Всі ті дні мав він надзвичайно втішні бесіди з двома друзяками своїми, парохом та цилюрником; казав їм, що світові нині найбільше потрібні мандровані рицарі… Парох інший раз сперечався з ним, а інший притакував, бо знав, що інакше з ним не зговориш".
Племінниця і ключниця Дон Кіхота. Жили разом з Дон Кіхотом і намагалися напоумити його забути про лицарство.
Цитати: "Була у нього в домі клюшниця років за сорок і небога, що й двадцяти ще не мала…", "— Е, ні,— обізвалася небога,— не ощаджаймо ані жодної, бо всі вони накоїли нам лиха. Краще викиньмо весь той мотлох через вікно, складімо в стос і підпалімо або винесім на подвір'я і там розведімо багаття, щоб дим сюди не йшов", "Те саме казала й клюшниця – так уже вони обидві прагнули згуби тих неповинних мучеників, але парох на те не пристав: треба, казав, хоч титули всіх книжок перше переглянути", "А клюшниця до того торгу й пішки – книжки палити їй любіше було, аніж тонкеє та широкеє полотно ткати".
Хризостом. Відомий пастух, студент, який кохав дівчину на ім'я Марсела.
Цитати: "написав у заповіті, щоб його поховали в чистім полі, наче мавра якого, наузкрай скелі, де ото дуб над криницею стоїть, бо кажуть люди (від нього б то самого чули), що на тому місці він уперше її побачив", "небіжчик був багатий гідальго, родом із поблизького нагірного села, вчився чимало літ у Саламанці і повернувся звідти додому чоловіком, мовляли, мудрим і очитаним", "скинув він свою довгу школярську хламиду і за пастуха перебрався… був іще й знаменитий віршник: і колядку нову на Різдво, було, скомпонує, і дійство на Великдень напише", "Тим часом у Хризостома помер батько, лишивши в спадок синові неабияке багатство: і всякі статки-маєтки, і худоби чимало, що великої, а що і дрібної, і грошей готових суму-суменну. Став Хризостом усьому тому добру господарем і паном, і треба сказати, що він на те цілком заслуговував: удачі був приязної, товариської, подільчивий такий, знався все з людьми статечними, а на вроду — не кажи ти херувим".
Марсела. Дівчина-красуня, через яку помер Хризостом.
Цитати: "Зажурився тяжко Гільєрмо, що йому така добра жінка померла, та й сам незабаром переставився, а дочка його мала, багата спадкоємиця Марсела перейшла під опіку дядька свого, нашого сільського панотця. І росла ж така гарна та хороша…", "сам дядько почав небогу вмовляти, щоб заміж ішла, …дівчина затялася: ні, та й ні, ще їй не хочеться, рано ще голову собі зав'язувати, "одного дня прибралась наша гордопишна Марсела за пастушку, хоч дядько та інші люди з села й одраювали її, та й подалася з сільськими дівчатами в поле, сама свою череду пасти. Скоро вона так на люди показалась і вроду свою всім навіч появила, як юнацтво навколишнє, і з панів, і з хліборобів заможних, удягшися, взором Хризостома, хмара-хмарою почали за нею по полях та лугах уганяти", "на вершечку скелі, що під нею могилу копали, де взялася пастушка Марсела, сяючи вродою своєю, пишною понад усяку славу. Хто її вперше побачив, дивились на неї німуючи, мов зачаровані, та й ті, кому вона по знаку була, з не меншим зорили на неї захопленням", "я ані Хризостомові, ані комусь іншому жодної надії не подавала, то виходить, що до гробу довела його не моя жорстокість, а радше власна впертість… Хризостома довела до згуби пристрасть його шалена і вдача поривна — чом же ви картаєте мене за скромність і честивість? Я бережу свою цноту, живучи між дерев,— чом же ви хочете, щоб я її втеряла, живучи між людьми?".
Маріторна. Наймичка у корчмі. Маріторна домовилася, що прийде вночі до погонича, а у тій самій кімнаті спали Дон Кіхот і Санчо Панса. Коли Маріторна піднялася на горище, Дон Кіхот, прийнявши її за закохану в нього вельможну даму, схопив дівчину й почав у пишних висловах просити пробачення, бо поклявся на вірність незрівнянній Дульсінеї Тобоській. Побачивши, що дівчина пручається, а лицар її не відпускає, погонич почав бити Дон Кіхота. Наступного дня Маріторна змилувалася над Санчо і подала йому води і вина після того, як його підкидали на ковдрі постояльці корчми.
Цитати: "Ще була в тій корчмі наймичка-астурійка, з себе широковида, кирпоноса, потилиця їй плисковата, наче одрубана: одне око зизе, а друге підсліпе, зате поставою взяла: заввишки ледве сім п'ядей од землі сягала, а через свою трохи невкладисту спину все більше понурою ходити мусила. Отся ж то краля допомогла корчмарівні сяке-таке леговище для Дон Кіхота нарихтувати…", "Та Маріторна ще загодя домовилась була з погоничем, що прийде до нього вночі пожирувати: ось нехай лише постояльники обляжуться та господарі позасинають, то вона вже скрадеться до нього і вволить усяку його волю…".
Хінес де Пасамонте (Хінесик-Потягусик). Злочинець, один з галерників, якого "врятував" на свою біду Дон Кіхот.
Цитати: "— Тим на ньому більше кайдання,— відповів вартівник,— що він один натворив більше злочинів, ніж усі інші огулом. То такий зух, такий одчаюга забісований, що хоч і закували його отак кругом, а боїмося, щоб не втік".
Карденіо. Молодий хлопець, який походив із заможного шляхетного роду. Він закохався в Люсінду, з якою був знайомий ще з дитинства. Батько відрядив його до дука Рікардо в інше місто, щоб Карденіо став за товариша його синові Фернандо.
Дон Фернандо. Багатий молодий хлопець, який полюбив селянку, але згодом покинув її. Удаючи, що хоче забути селянку, дон Фернандо вмовив Карденіо разом із ним поїхати до батька, адже він уже зацікавився прекрасною Люсіндою. Дон Фернандо запропонував Карденіо допомогти посвататися до Люсінди. Він відправив Карденіо до свого старшого брата начебто по гроші, а тим часом посватався до Люсінди сам.
Люсінда. Хороша і вродлива дівчина, в яку був закоханий Карденіо. Під час заручин з доном Фернандо Люсінда зомліла, а на її грудях знайшли якогось листа, що надзвичайно вразив дона Фернандо. Карденіо був вражений зрадою коханої і після того почав блукати світом.
Доротея. Дівчина-селянка, у яку був закоханий дон Фернандо, але згодом покинув її. Домігшись дівчини, він перестав до неї навідуватися, а через деякий час почали подейкувати, що дон Фернандо одружився з Люсіндою. Згорьована Доротея переодяглася в одяг батькового наймита та й пішла в те місто, де жила Люсінда. Там вона дізналася, що під час заручин молода знепритомніла. У листі, який був у неї на грудях, прочитали, що вона не може бути дружиною дона Фернандо, бо зашлюблена з Карденіо, тому вона вирішила вкоротити собі віку. Розлючений дон Фернандо кудись поїхав, а Люсінда наступного дня зникла. Тим часом Доротею почали розшукувати. Щоб не повертатися додому, вона заховалася в горах.
Доротея грала роль принцеси Обізіяни, яку скривдив лихий велетень, тож приїхала вона із самісінької Гвінеї просити допомоги в Дон Кіхота. Все це було задумано священником і цирульником для того, щоб повернути Дон Кіхота додому.