Кохання, на думку поета, невіддільне від таких цінностей, як хліб, рідна земля, сонце, пісня, дитина, вуста коханої жінки.
Пахнуть хлібом гаї,
Де кохалися ми до згуби,
Пахнуть хлібом твої
Груди, очі, долоні, губи.
Пахне хлібом маля,
Що любов його народила,
Пахне хлібом земля,
Що дала мені сонце й крила.
("Пахне хлібом трава...")
Любов продовжує жити й тоді, коли здається, що її забули. Кохання очищає душу. Закохана людина ніби народжується вдруге, стає кращою, духовно багатшою:
Так, ти одна, моя любове,
Даєш мені снагу обнови,
Народжуєш мене щодня
Інакшим, іншим...
("Так, ти одна, моя любове...")
Мить побачення з коханою — найкраща, найщасливіша. Тоді сяє сонце і на небі, і в душі. Закоханий відчуває в собі величезну силу. Він, як чарівник, може зробити дівчину щасливою, відвернути печаль:
Я тебе обгорну руками,
Поцілунками обів'ю,
А в серці, на самім денці,
Сховаю печаль твою.
("Що я для тебе маю?")
Поет порівнює кохану із Землею, Всесвітом, Богом.
Закоханий не уявляє себе без любові. Коли вона скінчиться, скінчиться й життя:
Я буду на світі,
Допоки незнане світло
В обличчі твоєму світить.
Я житиму доти,
Допоки горіти буде
Долоні твоєї дотик.
("Я буду на світі...")