Реферат на тему:
"Життєвий і творчий шлях Т.Мельничука"
Легко бачити в далеких особистостях геніїв, особливо, якщо вони жили кілька століть тому. І важко бачити геніїв серед своїх ровесників, серед своїх сучасників.
Так і блукають невизнані генії цим світом допоки не помруть, допоки хто раптом не вигукне: — А це ж бо була велика людина!
Життя Тараса Мельничука – людини-загадки – саме таке. Невизнаний як слід при житті, зацькований радянським побутом і сіромахами, він тинявся по цьому житті, знаходячи притулок тільки у писанні поезії.
Так, зараз він більше відомий і уславлений ніж колись, але чи це щире людське ставлення сучасників, чи не чергова гра людської шаблонності поклонятися тим, кого забували при житті...
Мельничук Тарас Юрійович народився 20 серпня 1939 р. в селі Уторопи Косівського р-ну. Щоправда, ще й досі точаться суперечки з приводу точного року народження поета.
Після закінчення десятирічки працював коректором районної газети "Радянська Гуцульщина", далі — в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах радянської армії.
1958 р. вступає до Чернівецького держуніверситету. На 3-му курсі покидає навчання, їде по комсомольській путівці на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі — впродовж двох років працює теслею на будовах Красноярського краю.
1964 р. знову поновлюється в університеті, з якого через півтора року за вільнодумство відраховують.
Після цього працює в редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська.
1967 року у видавництві "Карпати" виходить перша збірка віршів "Несімо любов планеті". У 1967 році вступає на заочне відділення Московського літературного інституту. Здає рукопис збірки віршів "Чага" у видавництво "Карпати" і "Радянський письменник", що стало причиною його арешту 24 січня 1972 року під час масового ув'язнення української інтелігенції.
Відбував покару в Пермських таборах, звідки вийшов на волю в березні 1975 року. Знаходиться під наглядом органів безпеки.
У квітні 1979 року за "вчинення опору працівникові міліції", а насправді за антирадянську діяльність, арештований на декілька років.
Далі — кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи. 1982 року в Торонто виходить збірка віршів "Із-за грат". 1990 року — "Строфи із Голгофи" (Великобританія) та "Князь роси" (Київ, видавництво "Молодь").
За нигу "Князь роси" 1992 року удостоєний Державної премії України імені Т.Г.Шевченка. Збірка поезій "Чага" — побачила світ у Коломийській друкарні ім.Шухевича 1994 року завдяки її директору Михайлові Андрусяку.
Головні поезії і збірки Т.Мельничука йдуть у наступній послідовності: "Несімо любов планеті" (1967), "Із-за грат" (1982, США), "Князь роси" (1990), "Строфи з Голгофи" (1990, Великобританія), "Чага" (1994), добірки віршів у журналі "Дніпро", "Україна", "Жовтень", у колективному збірнику "Яворове листя".
У липні 1990 р. Тарас Мельничук — лауреат премії імені В.Сосюри за добірку поезії у газеті "Літературна Україна". А в березні наступного року він став членом Спілки письменників України.
1967 року у видавництві "Карпати" виходить перша збірка віршів "Несімо любов планеті". У 1967 році вступає на заочне відділення Московського літературного інституту. Здає рукопис збірки віршів "Чага".
Щасливий смуток огортає, ось уже з 29 березня 1995 року немає з нами автора талановитих поетичних книжок.
Прикметно, що на 1-му творчому вечері Тараса Мельничука., який з ініціативи нашої письменницької організації та Івано-Франківського культурно-наукового товариства "Рух" відбувся 21 жовтня 1991 р. Зала підтримала пропозицію схвальними оплесками.
6 листопада 1991 р. члени бюро Івано-Франківської організації СПУ провели засідання і висунули Тараса Мельничука на здобуття Шевченківської премії саме за книжку поезії "Князь роси".
Під час обміну думки промовці сходилися на тому, що оригінальний талант Тараса Мельничука — неповторне явище в нашому письменстві. І він зробив би честь будь-якій із європейських літератур. Це постать дійсно самобутня і видатна.
Проте гірка доля не дозволила Тарасу Мельничуку повністю розкритися, реалізуватися, навіть залишити для майбутніх поколінь увесь творчий набуток. Чимало своїх творів, щоденникових записів поет не вивіз із неволі, багато забрали при обшуку. А ще доведений до відчаю поет і сам спалював свої твори, зокрема в протоколі допиту від 3 липня 1972 року є пояснення причин спалення в листопаді 1971 другого примірника збірки віршів "Чага" різних віршів із циклу "Диво син".
24 січня 1972 року арештований і звинувачений у тому, що "...протягом 1965-71 р. виготовляв, зберігав та розповсюджував в усній та письмовій формі віршовані твори, в яких зводив злісний наклеп на радянський державний і суспільний лад, закликав до боротьби проти радянської влади. Речові докази — збірка віршів "Чага".
У Спілку письменників України вступив 1990 року.
Тарасові Мельничуку довелося зазнати ще й другого лютого арешту й ув'язнення. І ось звістка зі стольного Києва в березні 1992 р.: лауреатом Державної премії України імені Т.Шевченка став Тарас Мельничук за збірку поезії "Князь роси". Це друга після двадцяти двохрічної перерви збірка автора.
У застійні сімдесяті роки доля цього талановитого поета склалася драматично. Своїми чесними рядками Тарас Мельничук уже тоді наближав перебудову. Його вірші ввібрали у себе і мужню висоту Карпатських гір і вільний дух східно-українських полів. Останні роки прожив у Коломиї. Відійшов у вічність 29 березня 1995 року. Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах.
На думку багатьох літературознавців, складний поетичний світ Т.Мельничука найавтентичніше передає одна книжка — "Князь роси", яку належним чином відредагував і видав І.Малкович у 1990 р. в Києві, а в 1992 р. Вона була відзначена Державною (тепер Національною) премією України імені Т.Г.Шевченка. Ця збірка — поетове самовираження, багатогранне, повне виявлення уже сформованого стійкого світогляду, відточеного слова митця. "Серце ж — ствердло", — так сказав про себе в другій поетичній збірці "Князь роси" , яку видав на схилі літ. Успадкована поетом від історичного національного досвіду свого оду і народу ("землю батьків поклав мені Бог на серце") світоглядна позиція, до того ж збагачена практикою особистісного розуміння власного "Я" в неспокійному світі ("і вільним стану, спершись на свій меч"), виражає одну з найголовніших передумов естетично-філософського спрямування його поезії. Кожен рядок "Князя роси" закликає до національного самоусвідомлення в безнастанному часовому русі, до самопожертви в ім’я свого народу:
болить мене доля
від дому до Дону
безсмертя болить
і сльоза
і грона соборів
й сто тисяч заборів —
й безлиста як воля
лоза.
Поет будує свій суверенний простір в контексті найнесподіваніших морально-етичних орієнтирів ("тихо скавулять кімнати // на ґратах / горицвіт зірок / у синьому горщику / несе янголам борщику / а година година хоче спати / звари мені вкраїноньку мати / зрубай мені голівоньку кате").
Ота неймовірність, нереальність вислову є однією з найхарактерніших ознак художнього стилю Т.Мельничука, ба й більше — формулою його душі, відкритої для всіх, пульсуючої ритмом свого часу.
У збірці "Князь роси" поет спробував форму вільного вірша, і показав своє досконале уміння в такому віршуванні. Тут варто зазначити, що тоді в українській поезії існували лише певні спроби такого віршування. Однак, досконала форма верлібра, яку вдалося підкорити поетові, тривалий час не бралася ним до уваги, не ставала домінуючою у його віршах. Для верлібрових творів збірки характерні: ритмічна вивільненість, різноманітне інтонаційне варіювання, складна система ритмічних закінчень, взаємозв’язок і взаємозалежність метрико-ритмічних рядів між собою.
Вільний вірш Т.Мельничука відзначається введенням додаткових словесних акцентів в межах одного метрико-ритмічного ряду та пов’язане з цим членування даного ряду. Як правило, в цих поезіях не вживається розділові знаки, кожне слово (інколи сполука двох-трьох повнозначних слів) записується з нового ряду. Поезія ділиться на окремі частини, кількість рядків у яких може коливатися від одного до п’яти-шести. Інколи в поезіях наявна рима, і що характерніше для змістовної конструкції — поет римує слова задля досягнення ефекту спорідненості:
...
вертить цар залізне кружальце
а в кружальця
деренчать жальця
вжалить жальце у вію
і мамине серце скаменіє
і мамина голова
ляже на слізку в труну
а заберіть вицвілого царя
нехай я засну.
Як бачимо, тут об’єднуються слова "кружальце" — "жальце", "вію — скаменіє", "труну — засну". Розглянувши семантичне навантаження кожного із слів пари, помічаємо деяку спільність їх змістовних ліній. Так, зокрема, символіка слова "труна" (або ж інше більш виразніше — "домовина") — притулок для вічного сну, спочинку; воно римується із відповідником "засну", що так само передбачає спокій, але не вічний, на певний час. Подібне переплетення семантичного поля і в слів "вію — скаменіє". Чому саме у вію "вжалить жальце"? Проходять асоціації з невиваженими діями малої дитини ("вертить цар залізне кружальце"), яка по своїй несвідомості потрапляє предметами в очі. Образ дитини-царя підкреслюється і словом "мама" та характеристиками стосовно цього персонажа ("мамине серце скаменіє", "мамина голова ляже на слізку в труну"), які вказують на жаль, відчай за вчинки сина.
Інтонаційні розтини порушують звичайний спосіб мислення, вичленовуючи окремі слова або сполуки слів, акцентують увагу читача на кожному зі слів, увиразнюють поетичне висловлювання:
мертві
я теж буду мертвий
беруся по тому
що куди не піду
не можу знайти
свого дому.
У цій поезії кожне виокремлене слово, вислів формують певну думку, яка наче й відмінна від інших, але водночас тісно пов’язана з ними. Таке поступове інтонаційне членування призводить до того, що виділене слово (або сполука слів) стає первісною ритмічною одиницею, здобуває синтагматичну самостійність.
Відсутність розділових знаків, інтонаційні паузи (поет виділяє їх графічно — інтервалами), виокремлюють слова, як поняття, символи, які несуть ідейне навантаження, роблять їх вивільненими від синтаксичної залежності (коли значення слів підпорядковуються, стоять у взаємозалежності).