвинувся в тому напрямку, що визначив для нього Клод. Молодший брат був ледарем і гультяєм, вмів дотепно жартувати, бував на цікавих подіях Парижа. Клод віддав його до колежу Торші, в якому сам провів свої дитячі роки. Жеан брав участь у повстанні волоцюг, пообвішувавшись рицарськими обладунками. Хлопець став жертвою Квазімодо. Коли зрозумів, що наближається його смерть, з безстрашною безтурботністю заспівав. Смерть бідолашного школяра запалила юрбу шаленим завзяттям.
Робер д'Естутвіль. Паризький прево, мав зверхність над судовими старшинами, членами суду Шатле, комісарами шістнадцятьох кварталів, тюремником Шатле та багатьма іншими. Вершив правосуддя, мав право право колесувати, вішати й четвертувати. 7 січня 1482 судив Квазімодо, присудив відшмагати, зняти штраф і покрутити горбаня на колесі.
Флоріан Барбедьєн. Аудитор Шатле, помічник пана прево. Був глухим, тому допит Квазімодо вийшов дивним і смішним. У ту мить, коли Флоріан Барбедьєн читав вирок перед тим, як його підписати, протоколіст сказав йому, що Квазімодо глухий. Флоріан був настільки глухий, що не почув нічого і сказав: "А, он що, це інша справа. Я цього не знав. У такому разі додайте йому ще одну годину біля ганебного стовпа".
Пакетта Шантфлері. Жінка, яка сиділа у Роландовій башті. Люди називали її Гудула. Давно, коли старий батько Пакетти помер, мати навчила дівчину гаптувати золотом і бісером. Пакетта виросла і почала гуляти з різними чоловіками, це її занапастило. Шістнадцять років тому Пакетта народила дівчинку і дуже зраділа, бо мріяла мати дитину. Та маленьку Агнесу викрали цигани. Від дитини лишився лише один черевичок (мати пошила й вигаптувала їх сама, вона вклала в них усю свою майстерність золотошвейки; то були два маленькі рожеві черевички). Шантфлері посивіла і кудись зникла, забравши з собою черевичок. У кінці роману виявилося, що Пакетта – матір Есмеральди.
Цитати: "На голій плиті, що правила за підлогу, у кутку сиділа чи скоріше щулилася жінка. її підборіддя спиралося на коліна, які вона міцно притискала до грудей схрещеними руками. Так скорчена, сиділа вона, одягнена в коричневий мішок, який всю її огортав широкими складками; її довге сиве волосся, закриваючи обличчя, спадало вздовж ніг до самих ступнів".
Жак Шармолю. Королівський прокурор духовного суду, який судив Есмеральду і якому Клод Фролло доносив на циганку. Під час суду Шармолю наказав застосувати щодо Есмеральди тортури. Коли дівчину змусили зізнатися у злочині, який не вчинила, Шармолю оголосив вирок: її повісять за чаклунство, магію, розпусту та вбивство Феба.
Образ собору Паризької Богоматері. Це не просто місце дії твору, але і його ідейно-композиційний центр, грандіозний символ епохи, який виражає не тільки її зміст і колорит, а й філософсько-історичну істину. У трактуванні Гюго Собор Паризької Богоматері – це символічне вираження напруженої боротьби феодально-теократичного і народно-демократичного первенів, боротьби, яка становить основний зміст змальованої в романі епохи і є її глибинною філософсько-історичною істиною.