Вивчення в школі творчості Григорія Косинки (пошукова / курсова робота)

Пошукова робота з української літератури

Вивчення в школі творчості

Григорія Косинки (Григорій Михайлович Стрілець)

Програма Інституту літератури ім. Т. Шевченка для вивчення творчості Г. Косинки пропонує орієнтовно відвести З години. Для текстуального вивчення передбачені такі твори письменника: "На буряки", "На золотих богів", "Політика", "Гармонія", "За земельку".

На першому уроці ознайомлення з життям і творчістю Г. Косинки вчитель покаже портрет письменника, зверне увагу на високе чоло цієї людини, гострі, але добрі очі, глибокий погляд, на рішуче підборіддя, що свідчить про твердий характер. Далі розпочне сумну розповідь про трагічну долю Г. Косинки, блискучого новеліста, автора безсмертних творів про українське село 20-х років нашого століття.

Григорій Косинка (Григорій Михайлович Стрілець) народився 29 листопада 1899 року в селі Щербанівці Обухівського району на Київщині в селянській родині. Нужденне життя рано привчало селянських дітей ставати до роботи, бути помічниками старших. Пішов на заробітки й малий Григорій. Спочатку працював у панській економії, на чужих ланах, а потім — на цукроварні. Сім'я жила бідно. Мати наймитувала, бо не мали власної землі. Батько щоліта мандрував на заробітки аж у херсонські степи, а пізньої осені наймався на цукроварню. У 1908 році постійні нестатки погнали сім'ю шукати кращої долі. Кілька місяців поневірялась родина поміж Амуром та Байкалом, а потім повернула додому, так і не знайшовши свого щастя на чужині. Батько знову пішов на цукроварню, а син — поденщиком до панської економії.

Та злидні не вбивали людського потягу до краси, до мудрого слова, чарівної пісні, "Дитячі літа ще й досі стоять мені перед очима,— писав Григорій Косинка в "Автобіографії",— тільки час, здається іноді, заткав їх на якусь хвилину синьою наміткою,— так врізались вони в пам'яті". Пізніми зимовими вечорами, коли всі збиралися до хати, оживала пісня, чулося художнє слово — то дід Роман читав при каганці безсмертний "Кобзар". І Григорій зачудовано ловив кожне його слово.

Хлопець рано навчився читати. До книжки заохочували його дід і батько, вони вірили, що тільки освіта може вивести їхню дитину зі злиднів. Як не тяжко було, проте батько віддав сина до школи в сусіднє село Красне. Вчився хлопець старанно. Велике бажання до науки спонукало п'ятнадцятирічного підлітка помандрувати до Києва. Там працював на різних роботах. Потім пощастило — його взяли до земської управи писарчуком, ще й влаштували на вечірні курси до гімназії. Згодом він екстерном склав іспити за шість класів.

Ще у гімназії учитель словесності помітив талант у Григорія, похвалив його за учнівський твір "Дитинство — золота пора" і порадив більше читати, серйозно займатися літературою.

Незабаром у періодичних виданнях з'являються невеличкі нариси, ескізи, фейлетони. Друкує Григорій вірш "Крик боротьби". А весною 1919 року виходить перше оповідання "На буряки", підписане ім'ям Григорій Косинка,

З цим поетичним псевдонімом він і ввійшов у літературу. Писав оповідання легко, бо перед очима стояли дитинство, рідна Щербанівка, ніжна і мила мати. Y пам'яті злинули почорнілі від праці руки неньки, нелегка робота на чужому полі, юнацькі мрії і надії. Пригадалися непоказні польові квіти, але такі привабливі, тендітні — косинці. Отож і поставив їх в кінці оповідання замість власного прізвища.

В цьому ж році в газеті "Більшовик" було надруковано ще кілька оповідань: "В хаті Штурми", "Сходка", "Перед світом", "На золотих богів", а в альманасі "Гроно" з'явилися оповідання "Під брамою собору", "Мент", "За земельку".

З 1921 року Г. Косинка навчається в Інституті народної освіти (так називався тоді Київський університет). Та після третього курсу через матеріальні нестатки змушений залишити навчання, довелося йти працювати. Рано помер батько, мати лишилася з п'ятьма дітьми на руках. Майбутній письменник мусив допомагати чим міг, адже був у сім'ї старшим.

Перша збірка творів під назвою "На золотих богів" вийшла у 1922 році. У цей час Григорій вже працював у газеті "Вісті Київського губревкому", потім у журналах "Нова громада", "Всесвіт", диктором Республіканського радіо Л

Письменник вмів талановито відтворювати написане: любив як справжній артист читати зі сцени власні новели.

...Говорив правду, як було у житті. І писав чисту правду. Недаремно М. Рильський відзначав, що твори Г. Косинки "гарячі й трепетні, як те життя, по свіжих слідах якого вони писалися".

Тільки ця правда не всім була до вподоби, та й не всі розуміли її або ж розуміли по-своєму, виходячи з власних світоглядних позицій. Ще донедавна декому здавалося, що перші твори Г. Косинки привели письменника "до об'єктивізму і навіть до певної "поетизації" чужих, реакційних сил". У 30-ті роки критики почали цькувати, оббріхувати кращі оповідання Косинки, часто ототожнюючи світогляд письменника з літературними героями, докоряли йому за невміння бачити в житті основні прикмети тогочасного життя. Його зробили трибуном заможників, дезертирів, бандитів апологетом "власницького націоналістичного світогляду". З приводу цього М. Рильський у передмові до творів Косинки, які вийшли в світ у 1966 році, після реабілітації письменника, справедливо писав: "Треба було бути не те що вульгаризатором, а просто людиною, яка не хоче бачити очевидного, щоб закидати Косинці якусь ідеалізацію чи романтизацію куркулів". Хоча й сам не утримався, щоб не кинути докір: "...майже чужим залишилось його бистрому оку місто, і звуженості творчих та ідейних обріїв Косинки не можна заперечувати". Відсутність у його творах образу робітника чи опису сучасного міста,— чи то ж може бути підставою говорити про звуженість "творчих та ідейних обріїв"? Г. Косинка — співець села, українського села напередодні і в дні подій 1917 року .^Бо сам вийшов з нього, бо його коріння глибоко проросло в чорнозем рідної землі, щоб бачити і відчувати кожним порухом душі, кожним нервом всю правду і кривду того збуреного часу. На кожне явище письменник дивився очима народу, кожну подію вимірював чистотою душі трудящої людини. І тому немає тут фальші, немає лакування, а є чисте золото народної правди. Варто тільки глибоко вчитатися в його твори, співставити з тогочасною дійсністю не. з заданих наперед позицій, а йдучи від правди життя.

Восени 1924 року Косинка одружується. Тамара Михайлівна Мороз стала його дружиною. Десять щасливих років минуло мов одна мить, а потім вона розділила долю вдови репресованого, по-злодійськи розстріляного Григорія Косинки. Після його арешту конфіскували майно, відібрали паспорт і викинули дружину на вулицю. І потяглися страшні часи поневірянь, тяжкі безсонні ночі, смутні дні в самотині і в чеканні справедливості.

Після вбивства С. Кірова прийшли чорні дні терору і в Україну. Одним із перших під ніж катівні потрапив Григорій Косинка. Його заарештували на початку грудня 1934 року, а 13-15 грудня присудили Григорія Косинку і ще 27 таких "терористів-білогвардійців" до розстрілу. Серед них — письменники Д. Фальківський, О. Близько, К. Буревій, сини А. Крушельницького... Вони були розстріляні як організатори терористичної групи 18 грудня 1934 року, реабілітовані після 1957. Дякуючи Тамарі Михайлівні, її настирливості, невтомній наполегливості, повернулися до читача, спочатку частково і, нарешті, у 1989 році майже всі твори Г. Косинки. Вона зібрала і видала спогади про письменника, а також надрукувала власну книгу спогадів про Косинку та інших діячів української культури, з якими він був зв'язаний дружніми й творчими стосунками. Про цю книгу літературознавець В. Яременко писав: "Ціни їй немає... Це книга болю, що кладе найглибші карби на душі... Це книга-сповідь про власне життя і спільне життя із Григорієм Косинкою. Коротке, але . яскраве, щасливе, хоча й не влаштоване та трудне, як і життя цілого народу, мільйонів таких, як Тамара .Михайлівна Косинка".

Учителю варто прочитати цю книжку, як і книжку спогадів про Г. Косинку літераторів, діячів культури й мистецтва, щоб побачити й уявити цю справжню, непідкупну, чесну і щиру людину. Саме крізь призму цих спогадів-документів і крізь глибоке прочитання творів самого письменника у нашій уяві постане правдивий образ митця, його характер, його світогляд, його бачення і розуміння тих подій, які відбувалися в Україні, щоб назавжди відкинути безпідставні звинувачення в тому, що "свою "селюцьку" (а часом і національну обмеженість), свою відчуженість від пролетарського міста Косинці... довелося витискувати з себе по краплі"2 впродовж усього короткого життя (Л. Новиченко).

Запропонуємо учням прочитати спогади про Г. Косинку.

На наступному уроці пригадаємо життєвий шлях письменника, послухаємо кілька спогадів і перейдемо до аналізу творів прозаїка.

Після короткого вступного слова прочитаємо і прокоментуємо або уривки, або повністю окремі новели письменника.

Українська класична література має багату спадщину майстрів новелістичного жанру. Це В. Стефаник і Марко Черемшина, М. Коцюбинський і С. Васильченко. Г. Косинка — прямий їхній продовжувач, але своєрідний і неповторний, як і кожен із них.

Тонкий психолог селянської душі, життєлюб, оптиміст, вірний правді й красі, він має величезну силу емоційного впливу на читача. Непідробна, природна народність надавала його творам особливої принадності. Кожне суспільне явище письменник розглядав з позицій людини, очима трудівника чи через призму заможника або дезертира. Він разом з героями шукав правду, істину. А істина не відразу відкривалася кожному. Тому інколи виникали сумніви, не все вдавалося легко й відразу.

Письменник настійно і послідовно розкривав процес зростання людської гідності в середовищі українських незаможників. Його герої сильні і вольові, багаті і красиві душею, завжди дійові й життєво правдиві, переконливі. Процеси, що тоді відбувалися на селі, не такі прості й однозначні, як нам до цього зображували в історичних працях. Справедливо зазначає М. Жулинський: "Григорій Косинка... ці складні незрідка драматичні процеси на селі прагнув відтворити правдиво, з максимально можливим морально-психологічним "забезпеченням" характерів. А ці явища і процеси були складні, неоднозначні, симпатії письменника, звісно, були на боці бідних, безземельних".