Реферат
на тему:
Журналіст і митець
Анатолій Марущак
На терені мистецької України журналіст і телеведучий Анатолій Марущак натхненно працює не перше десятиліття.
Стійкий нахил до саморозкриття у творчості, до творіння виявився у нього давно, ще в підліткові та юні роки, й пов’язаний з Одесою.
Писати вірші він почав, навчаючись у школі. У старших класах показав їх Степанові Олійникові. Серед них були написані українською мовою, а були й російською. С.Олійник з особливою прихильністю поставився до українськомовних
віршів. Сам А.Марущак пізніше розмірковував, чому в російськомовній Одесі класик національної літератури виділив його українські поезії. Причина була у … знаннях. Анатолій дуже любив російських поетів, захоплювався ними, добре знав їхню творчість. З українською поезією обізнаний був значно менше. Знання й вело до наслідування. Його ж українські вірші звучали свіжіше, індивідуальніше.
Усвідомлено писати Анатолій Марущак розпочав, будучи студентом Одеського університету (1971 – 1976). Окрім внутрішнього потягу до цього спрямовувала творча, доброзичлива атмосфера на філологічному факультеті. Сприяли цьому й контакти з відомими науковцями – професорами Іваном Дузем та Василем Фащенком, дружні стосунки з доцентом Ларисою Бурчак, яка уважно, підтримуюче ставилася до А.Марущака.
У студентські роки він найактивніше звертався до традиційного для поетів (особливо для молодих) жанру — ліричної поезії. Настроєвість, пейзажність, інтимність – такими рисами характеризувалися його перші вірші, з яких небагато зараз задовольняють творчі смаки А.Марущака. Писав також невеличкі оповідання, з яких окремі сторінки майже через два десятиліття увійшли до повісті "Высокий двор". З непересічних жанрів у його тодішньому доробку були казки у віршах, що писалися для дітей і дорослих.
У Херсон, до таврійських степових просторів, Анатолій Марущак приїхав 1978 року.
Моменту пошуку соціального амплуа й творчого самовияву, що є притаманним багатьом мистецьким натурам, у нього по суті не було. Він одразу відчув, що його цікавить телебачення, тягне знімати передачі й перейматися телевізійними турботами. Був лише шлях до втілення мрії.
У тому ж році А.Марущак влаштовується редактором радіо Херсонського суднобудівного об’єднання, де працює два роки.
З 1980 – ще два роки у війську, служить старшим лейтенантом у Миколаєві.
Після повернення до Херсона у 1982-му його беруть диктором на обласне радіо. У 1985 – 1986 роках А.Марущак – старший редактор новин, заввіділу у структурі радіомовлення. А з 1986-го – через вісім років після приїзду до Херсона – він приходить на довгожданне й омріяне телебачення, де й розкрився його мистецький талант.
Треба відзначити, що Анатолій Марущак давно розумів безмежні можливості телебачення як засобу інформації та мистецтва. Незважаючи на те, що у 70-ті та ще в першій половині 80-их років ХХ століття у вітчизняному суспільстві воно не відігравало такої всепроникливої ролі, як зараз, що Херсонське телебачення (або, як воно тоді називалося, телерадіокомітет) було переважно ретрансляційним центром і не мало значної самостійності у формуванні й побудові програм, не часто виходило в ефір, він вірив, що телебачення зможе розкрити себе більш повно. На межі 80 – 90-х років, під час горбачовських реформ, це ставало реальністю.
Як тележурналіст А.Марущак знімав майже все — інформаційні сюжети, оперативні й публіцистичні матеріали, мистецькі й музичні передачі, створював нові рубрики й програми. У яких би жанрах він не працював на телебаченні, це постійно була творча робота. Які б адмістративні посади не обіймав, завжди знаходив можливість знімати й виходити в ефір.
В Анатолія Марущака є незвичайна риса – робити справу не просто сумлінно, старанно, а з неодмінним творчим підходом. Для нього творчість – це не тільки свіжий ракурс, цікава думка, непересічний співрозмовник, майстерність монтажу, виразна інтонаційність телемалюнку, але й щоденна спрямованість на мистецьке самоудосконалення. Якщо прозаїк Ю.Олеша сповідував принцип "жодного дня без рядка", то телередактор А.Марущак – "жодного дня без телевізійного кроку".
Його телевізійна постать, журналістська манера, його м’який, пластичний образ протягом багатьох років уходили й уходять до кожної (це зовсім не буде перебільшенням) таврійської оселі й несуть лагідну інформативність, злагодну тональність.
Проте це не означає, що А.Марущак увесь творчо розкривався перед нами й ми знали про нього все. Як справжній митець, він готував нам приємні сюрпризи й не поспішав виявляти усі грані своєї талановитості.
Працюючи спочатку старшим редактором інформаційної програми "Вечірній Херсон" (згодом перейменованої на "Таврійські новини"), потім, з 1994 року, заступником головного редактора Херсонського телебачення, а з 1996-го – головним редактором обласної телерадіокомпанії, А.Марущак підготував безліч різноманітних телепередач, значна частина з яких виходила, як раніше говорили, "на Київ", тобто демонструвалася у всеукраїнському просторі. З них виділю багаторічний інформаційно-музичний цикл "У неділю вранці", ігрову передачу "Чарівна регата", телевізійне інтерв’ю-портрет "Планета людей".
На всеукраїнському каналі показувалися також його тематичні телепередачі "Говорить Таллінн" (1993), "Від Дніпра до Кури" (1995), "Сходження на гору Блаженства" (1997), "Осінь в Нормандії" (1998), що зображували й сповідали про особливості життя Естонії, Грузії, Ізраїлю, Франції.
Особливо запам’ятався Анатолієві Марущакові період, пов’язаний зі створенням передачі "Від Дніпра до Кури". Разом із творчою групою він побував у Грузії тоді, коли там йшла війна з Абхазією. Перебування у навколовоєнній ситуації, зустрічі на дорогах війни, зйомки безцінного матеріалу, що фіксують ті трагічні для обох народів події, глибоко увійшли в його серце. Враження від небезпечної телеподорожі посилювалося ще й тим, що це була перша українська журналістська група у Грузії після того, як республіка здобула незалежність.
Окреме місце в телевізійній творчості Анатолія Марущака посідають відеофільми. Їх він створив три – "Сіль землі" (1997), "Підранки" (1998) та "Північні люди Південного краю" (1998). Перші два фільми мали визнання й принесли йому звання лауреата. За них на Всеукраїнському фестивалі телевізійних і радіопрограм "Калинові острови" поспіль у 1997 і 1998 роках А.Марущак відзначався другою премією. На регіональному фестивалі теле— і радіопрограм "Україна – наш рідний край" (1998) він вийшов переможцем у номінації "За кращу журналістську роботу".
Особливим успіхом користувався фільм "Підранки" – одна з найкращих творчих робіт "Калинових островів"-1998. Не зайве додати, що того року в конкурсі телепрограм першої премії не було присуджено. Зроблений у формі відеотриптиху, фільм вирізнявся цікавою символічною стилістикою, вдалою операторською роботою і розповідав про життєві й творчі долі "трьох Микол" – Чернявського, Хвильового й Куліша.
На сьогоднішній день у Таврії немає рівних Анатолієві Марущакові за рівнем майстерності й знання телевізійної справи в усіх її різновидах і жанрах. Він є асом, профі під номером першим, наймайстернішим журналістом Херсонського телебачення, який може, вміє і любить робити все, що тільки можливо здійснювати на телевізії. (Єдине, що вимушено обмежує його теле— й відеонаміри, ідеї, — так це статус Херсона як непровідного регіонального телецентру, з недостатнім бюджетним і комерційним фінансуванням, з технічно застарілою відеоапаратурою, якої до того ж ще й не вистачає на всіх, і браком сучасних монтажних засобів). Його телевізійна культура, вишколена багаторічною націленістю на творчу, особистісну інтерпретацію будь-якого завдання, швидко й оптимально знаходить шляхи оформлення, подачі потрібного телевізійного матеріалу. І я не бачу, хто б найближчими роками міг скласти йому гідну конкуренцію.
Це – творче життя видимого Анатолія Марущака. Але є ще один бік його творчості – тривалий час не видимий і зовсім ним не популяризований. Цей бік не те щоб перебував у тіні – він майже ніколи не висвітлювався. Щось на зразок зворотньої сторони місяця. Це — літературна діяльність А.Марущака.
Заради об’єктивності треба сказати, що професія тележурналіста, особливо творчо діючого телевізійника, вже передбачає звернення до літературно вивіреного слова, — обдумування й написання сценаріїв, сюжетної лінії, публіцистично-інформативної або публіцистично-образної основи передачі, фільму. Талановитий телемитець у сучасних культурно-духовних умовах – це синтез кадру й слова, думки й відеомонтажу, публіцистики й неймовірних можливостей сучасної знімальної техніки.
Як тележурналіст А.Марущак постійно працює зі словом, помноженим на силу дієвості й переконливості телебачення. Його передачі не тільки цікаво переглядати. Вони завжди з цікавістю слухаються. Вони магнітизують єдністю, з одного боку, відеоряду, "картинки", а з другого, — влучного вислова, характерної деталі, інтригуючого факту, озвучених добре відпрацьованим закадровим текстом. Телевізійну роботу він спримає як мистецтво зйомок, слова й монтажу.
Але є й класично літературні форми в мистецькому доробку А.Марущака, і я вважаю, що саме літературно-художня діяльність є провідною в його творчості, що саме нею він назавжди увійде в історію культури Таврії, а таким чином – і у художню культуру України.
Анатолій Марущак – ліричний прозаїк і проникливий поет.
Перша його книжка вийшла друком 1990 року. Це була повість "Высокий двор", написана у співавторстві з братом Володимиром Марущаком. Це автобіографія дитинства, що пройшло в одеських закапелках, розмовах, сценках. Стиль книжки – м’яко романтичний, візерунковий, самоіронічний, з невимушеним одеським словесним колоритом, ностальгійний і задушевний, і читається вона легко, невимушено, з насолодою.
Повість змальовує підліткові роки головного героя, його життя у найближчому колі – стосунки з товаришами й родичами, однокласниками й вчителями. Твір традиційний для жанру автобіографії: є в ньому проблеми "дітей з батьками", шкільні колізії та оригінальні вчительські постаті, перше кохання. Повість просякнуто світлим ліричним пафосом.
Сам письменник розповідав, що не ставив перед собою якихось складних літературних завдань.