В поемі "Вогнище" розповідь ускладнена своєрідністю композиції, символічними образами. Прийом сну, відомий в українській літературі ще від Шевченка, дає змогу поетові розширити сюжетні лінії в часі і просторі. Ліричний герой зустрічає рідного брата, розстріляного фашистами в 1944 році. Розповідь ведеться від імені брата Петра. Свідок подій минулого сягає зором значно ширше. В одразі Петра – "невірність у статурі молодій", непохитна воля до боротьби, ненависть до ворогів, зрадників, темних сил фашизму й реакції. Вогонь серця спалює колючий дріт, очищає від усього мерзенного й порочного, активізує роль мистецтва.
"Я вогнищем себе відчув на полі,
Що спалює людські страждання й болі".
Класична довершеність слова, внутрішня боротьба образів символів, глибоке проникнення в духовний світ людини – такі риси поетичної тканини вірша, який став блискучим романсом:
Дзвенить у зорях небо чисте,
Палає синім льодом шлях.
Неначе дерево безлисте,
Стоїть моя душа в полях.
Як надійшла щаслива доля,
Збудила весняну снагу,
Моя душа, немов тополя,
Зазеленіла на снігу.
В основі поезії – пісні "Я стужився, мила, за тобою" – улюблений образ явора та його милої яворини, їхнє безнадійне кохання. Явір оспіваний в народних піснях, стає символом болю, туги, неподоланого любовного почуття:
Я стужився, мила, за тобою,
З туги обернувся мимохідь
В явора, що, палений журбою,
Сам – одним між буками стоїть
Сніг летить колючий, ніби трина,
Йде зима й бескидами гуде,
Яворові сниться яворина
Та її кохання молоде.
Він не знає, що надійдуть люди,
Зміряють його на поруби,
Розітнуть йому печальні груди,
Скрипку зроблять із його журби.
Талант Павличка знайшов потужне творче виявлення, крім поезії, також у літературно-художній критиці, публіцистиці, кінодраматургії.
Василь Земляк у статті "Павличко сьогодні" писав: "Про поета ще можна судити не лише по тому, якою мірою причетний, він до своєї доби, до свого середовища, а й по тому, які у ньому стосунки з іншими епохами світу, що обрав він із світовою загалу для себе, яких вершин здатний торкнутися своєю душею, своїм словом.
Я пригадую, як свого часу гаряче взявся Павличко за Хосе Марті, з якими труднощами він подолав мовну відстань до великого поета. Щоб бодай трохи відчути Марті в оригіналі, збагнути його самобутність й індивідуальність. Павличко "впрягся" у вивчення іспанської х упертістю, що викликала у всіх нас захоплення".
Року 1977-го найголовніші поетичні твори великого кубинського письменника – революціонера Хосе Марті в перекладах Павличка та з його змістовною передмовою вийшли окремим виданням.
Вірую в єдину спільну силу людського роду на земному падолі;
Яка повинна творити добро,
Так висловив своє Кредо революційний болгарський поет Христо Ботев.
Сьогодні Дмитро Павличко в числі тих поетів, хто високо тримає прапор радянської поезії – партійної, правдивої, щирої та ніжної.
Завдяки його творчим зусиллям, до українського читача прийшли поети багатьох народів. Країни Рад. У всього світу. Художні переклади Павличка збагачують українську культуру, літературну мову, розвивають поетичне мистецтво. Вони стоять поруч із перекладацькими досягненнями Максима Рильського, Миколи Бажана.
Знайомити читачів з кращими творами прогресивних письменників зарубіжних країн у перекладах українською мовою, розвивати й стверджувати літературними засобами інтернаціональну свідомість, виховувати почуття братерського єднання – саме цим важливим проблемам багато сил і енергії віддає Павличко й сьогодні.
Поет натхненно працює. По-франківському гартує мудре слово.
ЛІТЕРАТУРА
Новиченко Л. Творчий світ письменника – К. Рад. Школа. 1982. с. 246.
Малишко А. Грані таланту. У кн.: Павличко Хліб і стяг К. 1968, с. 3.
Земляк В. Павличко сьогодні – Літ. Україна, 1977 р. 22 лютого.
Олександр Непорожній – височінь поетового слова. Видавництво "Радянський письменник", 1986 р.
Ільницький М.М. Поезія любові і ненависті. В. кн.: Ільницький М. На вістрі серця і пера. К. Дніпро. 1980 р. ст. 33-91.