Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби

Естетичні шукання та історіософські концепції

у художній прозі новітньої доби

Назад до Програми

Цимбал Тарас

(Київ)

"СОНЯЧНА МАШИНА" В.ВИННИЧЕНКА В КОНТЕКСТІ ЕВОЛЮЦІЇ

ІДЕЙ АВТОРА

"Сонячна машина" В.Винниченка — роман особливий не тільки для української літератури, а і для творчості самого його автора. Причому мова йде не про його повсякчас афішовану утопічність, небачену в українському письменстві, а про те що він став свідченням початку нового етапу в творчому житті автора, у якого відбувається поступова переоцінка пережитого досвіду, підбиття підсумків революційної боротьби, творення нової ідеології.

Неоднозначність "Сонячної машини" як перехідного етапу у творчості відбилася на оцінці та трактуванні твору. Одні літературознавці вважали його утопією [3, с. 435-457], Г.Сиваченко охрестила його антиутопією [6, с. 42-47], інші ж взагалі заперечували його утопічність [1, с. 32].

Відзначимо, що елементи соціальної критики в романі присутні (до перемоги Сонячної машини і відразу після неї), але їх не слід ототожнювати з антиутопізмом і тим більше переоцінювати їхнє значення, чим грішить Г.Сиваченко. Проте автор не формулює і свого позитивного суспільного ідеалу, зупинивши дію на моменті його досягнення. Певно свій ідеал В.Винниченко виразив в чомусь іншому.

Були спроби пояснити основну ідею письменника як віру у вирішальне значення техніки для прогресу людства [5, с. 556]. При цьому Сонячна машина розглядається як символ науково-технічного прогресу. Але ж не сам винахід привів до щасливого завершення історії. Це засвідчує картина розкладу суспільства відразу по його перемозі. І лише коли людство оновилося морально, воно зробило позитивним і апарат. Тобто не винахід робить людство кращим, а навпаки: лише людина здатна облагородити його. Саме ірраціональний порив, що охопив людство, його цілеспрямоване прагнення діяти, працювати призвело до створення нового суспільного ладу. Тобто свідомість визначила буття. І це писав колишній марксист!

Марксистський соціалізм у винниченківській редакції був утопією. Очевидно поступово він перестав його задовольняти. І тоді В.Винниченко почав створювати нову універсальну теорію. Цього разу морально-етичну (увага до подібних проблем у нього помічається ще з п’єс 1910-х років). У "Сонячній машині" вона проявилася в способі оновлення суспільства через моральне удосконалення людей. Згодом ці ідеї вилилися в утопічне вчення про конкордизм, положення якого намагався дотримуватися сам автор в особистому житті.

Отже, "Сонячна машина" — це все ж таки утопія, але утопічною ідеєю тут є вже не соціалізм (як це було у раннього Винниченка), а зародок нового етико-морального вчення, яке, певно, і було створене, щоб замінити останній після розчарування у ньому. Не дарма І.Лисяк-Рудницький говорив, що В.Винниченко належав до людей, які не можуть жити без утопії [4, с. 108].

Білецький О. "Сонячна машина" В.Винниченка // Критика.— 1928.— №2.— С. 31–43.

Винниченко В. Сонячна машина.— К.: Дніпро, 1989.

Зеров М. "Сонячна машина" як літературний твір // Зеров М. Твори в двох томах.— К.: Дніпро, 1990.— Т. 2.— С. 435–457.

Лисяк-Рудницький І. Суспільно-політичний світогляд Володимира Винниченка // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе.— К.: Основи, 1994.— Т. 2.— С. 95–112.

Сеник Л. Перший український утопійний роман // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.— Вип. 5.— Львів, 1998.— С. 549—559.

Сиваченко Г. "Сонячна машина" В.Винниченка і роман-антиутопія ХХ сторіччя // Слово і час.— 1994.— №1.— С. 42–47.

Назад до Програми

Боброва Інна

(Луганськ)

ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ГРИГОРІЯ КОСТЮКА

Григорій Костюк відомий не лише як визначний діяч освіти, науки, але й як літературознавець, літературний критик.

Григорій Костюк народився 25 жовтня 1902 року в селі Боришківці біля Кам’янця-Подільського. Ще в роки навчання у гімназії Григорій Костюк почав писати вірші, а пізніше зацікавився літературознавством. Наслідки роботи університетських студій виявилися у виданні у 1931 році першої наукової праці про життя і творчість Панаса Мирного.

Вагомим у творчому доробку Григорія Костюка є теоретична праця "У світі ідей і образів", ґрунтовний огляд діяльності об’єднання українських письменників у діаспорі, книжка про В.Винниченка та його епоху [2, c. 17]. За його редакцією і з його коментарями дійшли до читачів твори і щоденники В.Винниченка, п’ятитомник М.Хвильового, твори М.Куліша, В.Підмогильного, В.Плевака, П.Филиповича, М.Драй-Хмари.

На Луганщині Григорій Костюк відомий здебільшого як автор спогадів про тюремні роки і роки заслання "Окаянні роки" (1978 р.) та першої книги спогадів "Зустрічі і прощання" (1987 р.), у якій він розповідав про найвизначніші події літературного процесу на Україні 20-30-х рр., про своїх сучасників — видатних діячів української науки, літератури й суспільно-політичного життя даного часу. Відомий він і як автор книги "Сталінізм в Україні" (Генеза і наслідки), вперше виданої українською мовою тільки в 1995 році у видавництві "Смолоскип".

Як дослідник життєвого й творчого шляху В.Винниченка, Григорій Костюк у книзі "Володимир Винниченко та його доба" розкриває творчість талановитого письменника. Предметом його дослідження стали життєвий шлях, проблематика, головні герої, хронотип та поетика творчості В.Винниченка.

Живучи за кордоном, письменник видав у 1971 р. в Мюнхені книгу "З літопису літературного життя в діаспорі", в якій аналізує розвиток літератури в середовищі українських письменників, які емігрували за кордон і творчо працювали за межами батьківщини. Також у 1987 році в Едмонтоні вийшла книга спогадів Григорія Костюка "Зустрічі і прощання" (Книга перша), в якій згадується літературний процес на Україні 20-30-х рр. та сумна доля політв’язня в сталінських сибірських концтаборах. Автор подає цікаві нариси про Воркуту, з деякими спогадами про голодомор 1933 р. та терор 1938 року, розповідає про своїх товаришів та про нові знайомства. У створенні цих спогадів постійним і беззмінним помічником була дружина Григорія Костюка Раїса Олександрівна. А у 1989 році ця книга відзначена премією фундації Т.О.Антоничів (США) [2, c. 689-692].

Отже, бачимо, що письменника все життя хвилювала Україна, її доля, рідна мова. Його творчість заслуговує на увагу сучасних науковців, дослідників Луганщини, адже деякий час вчений плідно працював у Луганському педінституті й листувався з літературознавцями нашого вузу. На жаль, поки що широкому колу українців Григорій Костюк мало відомий або ще й зовсім не відомий. Але будемо сподіватися, що його постать літературознавця неодмінно розквітне на українській землі і ми ще немало зможемо почути про Григорія Костюка як невтомного популяризатора української літератури за рубежем.

Костюк Г. О. Зустрічі і прощання.Спогади.— Кн. 1.— Едмонтон, 1987.

Міхно О. А. Пам’ятний для мене Луганський педінститут // Бахмутський шлях.— 1998.— № 5.— С. 15–18.

Назад до Програми

Смітюх Тетяна

(Луцьк)

ТЕМАТИКА ДІЛОВИХ ЛИСТІВ-ПОСЛАНЬ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

Андрей Шептицький, як відомо, залишив по собі величезну творчу спадщину, вагоме місце в якій належить листам-посланням. З огляду на стильову різноманітність вирізняємо дві групи послань: 1) власне пастирські листи; 2) твори, написані митрополитом від імені Митрополичого Ординаріяту. Останні займають важливе місце серед ділової кореспонденції керівництва УГКЦ та вирізняються своєрідною побудовою (подібні до ділових записок, повідомлень, розпоряджень). Сам автор називає їх "зарядження та оповістки".

Однією з особливостей таких текстів є тип адресата. Всі вони призначені духовенству, а саме: "Отцям-Душпастирям", "богословам", "Священикам", "Всеч. Духовенству", "Деканальним урядам", "Парохіяльним Урядам Архиепархії". Залежно від мети написання розглядувані листи можна поділити на листи-повідомлення, листи-нагадування, листи-прохання, листи-накази, листи-оголошення. Щодо тематики ділових листів, то можемо вирізнити такі основні групи: листи, тематика яких зумовлена літургійним роком ("В справі Евхаристійного Тижня" [296], "У справі культу Найсол. Серця Христового" [392], "Диспенза відправляти Службу Божу Св. Йо. Золотоустого в середи і п’ятниці Вел. Посту" [326]); листи про літургійне життя священиків і дяків ("В справі обняття душп. посади" [39], "В справі особового стану ОО. Душпастирів і дяків" [259], "В справі дяків" [214]).

Із попередньою групою пов’язана група листів, темою яких є богословська освіта пастирів ("В справі свячень" [90], "В справі свячень питомців після ІV.р. богословії" [164], "В справі кваліфікацій священиків" [259], "У справі передординаційних і передконкурсових іспитів" [326], "У справі провірки докторських дипломів" [328]).

Особливо турбувало митрополита питання освіти молоді. Вивчення релігії велося не тільки у богословських навчальних закладах, а й у світських поряд з іншими науками ("В справі навчання релігії" [30], "В справі духовних вправ у школах" [90], "В справі фахової освіти ремісн.— промисл. молоді" [117]).

Наступна група листів присвячена церковно-адміністративним справам ("В справі даних до нового Шематизму" [40]).

Особливо багато листів містять вказівки щодо видачі різних довідок, копій, виписів із свідоцтв про народження ("В справі метрикальних книг у парохії" [89], "В справі метри кальних копій" [89], "В справі посвідок" [89], "Пошукування за актами уродження і хрещення" [328], "У справі метрикальних посвідок для робітників" [359]).

Темою листів від Митрополитчого Ординаріяту ставали і господарські справи церкви ("В справі муки на просфори" [213], "В справі церковного світла" [258], "В справі церковних дзвонів" [327]).

У багатьох листах вміщені зауваження щодо передплати періодичних видань або виходу у світ нових книг ("В справі передплати "АЕпарх. Відомостей" [39], "В справі Служебника" [213], "Нові книжки" [214]).

Численною є група листів про добровільні грошові і матеріальні пожертвування, створення і діяльність різних фондів та товариств, опіку над певними групами населення ("В справі збіркової акції для шкільної молоді" [259], "В справі Вдовчо-Сиротинського Фонду" [221], "В справі опіки над полоненими українцями" [27], "В справі опіки над студентством" [164]).

Кількісно невелика група листів, у яких йдеться про впорядкування окремих проблем християнського побуту ("В справі пільних робіт у святочні дні" [117], "В справі вінчань за більш.