Пошукова робота
на тему: Життя і творчість
Іван Кочерга.
Твори "Свіччине весілля", "Ярослав Мудрий".
План
1. Життєвий і творчий шлях І. Кочерги.
2. Драматична поема "Ярослав Мудрий – сива давнина історичних подій ХІ ст.
3. Боротьба України за волю і самобутню культуру у драматичній поемі "Свіч чине весілля".
Кажуть , характер людини формується головним чином у молоді роки, під впливом батьків, школи, друзів, улюблених книг. Біографія У. А. Кочерги може бути прикладом цього . Уявімо собі таку картину.
Під час турецької війни ( 1877-1878) , коли голодні російські солдати замерзали на Шипці, далеко від фронту зібралися в теплій кімнаті кілька високих військових чиновників: інтенданти, тиловики. Вони стурбовані. Чимало нагарбали превосходительні злодії. Аякже! Скільки солдатів воює, скільки їм провіанту, одягу, зброї треба! Ану, вкрадь у кожного по карбованцю — це ж сила грошей. А гроші, як вони міркують, — все: шана, слава, успіх.
Та ба, якийсь там штабс-капітан докопався, викрив шахрайство. Що ж тепер буде ? Воно, правда, хто не краде у війську, крім бідного солдата . Але ж це розголос, небажаний, звісно.
Було вирішено купити штабс-капітана, заплатити йому за мовчанку. Та від запропонованих грошей — і немалих! — той відмовився. Йому запропонували величезну суму: сорок тисяч карбованців! І не могли повірити : штабс-капітан відмовився! І подав рапорт по начальству. Кара не забарилася. Тільки покарали. . . самого штабс-капітана. Вигнали його з армії. І це добре , що не судили за наклеп на превосходительства.
Цей штабс-капітан був Антон Петрович Кочерга — батько майбутнього драматурга цікавою людиною була і мати Івана Антоновича. Вона мала дар імпровізувати, і часто малий син при світлі гасової лампи цілими вечорами слухав її розповіді. А вони згодом проросли в його душі буйним нагінням фантазії, невтримної уяви, що носила його на своїх крилах і в чужі країни, і в сиву давнину.
Принциповість і чесність були причиною частих змін місця роботи батька. Врешті Антон Петрович стає залізничним службовцем і почалися нескінченні переїзди. Гуркіт вагонних коліс був малому за колискову пісню, а картини за вікнами сприймалися як дивна казка. Іван змалечку звик до потягів та їхніх гудків , до блиску залізничних колій і семафорів , полюбив чесних і працьовитих людей, які водили поїзди. Не випадково в багатьох його п’єсах місцем дії е залізнична станція, вокзал, а героями —залізничники, як-от машиніст Черевко у комедії "Майстри часу".
1. Бачив малий Іван Кавказ і Середню Азію , Польщу і Україну. Побував у багатьох містах. Та найближчим і найдорожчим був для нього рідний край, Чернігівщина, невелике зелене містечко Носівка, де він народився 6 жовтня 1881р.
Часті переїзди перешкоджали добре познайомитися з малими друзями, міцно, по-хлоп’ячому подружити. Життя Іван більше бачив з вагона, дізнавався про нього переважно з книжок і розповідей батьків. Та ще й хоровитим був малим — отож матуся оточила його невсипущим піклуванням. Так непрохана прийшла до нього самотність. Може, тому й зріс він таким замкненим, сухуватим, навіть відлюдкуватим.
Майбутній письменник дивився на реальне життя крізь призму романтичних уявлень. Тож і шукав красу в екзотиці, в далекому середньовіччі.
Потяг до творчості зародився в І. Кочерги ще змалку, хоч юнак не одразу знайшов себе як митець. Майбутній митець учився спочатку дома. Потім вступив до Чернігівської гімназії, яку закінчив у 1899р. Далі — навчання на юридичному факультеті Київського університеті. На жаль , про ті цікаві часи життя письменника майже нічого невідомо.
Потім потягнулися роки немилої чиновницької служби на посаді ревізора контрольної палати, служби задля шматка хліба — сумна доля, якої мало, з українських дореволюційних письменників пощастило уникнути. Зазнали її і П. Мирний, і М. Коцюбинський, О. Олесь та багато інших.
Перед освіченим, розумним, скромним та працьовитим юнаком відкривався прямий шлях до вищих посад, чинів та орденів. Та не пішов ним І. А. Кочерга. Інша нелегка доля судилася йому в житті.
З дитинства тягнувся він до прекрасного — музики, поезії. Перші кроки на тернистому літературному шляху майбутній драматург зробив у 1904 р. , надрукувавши в газеті "Черниговские губернские ведомости" кілька театральних рецензій. Підписував він їх здебільшого криптонімом "И. А. К. " або іменем одного з героїв своїх майбутніх п’єс — Карфункепь. (Криптонім-псевдонім, утворений з поштових літер прізвища та імені). Рецензій Кочерги, яких надруковано близько 90, відзначаються добрим смаком, розумінням особливостей театрального мистецтва.
Писав Іван Антонович і вірші російською мовою, пробував своє перо в драматургії. Відома, наприклад, його комедія "Девушка с мышкой", яка йшла на сцені й навіть користувалася успіхом у невибагливого глядача.
Вивчаючи правознавство в Київському університеті, Іван Антонович зацікавився стародавнім законодавством, укладом ремісничих цехів, життям середньовічних міст. Пізніше письменник використає ці знання в багатьох творах на теми з вітчизняної історії — "Свіччиному весіллі", "Алмазному жорні". Дворічне самостійна студіювання давньої історії повело І. Кочергу на крилах поетичної уяви в середньовіччя. Він пише п’єсу-казку "Пісня в келиху".
Цю п’єсу молодий драматург мріяв побачити на сцені. Він надсилає свій твір до цензури, щоб дістати дозвіл на постановку. Однак п’єсу не поставили.
Можливо, ця невдача вплинула на Івана Антоновича, може, були й інші причини. Але він надовго замовкає й живе тихо, замкнено, осторонь від бур і гроз життя.
У Чернігові на той час жили відомі вже на всій Україні та й за її межами письменники М. Коцюбинський, В. Самійленко, В. Грінченко, М. Вороний,
М. Чернявський, В. Блакитний. У будиночку Коцюбинського на затишній Сіверській вулиці відбувалися славнозвісні творчі суботи. На. тій самій вулиці відбувалися жив і Кочерга. Та стежки на подвір’я Коцюбинського він не знав.
Отож, кілька років, спочатку в Чернігові, а з 1916року-в Жито-мері, І. А. Кочерга прожив як зразковий службовець, за сумлінну працю і старанність дістав чин колезького асесора, одержав орден Станіслава 3-го ступеня. Писав він тоді дуже мало, переважно театральні рецензії. Але в душі виконував творчі задуми, мріяв про час, коли його твори і справді пролунають, як пісня з келиха.
Не можна сказати, щоб І. Кочерга зустрів революцію захоплено. Замкнена і стримана, сором’язлива людина, далека від бурхливої течії громадського, не кажучи вже про політичне, життя, він прагнув спокою, щоб можна було працювати, творити.
Він одразу ж поступив на державну радянську службу, працював за ревізора контрольної палати в Робітничо-селянській інспекції. Однак він не покидає думки про літературну творчість і невдовзі повертається до неї,
Життя мудро відкрило йому очі на багато що. Близько стикаючись із селянами та міським людом, письменник глибше побачив і зрозумів душу власного народу, трударів. І. Кочерга відчув велич і романтику героїчної історії рідного народу. Він іншими очима поглянув на українську літературу, історію, і задум написати щось українською мовою опанував його душу . Треба сказати ,що після 1917р. письменник неодноразово звертався до тем з української історії. Але, як пише він в одному листі, " щоразу заважала ота нещадна вимогливість до обраної теми — то сюжет здавався не досить органічним для української п’єси , то вимагав довгочасного вивчення епохи, стилю, старої мови, бо я здавна мріяв про історичну драму з життя українського міста".
2. У 1925р. після кількарічної перерви в творчості драматург написав першу п'єсу українською мовою й на українську тему — дотепну, веселу , іскристу , а разом наснажену гуманістичним духом романтичну комедію " Фея гіркого мигдалю ". Та це був лише перший крок у здійснені наміру драматурга-створити історичну драму з життя України.
І. Кочергу найбільше цікавили ще не прочитані сторінки минулого. Тож, оглядаючись на багату бурхливими подіями історію України , він зупиняє свій погляд на величному в своєму трагізмі часі, коли було придушено славнозвісну Коліївщину, гайдамацьке повстання 1768р.
Іван Антонович, ґрунтовно вивчав історичні джерела, звертається до періоду Коліївщини і створює в 1927р. історичну драму "Алмазне жорно".
П’єсу цю було написано до конкурсу на честь десятиріччя Жовтневої революції. Вона часто виставлялася на кону багатьох театрів і мала великий успіх.
У 1928р. була написана перша на сучасну тематику п’єса "Марксу пеклі" . І. Кочерга звертається до народної легенди про козака Марка (Марко Пекельний , або Проклятий ) , котрий наводить у пеклі лад розганяє чортів за що його повертають із пекла до життя. Після виходу "Марка в пеклі" І. Кочерга починає ще пильніше приглядатися до події сучасності. Певно, щоб бути ближче до людей з їхніми турботами, радощами й болями, І. Кочерга 1928р. переходить працювати до редакції газети "Робітник".
На матеріалах життя села він пише п’єси:" Натура й культура", "Навчила доля — де шлях до волі", "Про що жито співає" та інші. Свого часу ці п’єси охоче ставилися на сценах самодіяльних колективів Найчисельнішою стороною їх була злободенність, але художній рівень п’єси був невисокий. А проте й вони становили певний внесок у літературу і театральне мистецтво.
В українській драматургії тоді намітилися дві течії — побутово-реалістична та героїко-романтична.
Перша брала початок у творчості І. Котляревського , І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького , витоки другої були в драмах Л. Українки , окремих п’єсах М. Старицького, І. Карпенка-Карого.
Героїко-романтичну течію продовжила й перетворила в могутній потік молода генерація драматургів , які прийшли в літературу після 1917р. М. Куліш, А. Головко, Ю. Яновський, О. Довженко.
І. Кочерга стоїть в одному ряду з цими великими талантами. Осяяні світлом романтики, сповнені краси, багаті на образність твори, що вабили й ваблять душу людини, принесли йому безсмертну славу.
3. Не звичайна доля судилася історичній драмі І. Кочерги " Свіччине весілля "(1930р. ), задум якої так довго виконував драматург. Ця п’єса
пролунала на всю Україну . їй ще тоді, у 30-х роках, показало чимало обласних театрів, з великим успіхом пройшла вона пізніше і в Київському драматичному театрі ім.