Курсова робота з української літератури
Творчість письменників "Покутської трійці", проблема індивідуального стилю
ЗМІСТ
1. Вступ
Соціально-суспільне становище Західної України кінця ХІХ – поч. ХХ ст.
2. Життя і творча діяльність письменників "покутської трійці".
2.1. Володар дум селянських. (творчі надбання Василя Стефаника).
2.2. "Не для слави – а для людей" (творчий доробок Леся Мартовича).
2.3. Співець рідного краю (творчі надбання Марка Черемшини).
3. Висновок.
Спільне і відмінне у творчості Василя Стефаника, Леся Мартовича і Марка Черемшини.
Література 3
5
5
17
22
27
30
Вступ
Українська література, кінця ХІХ – початку ХХ століття на Західній Україні розвивалася в силу суспільних обставин. Галичина, Покуття були поневоленів цісарською Австро-Угорщиною. З 90-х років тут посилювалася боротьба трудящих проти поневолення та гніту цісаря, австрійських борців польської шляхти. Демократичні письменники Західної України гуртувалися тоді навколо славного письменника і мужнього революціонера Івана Франка, вважали себе його "наслідниками".
Серед таких демократичних письменників виділяються троє – так звана "покутська трійця" – Василь Стефаник, Лесь Мартович та Марко Черемшина. Їх літературна діяльність була ідейно співзвучна з діяльністю Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Архипа Тесленка, Степана Васильченка – письменників, що їх творчість живилася насамперед революційно-демократичними ідеями Тараса Шевченка. Творили письменники у надто важких умовах. Літературна творчість стала справжнім подвигом для передчасно зломленого безпросвітними злиднями талановитого сатирика Леся Мартовича. В селі Русові біля Снятина пров’ю власного серця писав свої новели Василь Стефаник. Іван Семанюк – Марко Черемшина половину свого творчого життя також провів по закутках Гуцульщини. Тільки сильні і самобутні таланти здібні були прорвати товсту кору косності, затхлості, що панувала в усіх сферах життя галицької провінції, і вийти на шлях творення демократичної літератури.
Внаслідок діяльності письменників – демократів українська проза кінця ХІХ – початку ХХ ст. піднеслась на новий, вищий, щабель. Захоплюючись цим, Іван Франко з гордістю говорив, що мати такі таланти не постидалась би ні одна далеко багатша від нашої література".
Великий Каменяр відзначав, що в галицькій новелістиці тих часів плідно працювала "різнобарвна китиця індивідуальностей – Стефаник, Мартович, Черемшина...". "... Яке широке поле, яка різнорідність, яка свіжість, що віє майже з кожної з цих фізіономій! – захоплено говорив Іван Франко. Література в її цілості чимраз більше починає ставити не подібною до школи, де все підігнано під одні правила, а чимраз більше подібна до життя, де ніщо не повторюється, де нема правил без виємків, нема простих ліній і геометричних фігур, де панує безконечна різнорідність явищ і течій".
"Переважно хлопські сини походженням, соціалісти з переконання, молоді письменники, — говорив про них Іван Франко, — взялися малювати те життя, яке найліпше знали, — сільське життя".
Творчість "покутської трійці" в своїй основі має багато спільного, але водночас кожен з письменників творча індивідуальність займає своє місце в літературі.
Вивчаючи творчу діяльність кожного з письменників "покутської трійці" – Василя Стефаника, Леся Мартовича і Марка Черемшини, я поставила перед собою завдання визначити те спільне, що об’єднувало їх творчість, знайти відмінне і описати це у даній курсовій роботі.
Отже, розглянемо творчість Василя Стефаника, Леся Мартовича і Марка Черемшини. Новелістів – своєрідного мистецького тріумвірату в нашій прозі, кожен з яких є самобутньою і цілком оригінальною творчою особистістю.
Людський біль цідиться крізь серце моє, як крізь сито, і ранить до крові.
Василь Стефаник
Творчість В.Стефаника талановитого українського письменника.
Творчість В.Стефаника талановитого українського письменника – реаліста, неперевершеного майстра стислої соціально-психологічної новели – припадає на кінець ХІХ та першу третину ХХ століття. Західна Україна в той час була гноблена то цісарською Австро-Угорщиною, пізніше Стефаників край став ареною кривавих боїв першої світової війни, згодом Західну Україну прихопила буржуазно-шляхетська Польща і боярська Румунія.
Василь Стефаник написав не так уже й багато – його художні твори, вміщаються в трьох томах. І все ж ім’я письменника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Стефаникові новели вражають своєю виключною правдивістю, справжньою оригінальністю і художньою досконалістю. Вже спочатку, як тільки з’явилися перші реалістичні новели письменника, вони захопили і схвилювали читачів.
Іван Франко в 1901 році назвав Стефаника "може найбільшим артистом, який появився у нас вад часу Шевченка" і радів, що новеліст підносив світову славу нашої літератури. "Се, — писав Іван Франко, — правдивий артист... яким уже нині можемо повеличатись перед світом"1
Майстерна і новаторська творчість Стефаника помітно впливала на дальший розвиток української прози, брала участь у підготовці того духовного плацдарму, на якому починали свою творчість західноукраїнські й східноукраїнські письменники.
Василь Стефаник народився в селі Русові на Івано-Франківщині. Дитинство його пройшло серед бідняцької дітвори, з якою пас худобу, серед наймитів, які розповідали малому Василеві багато казок. Любив пісні, що їх співала мати й сестра Марія. Коли підріс, допомагав влітку у роботі дорослим, а після закінчення польових робіт ходив до сільської школи.
Вчився у початковій школі в Снятині, де "..почув велику погорду для мене і для всього селянського від учителів. Тут зачали мене бити"2
Ще гостріше відчув на собі хлопець соціальний й національний гніт, коли у 1883 році вступив до Коломийської польської гімназії. І вчителі, і гімнасти – паничики ставилися до мужицьких дітей з відкритою зневагою, глузували, знущалися і навіть били. Тоді селянські діти рідко потрапляли до гімназії, бо навчання вимагало великих витрат. "На послідній лавці, — згадував пізніше Стефаник, — сиділо нас кілька мужицьких хлопців в селянські одежі, і всі ми зазнавали такого трактування". Знущання одного з учителів мало не довели хлопця до самогубства.
У Коломийській гімназії вчилися селянський син і майбутній письменник-гуморист Лесь Мартович та гуцул Іван Семанюк, який увійшов у літературу під псевдонімом Марко Черемшина. Хлопців не задовольняла суха схоластична наука, і вони виявили великий інтерес до революційно-демократичних видань, що їх здійснювали Іван Франко і Михайло Павлик, до забороненої літератури. Допомагала їм у одержанні таких книг сестра. Михайла Павлика Анна.
Передові гімназисти утворили свій гурток, потай від учителів збиралися за містом, щоб послухати статтю, доповідь на політичну чи літератур тему, обговорювати прочитану книгу. Вскладчину вони поступово придбали чималу бібліотеку, в якій кім політичної літератури, були твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Юрія Федьковича, Івана Франка, Панаса Мирного, Миколи Гоголя, О.Герцена, М.Чернишевського, М. Добролюбова, М.Солтикова-Щедріна, М.Некрасова, А.Чехова, Л.Толстого. "Там було майже все з тодішньої української літератури. – згадував Василь Стефаник в автобіографії 1929 року. – Найкраще ми читали твори Франка, соціалістичну літературу українську і польську з Женеви, Герцена, Чернишевського, загалом те, що заказане"3.
Члени таємного гуртка ходили по навколишніх селах і створювали там хати-читальні, виступали перед селянами з доповідями, агітували за "мужицьких полів" під час виборів, збирали етнографічні і фольклорні матеріали, допомагали селянам писати дописи до газет про горе селянське, при цьому вивчаючи життя сільської бідноти та її прагнення і на матеріалі реальних факторів створюючи свої твори.
Організація читалень та агітаційно-освітня робота в селах дала матеріал для першого друкованого твору Леся Мартовича "Нечитальник" (1888), написаного й виданого з участю Василя Стефаника. Успіх першого друкованого твору заохотив юнаків до дальшої творчої праці. Вони вирішують об’єднатися в "літературну спілку" і писати твори разом. Виникає чимало творчих задумів і планів. Зокрема, за участю Стефаника написав Мартович ще оповідання "Лумера" (1889).
Коломийські власті й начальство гімназії переслідували учасників таємного гуртка. Спершу виключили з гімназії Леся Мартовича, потім ще двадцять учнів "за політику", серед них – Василь Стефаник.
Восени 1890 року Василь Стефаник перейшов до Дрогобицької гімназії, бо, як писав пізніше, "Дрогобич є місце, де Іван Франко вчився у низшій школі та гімназії, де сидів у арешті і писав, де в сусіднім Бориславі були теми до його бориславських повістей".
Скоро коломийські вибранці туди ж перейшов спершу Лесь Мартович) особисто познайомилися з Іваном Франком, зустрічалися з ним.
Виконуючи волю батька, Стефаник після закінчення гімназії у 1892 році вступив на медичний факультет Краківського університету. Він зустрічався з польськими культурними діячами, особливо зав’язалася щира довголітня дружба з відомим польським ученим Вацлавом Марачевським та його дружиною – українкою Софією Окуневського.
Навчаючись у Кракові, Стефаник брав активну участь у політичному житті Східної Галичини. Його кілька разів заарештовували. Агітуючи за обрання "мужицького посла" Франк, Стефаник тривалий час перебував у вирі передвиборної боротьби.
З часів навчання у гімназії Василь Стефаник друкувався у галицькій прогресивній періодиці. Перші статті виходили без підпису або під псевдонімом.
У статтях Стефаник критикував далеку від народу галицьку буржуазну інтелігенцію, висміював її, давав аналіз соціальних причин, що зумовлювали еміграцію західноукраїнських трудящих за океан, підносив важливі суспільно-політичні і культурні проблеми.
У 1896 і 1897 роках Стефаник написав чимало прозових мініатюр, за якими потім закріпилася назва поезія у прозі". Молодий письменник багато думав над тим, якою мусить бути його "бесіда" (творчість). Ці роздуми відбулися у творі "Амбіції (Самому собі)". Заперечуючи погляди модерністів, на художню творчість як "чисту красу", не пов’язану з життям, Стефаник висловлю бажання: "Ти будь у мене тверда, як небо – осіннє уночі.