Реферат на тему :
поема Т.Г.Шевченка "Великий Льох"
Поема-містерія Тараса Шевченка "Великий Льох"
Великий льох — один з найвизначніших творів поета історіософського змісту й націософського спрямування. В оригінальній, новаторській художній формі Шевченко втілює свою філософсько-поетичну концепцію історії України, головно зламного її етапу — злуки з Москвою та фатальних для нації політичних, соціальних, соціопсихологічних вислідів цього акту. У "Великому льосі" висловлено провіденційні уявлення поета про майбутнє Краю, віру в пробудження українського народу, його духовне відродження, здобуття незалежності та розбудову національної держави.
Первісний текст поеми не відомий, Чистовий автограф включено до рукописної збірки "Три літа".Слідом за більшою частиною тексту в автографі записано фрагмент, який зазвичай розглядався у шевченкознавстві як окремий твір, у всіх виданнях, що виходили в Україні до 1989 р., він так і надрукований під назвою, за першим рядком, "Стоїть в селі Суботові...". Останнім часом з огляду на те, що основну частину тексту не датовано (єдиний у збірці випадок), а фрагмент подано без осібного заголовка й типового, як для окремого твору у збірці "Три літа", графічного оформлення, та з огляду на їхню тематичну і сенсову близькість більшість дослідників (М.Новицький, П.Зайцев, Л.Білецький, О.БІлецький, В.Бородін, Ю.Івакін, О.Павлів та ін.) схиляється до думки, що текст "Стоїть в селі Суботові..." є епілогом "Великого льоху". У виданнях Шевченко Т. Кобзар (Вінніпег, 1952. — Т.2) та ШевченкоТ.Повне зібр. творів; У 12 т. (К, 1989. — Т.1) його вміщено як питому частину поеми (рядки 500-547). На підставі автографа у збірці "Три літа" коментатори визначають час та місце створення містерії: вважається, що позначка під фрагментом "21 октября 1845. Марьинское" стосується тексту цілої поеми, звідси висновок: "Великий льох", найімовірніше, було написано в с.Мар'янському (Мар'їнському), де Шевченко 1845 р. жив у маєтку О.Лук'яновича. Щоправда, крім автографа збірки "Три літа", існує ще недатований рукописний список [.Лазаревського кінця 50-х рр. XIX ст. Під цим списком Шевченко, переглядаючи його після повернення із заслання, підписав: "Миргород, 1845". Оскільки вказівку зроблено з пам'яті, у фахівців вона викликає сумнів, хоч треба зазначити, що того ж 1845 р. Шевченко неодноразово відвідував Миргород, тож навряд чи варто цілковито виключати, що коли не всю поему, то якусь її частину могло бути створено таки у Миргороді. З місцем написання, таким чином, немає остаточної ясності; щодо часу, з певністю можна твердити, що "Великий льох" написано не пізніше 21 жовтня 1845 р., в кожному разі, за свідченням О.Афанасьєва-Чужбинського (Русское слово.-1861.-№5. —С.8), саме наприкінці цього місяця Шевченко ознайомив його зі щойно завершеною містерією, яка тоді ще не мала назви. Переписуючи 1846 р. поему з невідомого автографа до збірки "Три літа", через певний час по тому, а також, імовірно, 1847 р., під час перебування у Седневі, в А. та І.Лизогубів, Шевченко зробив у цьому тексті низку виправлень, які надали йому остаточного вигляду. Численні виправлення внесено поетом і до списку І-Лазаревського, у якому було (і залишилося) багато спотворень і перекручень порівняно з текстом збірки "Три літа".
Невдовзі після написання поеми, ще до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р., різні її фрагменти почали поширюватися в рукописних списках, спочатку переважно у колі членів Кирило-Мефодіївського братства: списки В.БІлозерського та М.Костомарова було відібрано під час арешту. Робилися списки й пізніше, аж до початку XX ст., з-поміж них відомі списки О.Бодянського, М.Максимовича, І.Лазаревського та ін. (докладніше про це див.:
Шевченко Тарас. Повне зібр. творів: У 12 т. — К., 1989. —Т.1. — С.494—495; Бородін В.С. Над текстами Т.Г.Шевченка. — К., 1971). Перші публікації: фрагмент "Стоїть в селі Суботові...". рядки 500-547, — у газеті "Dzennik Literacki" (1861. — № 62. — С.495-496) і в часописі "Основа" (1861. — № 7. — С.6-7); рядки 175-499 вперше оприлюднені часописом "Правда" (1869. — № 2-3). Уривок (без рядків 1—174 та 500—547) уперше введено до збірки творів у виданні: Поезії Тараса Шевченка (Львів, 18.67. — Т.2. —С.323-333). Основна частина поеми (без рядків 500-547) вперше надрукована у виданні: Кобзар: 3 додатком споминок про Шевченка, Костомарова і Микешина (Прага, 1876), повний текст — у виданні: Шевченко Т. Кобзар (Вінніпег, 1952. — Т.2. — С.153-168).
Генетичні витоки поеми виявляємо на кількох рівнях. На рівні культурно-історичному це передовсім середньовічна західноєвропейська містерія та її модифікації в українському бароко. Сформована на грунті літургійного священнодійства і присвячена, головно, доленосним подіям християнської історії — народженню, смерті й воскресінню Ісуса Христа, містерія імпліцитно несла в собі зерно типологічної схожості з так званим другим Старим Завітом, тобто з "еллінською", античною міфологією, зосібна з діонісійським міфом вмирання і відродження, а через нього, опосередковано, із глибиннішими шарами міфологічної свідомості; зрозуміла річ, цей елемент у містерії був трансформований і переосмислений у дусі християнського віровчення. Матеріальної традиції сягають такі особливості "Великого льоху", як підставовий для композиції та всієї образної системи тернарний принцип, опертя на сакральне число 3 (три частини, три душі, три ворони, три лірники), превалювання конвенційного, умовно знакового начала над конкретно чуттєвими уявленнями і — найважливіше —акцент на архетипі Воскресіння, вірою в яке позначені Шевченкові мілленарні візії та пророцтва. Зі староукраїнською вертепною та шкільною драмою різдвяного й великоднього циклу, що успадкувала і разом трансформувала на національному ґрунті риси західноєвропейської містерії, кореспондують елементи бурлеску, наявні, зокрема, у розділах "Три ворони" і "Три лірники". Друга генеалогічна складова поеми — традиція біблійних псалмоспівань і пророцтв, яка виявляє себе не тільки у мотто, взятому Шевченком із 43 псалма Давидова (вірші 14 і 15), відомого також у його власному переспіві (над циклом "Давидові псалми" поет працював, імовірно, близько за часом до "Великого льоху" — автограф у збірці "Три літа" датовано 19 грудня 1845 р.), а й у скорботних інтонаціях, гнівно-викривальних, пророчих ієреміадах на адресу ворогів України, перевертнів та нерозумних і збайдужілих синів нації. Засадничо важливе значення з погляду генези поеми має її фольклорний первень; наскрізні мотиви шукання Скарбу, і то передовсім духовного, здобуття омріяної "правди-волі", визволення скутих потенційних сил народних, концепт-метафора "Великого льоху" — опорний для ідеї твору корелят символічної могили, у якій ті сили і ту правду-волю поховано, але з якої вони мають неодмінно воскреснути, є традиційними для української народнопоетичної творчості. На історіософському рівні для генези "Великого льоху" важили глибоко вивчені й багато в чому критично осмислені Шевченком історичні та істо-рико-фольклорні джерела ("Історія Русів" Псевдо-Ко-ниського, відома поетові тоді ще зі списку, праці українських, польських та російських історіографів, козацькі літописи, народні історичні пісні й думи, розповіді й спогади "старих людей"), романтико-містична історіософська міфологія кирило-мефодіївців, нарешті власний життєвий — соціальний і психологічний — досвід учорашнього кріпака. Деякі шевченкознавці відносять до генетичних чинників, суттєвих для інтерпретації "Великого льоху", вплив на автора поеми поширених у європейському письменстві першої половини XIX ст. романтично-алегоричних творів, позначених незрідка містеріальними рисами (найчастіше під цим поглядом називають містерії Дж.Н.Ґ.Байрона "Каїн", В.Кюхельбекера "їжорський", "Дзяди" А.МІцкевича, "Небожественну комедію" З.Красінського, пролог до поеми Є.Гребінки "Богдан" та ін.). Безперечно, між романтичною символікою цих і подібних творів (з-поміж них варто згадати "Книгу польського народу і польського пілігримства" А.МІцкевича та написану вочевидь під її впливом кирило-мефодієвську "Книгу буття українського народу"), з одного боку, і Шевченковою містерією — з другого, існують точки дотику, певні корелятивні співвідношення;
проте видасться, що все ж коректнішим було б наразі говорити не про генетичні зв'язки, а радше про літературний контекст, риси типологічної схожості. (Останній момент, до речі, актуальний і з огляду на трохи надмірне захоплення пошуками історико-літературних паралелей між "Великим льохом" і, приміром, "Макбетом" В.Шекспіра, "Визволеним Єрусалимом" Т.Тассо або "Літописом" С.Величка, коли акцент робиться не так на типології, як на прямих впливах, мало не запозиченнях.) Щодо контексту власне Шевченкової творчості, то "Великий льох" органічно вписується в історіо— й націософську парадигму, яка проходить через усю його поезію — від ранніх "На вічну пам'ять Котляревському" та "До Основ'яненка", через "Гайдамаки", "Розриту могилу", "Чигрине, Чигрине...", "Гоголю", "Сон", "І мертвим, і живим...", "За що ми любимо Богдана?" до пізніших і пізніх — "За байраком байрак...", "Іржавець", "Заступила чорна хмара...", "Подражаніє 11 псалму", "Якби-то ти, Богдане п'яний...", "Осія. Глава XIV", "Бували войни й військовії свари...". І не просто списується: за очевидної ідейної та тематичної близькості, інваріантності мотивів і образів, "Великий льох", завдяки своєму виразно синтетичному характерові, масштабності поетового історичного й філософського мислення, граничній гостроті соціальної й політичної проблематики, посідає у цьому корпусі творів осібне місце, являючи собою вершину Шевченкового поетичного дискурсу історії України.
"Великий льох" належить до тих художніх творінь, які не надаються, чи, точніше сказати, надаються частково, в окремих аспектах, до застосування самих лише традиційних методів літературознавчого аналізу. Надзвичайна структурно-семантичяа складність, поліморфізм твору, багатозначність образів, їхня "плинність",а часом і закодованість, рухливість співвідношень поміж текстом і підтекстом, прямими характеристиками та алюзіями, розмаїття стилістичних прийомів, жанрових і віршових форм, інтонацій, мовних засобів тощо — усе це ставить дослідника перед необхідністю комплексного підходу, розгляду поеми як системного художнього об'єкта.