Реферат
на тему:
Творчий і життєвий шлях
Арона Копштейна
Талант — категорія вічна.
Талановиті художники (поети, актори, композитори, прозаїки, маляри, режисери тощо) з’являлися й будуть з’являтися попри будь-які соціокультурні складнощі й негаразди, незважаючи на різні несприятливі чи негативні суспільні обставини й духовно-психологічні тенденції.
Цьому не завадять ані тиск на особистість, ані обмеження мистецької свободи, ані адміністративно-директивне керівництво художнім процесом, ані війни, руйнації, репресії тощо.
Втім, абсолютно несприятливих умов для розвитку мистецтва не буває. Не існує їх і для художньої літератури, інакше б її розвій припинився.
Літературна динаміка — явище складне, суперечливе, з піднесеннями й спадами, з форсованими й уповільненими етапами, з ренесансними й "штильовими" періодами, зі своїми культовими постатями, концептуальними лідерами, художніми ватажками й без них. Але це явище невпинне.
Рух образно-художньої думки (можливо, не завжди оригінальної), художньої форми (можливо, не завжди самобутньої), стилю (можливо, не завжди новаторського) тривав і триває постійно. А це — момент безперервності — вже є важливим свідченням якщо не зовнішньо вираженого, то внутрішнього (іманентного), пошукового розвитку літератури.
Пошуковість розвою не завжди буває художньо плідною, не завжди буває пов’язаною з появою визначних або етапних творів, явищ, але без неї (пошуковості) є неможливим шлях до піднесення національного мистецтва.
Українська художня культура переживала різні об’єктивні періоди свого розвитку — сприятливі та навпаки. Проте навіть за найбільш трагічних соціодуховних умов у ній з’являлися яскраві поети, прозаїки, драматурги.
Тому що талант — це категорія вічна, хоча й не часто буває позаісторичною.
Одним із найскладніших періодів для української літератури стали 30-ті роки ХХ століття. Проте і в цей час національне художнє слово певним чином розвивалося, і у цей період формувалися й працювали талановиті митці.
Серед них був і поет Арон Копштейн.
Арон Йосипович Копштейн народився за старим стилем 5 березня, за новим — 18 березня 1915 року в м.Очакові Херсонської губернії (зараз — територія Миколаївської області). Його батько був шкільним учителем.
Незабаром, коли Арону "виповнився один місяць, його родина переїхала до Херсона" ( 1, 3). Сім’я була дружною і досить великою: батьки виховували п’ятеро дітей.
Період війн та катаклізмів жорстоко відбився на дитинстві А.Копштейна. Рано, у п’ять років, залишившись без батьків, він став безпритульним, пізніше виховувався в дитячому будинку Херсона і у Будах, що неподалік від Харкова, звідкіля знову повертається у Таврійський край.
З підліткових років Арон розпочав "доросле" життя: закінчив ремісниче училище, працював на заводі ім. Петровського — учнем токаря, після того гартівником у ремонтно-інструментальному цеху, співробітничав як робкор із заводською багатотиражкою, входив до складу заводської літературної філії "Молодняка".
Тоді ж, у підліткові роки, в Херсоні він починає писати, захоплюється поезією, бере участь підготовці й створенні рукописного часопису "Горн", друкує вірші у заводській газеті.
1930 року А.Копштейн приїжджає до Харкова й привозить із собою низку поезій. Він мріє про літературну діяльність, про поетичне життя, про творчість і повну самовіддачу в творчості.
На початку 30-их років його вірші починають з’являтися у пресі, в часописах. На юного поета звертають увагу помітні у той час письменники — І.Кулик, П.Усенко, Л.Первомайський, С.Крижанівський.
1931 року, коли А.Копштейну було шістнадцять, він переїжджає до столиці України. У Харкові юний поет активно включається у літературний процес.
Поетична діяльність Арона Копштейна пройшла у чи не найбільш важкий для української літератури період і тривала в межах десяти років – з початку 30-их до початку 1940-го року.
Ще не так давно (років п’ятнадцять-двадцять потому) цей час — 30-ті роки ХХ століття — легендарно оспівувався в радянському суспільстві як період небувалих і нечуваних звершень, будівлі й досягнень. Нині ж він так само легендарно знищується як ера державного терору й переслідувань. Але ж окрім виокремлених соціальних характеристик це був і період звичайного життя, коли люди творили, помилялися, кохали, зраджували. І це також відбито в мистецькому русі того часу.
Арон Копштейн прожив неповних двадцять п’ять літ. За життя він написав і випустив шість поетичних книжок, виступив у двох колективних збірках ( 1 , 16 — 17 ).
Специфіка художнього розвою поета полягала у тому, що з 1933-го до 1939-го його книжки або книжки з його участю виходили друком щороку, одна за однією, а 1933-го року їх вийшло дві — одноосібна й колективна.
По смерті побачило світ ще п’ять поетових збірок – "Синє море" і "Вибрані твори" (обидві — 1941), й значно пізніше – "Вибрані поезії" (1955) та "Поезії" (1966), а також у російському перекладі "Стихотворения" (1956).
Назви прижиттєвих книжок Арона Копштейна влучно передають специфіку поетового ставлення до життя й до свого місця у ньому.
Перші збірки — "Хочемо, прагнемо, можемо" (1933) й "Харків" (1933, колективна) позначені юнацькою захопленістю всіма виявами оточуючого життя. У них немає місця сумнівам, коливанням, будь-яким ваганням. Вони пройняті беззастережним оптимізмом, романтичною поезією побуту, виробничих дій, духовних поривань, ліричних почуттів. У цих збірках закладено основні мотиви, що пройшли крізь усю творчість поета. Потім з’являлися нові мотиви, образи, але провідна тональність поезії зберігалася незмінною.
Це виразно засвідчили наступні книжки А.Копштейна – "Розмова" (1934), "Зростання" (1935, колективна), "Вулиця Щорса" (1936), "Джерело" (1937), "Держава сонця" (1938), "Радостный берег" (1939, в російському перекладі). Їхні назви — чіткі, життєстверджуючі, стислі — досить повно передають особливості поетового пафосу, мислення й стилю.
Арон Копштейн – це поет, який жив одним життям зі своїм ліричним героєм і тому майже увесь відбився у ньому. Ліричний герой якщо не альтер его поета, то принаймні його однодумець.
Провідною концептуальною рисою ліричного персонажа А.Копштейна є насиченість оптимістичною соціальною вірою. Він любить життя, тому що воно для нього є красивим і добрим, приємним і затишним, тому що не помічає темних і гірких його аспектів. Він насолоджується кожним днем, кожною миттю, як це робить маляр, коли бачить чарівний пейзаж, коли спостерігає та відчуває у своїй свідомості неповторні кольори й відтінки природи.
Ліричний герой А.Копштейна повністю й беззастережно приймає навколишні суспільні, духовні та психологічні процеси, не намагаючись їх аналізувати, а тим більше критикувати чи заперечувати. Його внутрішня позиція не тільки з граничною, але, здається, з абсолютною повнотою збігається з тими світлими, оптимістичними фарбами, епізодами, які він спостерігає довкола.
Ліричний герой не просто вірить — він вірує у те, що світ влаштований саме так, як він його бачить і сприймає, що світ не може бути іншим, ніж тим, яким він його відчуває, що усюди панують добро і краса.
У поезії "Як і завжди, цвітіння врочисто…" ліричний персонаж А.Копштейна однозначно стверджує, виражаючи сутність власного погляду на світ:
Значить, вірити можна і треба,
Що за містом – широкі поля,
Що земля обернулась на небо,
А над небом – ізнову земля.
У ліричного героя А.Копштейна не виникає жодних сумнівів у правильності організації того суспільства, у якому він живе. Ця правильність для нього є непохитною, ознакою гармонії, синонімом істини. Йому до серця ті духовні інституції, моральні канони, якими живе він і ще багато таких, як він. Для нього є щастям жити в однозначному, ясному й чітко побудованому світі:
Все розкреслене, вписане в графи,
Зрозуміле, мов перший сніг, –
з гордістю розмірковує ліричний герой у поезії "Біографія осені".
Ліричний персонаж А.Копштейна вірить, що людина – вершина природи й творець свого власного щастя, своїх перемог. У нього немає сумнівів у тому, що людина є всесильною. Її силу ліричний герой пов’язує виключно зі свідомістю. Він твердо знає (а знає тому, що вірить), що всесильна свідомість веде до такої ж всесильної волі, яка, у свою чергу, спроможна подолати будь-які перешкоди.
Поезії Арона Копштейна притаманна неабияка вольова спрямованість. Художні настрої, поривання, думки просякнуто потужним енергетизмом, у якому широко звучать авторські бажання, пристрасність, переконаність.
Ліричний герой А.Копштейна не задовольняється мінімальним – він хоче всього: бути щасливим в особистому житті, корисним друзям, приятелям, потрібним на виробництві, військовій службі. Він прагне жити для того, щоб віддавати себе іншим, щоб розвиватися в унісон із суспільством. Він може все, чого хоче й прагне.
Життя для ліричного персонажа поезії Арона Копштейна – це розмова зі своєю добою. Він сповідується їй у коханні, відданості, незмінності та незамінності етичних симпатій, переконань. Він повністю поділяє тезу про необхідність індивідуального й суспільного зростання й не уявляє, не мислить свого життя без цього зростання. Його духовним ідеалом є "вулиця Щорса", якою він рішуче крокує. Ліричний герой вірить у святість ідей революції та громадянської війни. Він уважає, що, хоча жертви були великими, вони були необхідними: без минулої крові, на його переконання, немає сьогоднішнього та майбутнього щастя.
Ліричний герой є пристрасним прихильником світового переустрою. При цьому він не замислюється над тим, чи є в цьому потреба для всього світу. Він походить з когорти "вічних революціонерів". Для нього, його світогляду органічним є революційний пафос, у якому зосереджено енергію безкінечного руху. Він поділяє максималізм революційних гасел, тому що вони емоційні та не дозволяють жити в статиці, у спокої.
Натура ліричного персонажа постійно ініціює потребу в різноманітних змінах – як у незначних, так у помітних і кардинальних. Його душа живе, дихає перманентним розвитком, і в 30-ті роки для ліричного героя революційний процес, розпочавшись ще в позаминулому десятилітті, не припиняється. Для нього джерелом і компасом цього процесу назавжди став жовтень 1917-го.
Свідомість ліричного героя постійно осяяна непохитністю ставлення до навколишнього світу.