Проголошене "Кто бил нічєм, тот станет всем" покликало до життя тисячі тих, "кто бил нічєм". І не тільки, і не стільки через відсутність умов для самовияву і самоствердження, скільки через відсутність для цього здорового глузду й твердої волі. "Панувало повне "ніщо". Нігілізм, від якого це явище відходило, став "кліматом життя". Ініціатива, творче ставлення до життя були небезпечними: у їхньому світлі проявилося б справжнє обличчя тих "ніщо". Тому — ешелони непокірних у Сибір, мільйони покірних — у колгосп. Господарство перестало бути тим господарством, яке вимагало здорового глузду й працьовитих рук. Воно все більше нагадувало "складний, тяжкий, виповнений забобонами ритуал". Це був культ, і "як кожний культ, він засадничо вимагав ентузіязму, фанатизму, жертви, але не логіки й розуму". "Російська система господарства, колись кріпоснича, а тепер колгоспна, позбавляла маси можливости вияву своєї ініціативи. А в господарстві пасивні маси — це лише зайвий небезпечний тягар, який рано чи пізно потягне корабель держави на дно".
Десятки томів Маркса-Енгельса-Леніна, в яких обґрунтовувалася система, виявилися пустопорожньою утопією. Економіку, першу, за словами У.Самчука, після політики й культури, основу держави, може створити лише народ. "Весь народ. Кожна його одиниця. Не партія, не плянувальне бюро, не резолюції державних органів, а воля, ідея, ініціатива кожної живої і діючої одиниці всього народу". Відібравши ініціативу, волю в "творчих одиниць", система передала їх "нетворчим бюрократам", а позбавивши одиниці власності, створила з них пролетаріат, який, як відомо, не має нічого, навіть батьківщини, якому нічого втрачати і яким найлегше, на відміну від селянина, керувати. Слова, що народ є власником держави, так і залишилися словами. Наслідки — відомі. "...Людство майбутнього, з перспективи часу і простору, виділить цей період своєї минувшини як приклад великого затемнення людини в людині",— з гіркотою констатує письменник.
"МИ" — ВІРА
І все ж У.Самчук вважає, що "у своєму корені цей народ живий і здоровий". Письменник переконаний, що "наш народ культурно і господарсько може дуже швидко відродитися і догнати у цьому відношенні народи Заходу". Віки неволі виробили в народу не лише рабську покору, а й бунтівливий дух. А "денаціоналізація — це образа гідности народу, чого народ ніколи не дарує". Ознакою живого українського духу називає У.Самчук релігійність українців, що проявлялася як жива і діюча сила, "стихійний протест проти індивідуальної несвободи, як... шукання протекції і оборони у небесної сили проти гніту сил земних" і як природний гін до релігійного вияву людини взагалі".
Не до кінця знищена і національна самосвідомість українців. Будучи "плеканою і загостреною" на Заході, вона збереглася і на Сході, особливо серед сільського населення, яке було і залишилося національне сильним "з кореня, з духу, з традиції".
Тому фундаментальним питанням, яке потребує конкретної відповіді, є пошук шляхів допомоги народу, пошук доступу "до вразливих і замкнених місць душі нашої людини", ліків для її душевних ран. Увага до особистості, розвиток особистої ініціативи — ось шлях відродження української людини. "Колективна воля — обман, фікція. Це поле попасу для демагогії і ледарства. На місце колективу має бути поставлене суспільство, тобто збірнота вільних одиниць, об'єднаних інтересами одиниць, а тим самим і інтересами цілості суспільства". Така настанова відповідає українській ментальності і при наявності сильної провідницької індивідуальності український народ підніметься з колін.
Улас Самчук не безсторонній спостерігач. І на цьому також має наголосити учитель. Руїна, яку він бачив "біля нас і в нас", викликає біль. І сором. "Соромно за нас, за наш світ, за більшовизм, за Леніна, за Маркса. Хотілося в когось просити вибачення, до когось апелювати... Здавалося, як легко було з нашої людської маси зробити людей, народ, націю... Але на місці цього та тотальна, універсальна духова і фізична руїна. Кому і для чого це потрібне?
І це ж не тільки Запоріжжя, Дермань... Це ціла Україна, весь "союз" республік, весь народ, група народів. Всі війни, голоди, недороди, посухи, зриви, саботажі, невиконані плани, кари, заслання, вигнання! Нічні вивози, істерія пропаганди, органи безпеки. Для кого і для чого все це потрібне? Щоб отак виглядало оце квітуче колись гніздо — Запоріжжя?
Мені соромно. Перед цілим світом соромно. Перед історією. Перед розумом і логікою. Чому ми найкращих наших людей знеславили, покарали, вигнали? За їх розум, за їх ініціативу, за їх труд. Чому віддали життя в руки ледарів, бідних духом, хворих і немічних? Яким треба було помогти, але яким не можна було віддавати в руки керма правління...". Цей сором також викликав потребу діяти. Боротися за кожну українську людину, будити її душу, приспану національну свідомість, показувати народові його самого й місце, яке він повинен зайняти у світі. Цьому присвячене все життя, вся творчість Уласа Самчука. І як редактор газети "Волинь" в окупованому Рівному, і як один з організаторів Мистецького Українського Руху в повоєнній Німеччині, і як публіцист, і як письменник він вважав це своїм найпершим обов'язком перед власним народом. Не чекаючи похвали, не сподіваючись на лаври, дбав про народ, бо вірив у його будучість: "Ми вложені творчою силою у течію космосу, як мандрівна невблаганність життя... Що буде далі?.. Одного разу ця війна скінчиться, і люди, що ще виживуть, — будуть жити далі. Одні будуть зватися переможцями, а інші переможеними. Ми не належимо ні до тих, ні до інших. Ми займали на цьому форумі особливе місце, ми мали своє завдання, ми змагалися за нього, і віддано, і чесно, і це завдання на цьому не скінчилося. Наше особливе місце залишається за нами далі. Без огляду на час, на місце, на умови".
Так можна завершити розповідь про Уласа Самчука — людину, громадського діяча, письменника, а насамперед — вірного сина України.
Домашнім завданням для учнів, буде написання письмової роботи "Духовний світ Уласа Самчука — який він?" чи підготовка відповідей на запропоновані на початку уроку запитання.
ПРЯМУЄМО ДО ВИТОКІВ ДУХОВНОСТІ
(Вивчення творчості Уласа Самчука в 7-8 класах)
Програмою з української літератури, підготовленою Інститутом педагогіки АПН України, передбачено вивчення творчості Уласа Самчука в сьомому та восьмому класах: 7-ий — уривки з роману "Куди тече та річка" на уроках з позакласного читання; 8-ий — уривки з роману "Війна і революція" текстуально.
На вивчення уривків з роману У.Самчука "Куди тече та річка" (розділи "Великий похід", "Будні", "Там, де казка родиться", "Така земля") відводимо в сьомому класі 2 години:
1-ий урок. Біографічні відомості про письменника. Мета й завдання вивчення твору. Робота над змістом розділів "Великий похід", "Будні".
2-ий урок. Робота над змістом розділів "Там, де казка родиться", "Така земля". Підсумовуюча бесіда за змістом усього твору.
Для оформлення кабінету вчитель може скористатися рекомендаціями, висловленими в інших розділах посібника.
— Сьогодні,— розпочинає учитель перший урок,— ми ознайомимося з надзвичайно цікавим твором надзвичайно цікавого письменника. Твором, який відсилає нас до наших джерел, примушує задуматися над тим, звідки й коли починається людина, чому вона виростає такою чи іншою, що сприяє чи перешкоджає цьому; для чого живе людина, якими законами вона повинна керуватися в житті, аби не збочити, не помилитися, не загубитися в цьому непростому світі.
Письменник цей — Улас Самчук. А твір, який ми вивчатимемо, — "Куди тече та річка".
Завдання наше — спробувати зрозуміти духовний світ письменника та його героїв: що їх цікавить у житті? чого вони прагнуть? для чого живуть? що цінують? як ставляться до себе, своїх рідних і близьких, свого краю? чому вони такі, а не інші?
Разом з тим, знайомлячись з героями роману, біографією письменника, заглядаючи в потаємні закутки їхніх душ, загляньмо і в наші душі: а що цінуємо ми? для чого живемо? може, на сторінках, твору знайдемо відповіді й на якісь свої запитання.
Використовуючи фактичний матеріал як даного посібника, так й інших джерел, розповідь про Уласа Самчука учитель може побудувати за таким планом:
I. Улас Самчук — "великий Учитель свого Народу":
1. Доля України й українського народу на сторінках Самчукових творів.
2. Розказати народові правду про нього самого — легко це чи важко?
3. Чому Улас Самчук не став Нобелівським лауреатом?
II. Хто ж він — Улас Самчук?
1. Дитинство: батьки, природа, історія.
2. Про що мріялось і чого прагнулось.
3. Освіта і самоосвіта.
4. Юність: жити — це боротися.
5. Схід і Захід Уласа Самчука.
6. Кожним прожитим днем служити Україні.
III. Що потрібно, щоб стати письменником?
Розділи роману учні читають вдома, тому після знайомства з біографією письменника можна одразу перейти до роботи над аналізом їх змісту та характеристики образів. Головним завданням залишається заглиблення в духовний світ героїв, а не відтворення зовнішнього перебігу подій. Акцентуємо на цьому увагу учнів.
ОРІЄНТОВНІ ЗАПИТАННЯ ДЛЯ АНАЛІЗУ РОЗДІЛІВ РОМАНУ:
ВЕЛИКИЙ ПОХІД
1. Якими є найперші враження, найперші спогади з дитинства Володька? Чому письменник вирішив розпочати роман з опису роботи, яку виконує батько?
Праця — основа життя людини. Працюючи, вона виконує Божу заповідь (нехай учні знайдуть і прочитають її), забезпечує своє матеріальне існування, працюючи (і на цьому потрібно особливо наголосити!), людина утверджує себе як особистість. Таким є батько Володька, в якому ми без труднощів упізнаємо батька самого письменника: важкою працею він досягнув заможності, довівши, що людина сильніша за обставини, досягнув, утвердивши себе, своє ім'я, завоювавши непохитний авторитет і повагу не тільки в своїй родині, а й серед односельців.
2. Розкажіть про свої перші враження від зустрічі з Володьком. Назвіть риси характеру хлопчика, які підкреслює письменник.
Учні назвуть розум, сором'язливість, допитливість малого, а учителю слід подбати, аби не пройшла непоміченою ще й така надзвичайно важлива для формування характеру (особливо українського національного характеру!) риса, як цілеспрямованість — одна з основ формування сильної волі.
— Якими рядками можна це підтвердити?
— "Перед ними виразна мета, і досягти її вони будь-що-будь мусять..."
3.