Марко Черемшина, життя і творчий шлях

Реферат

Реферат на тему:

Марко Черемшина,

життя і творчий шлях

Видатний український письменник-демократ і культурно-громадський діяч Марко Черемшина увійшов в історію української літератури як талановитий майстер слова, співець знедоленої Гуцульщини. Його самобутня творчість всебічно відбиває тяжке життя українського трудового люду колишньої Буковини й Галичини в умовах буржуазно-поміщицького ладу цісарської Австро-Угорщини і панської Польщі. Письменник належав до того кола прогресивних письменників кінця XIX — початку XX ст., на яке вирішальний вплив мала могутня творча індивідуальність Івана Франка і його революційно-демократичні ідеї. Соратниками і побратимами Марка Черемшини по перу були Василь Стефаник і Лесь Мартович, Осип Маковей і Ольга Кобилянська, Михайло Яцків і Стефан Ковалів.

Західноукраїнські землі перебували в той час під гнітом цісарської Австро-Угорщини. Трудящі маси краю вели вперту і тривалу боротьбу за своє соціальне і національне визволення, за вільний культурний розвиток. Передові, демократично настроєні письменники Галичини й Буковини, йдучи за І. Франком, орієнтувалися на культуру й літературу всього українського народу, насамперед на творчість Тараса Шевченка. Такі з них, як Василь Стефаник, Лесь Мартович і Марко Черемшина, що склали так звану "покутську трійцю", вже на початку своєї творчої біографії зайняли помітне місце в загальноукраїнському літературному процесі. Цьому сприяла їхня виразна письменницька індивідуальність, яскраве літературне обдарування. І.Франко у статті "З останніх десятиліть XIX в." писав: "Наша проза під пером Кобилянської, Стефаника, Черемшини, Яцківа набрала поетичного лету, мелодійності, ніжності, грації та різнородності..."

Дивіться також

Глибокий і всесторонній знавець селянського життя і побуту Марко Черемшина показав у своїх творах колоритну панораму життя гуцульського села впродовж понад чверті століття. Спостережливе око письменника-демократа і народолюбця пильно стежило за всіма соціальними змінами, що відбувалися в житті селян і вели від .покори до активного соціального протесту.

Марко Черемшина здійснив творчий подвиг, написав головну книгу свого життя, у якій з великою художньою силою показано три етапи повільного вмирання гуцульського села: в "Карбах" воно задихається в лабетах злиднів, безземелля, марновірства, темноти, соціального гніту, в циклі "Село за війни" — воно "вигибає" під пострілами обох воюючих армій, не раз ілюструючи відомі слова В. І. Леніна, що імперіалістична війна "це — найреакційніша війна, війна сучасних рабовласників за збереження і зміцнення капіталістичного рабства", у "Верховині" його прибирають до рук нові пани і орендарі, ласі до чужого шматка, руйнуючи його матеріально і морально.

Свіжість таланту Марка Черемшини, його неповторна і наскрізь оригінальна мистецька палітра, самобутнє поетичне світобачення — все це забезпечило його творчості почесне місце в українській дожовтневій прозі.

Марко Черемшина (Іван Юрійович Семанюк) народився 13 червня 1874 р. в с. Кобаках Крсівського повіту в селянській родині. Батько Марка Черемшини Юрій Семанюк хоч і належав до бідних селян, але як для свого становища був людиною освіченою, дружив з Юрієм Федьковичем, мав дома чималу бібліотеку, любив співати, малювати.

Дитячі літа майбутнього письменника пройшли у діда по матері Дмитра Олексюка. Пізніше у автобіографічній новелі "Карби" Марко Черемшина зворушливо розповість про свої дитячі враження і переживання, про ті картини, які він виніс із гостинної дідової хати. Після закінчення сільської початкової школи у 1889 р. батько віддав сина до коломийської польської гімназії, де він, як і інші селянські діти, пройшов сувору життєву школу. Поетична картина розлуки з селом, мрії батьків і дітей про навчання, про кращу долю відтворені пізніше у "згадці", присвяченій пам'яті батька, "Бо як дим підоймається". Синова наука дорого обходилася батькам. Щоб його утримувати в гімназії, вони щороку продавали по моргові поля. Юнак зазнав різних принижень, поки не скинув селянський одяг і не вбрався у міську одежу, поки не опанував добре польську мову. Невдовзі Іван Семанюк став одним з перших учнів гімназії. Не задовольняючись програмою, він пильно зайнявся самоосвітою, читав книжки з бібліотеки, яку таємно збирали гімназисти. Це були переважно твори українських, російських і польських письменників.

"У гімназії,— писав письменник у "Автобіографії",— зазнакомився я з цілою нашою літературою від договорів з греками та Даниїла Заточника до Франка і Чайченка. Дуже велике враження робили тоді на мене Шевченко, Франко і думи та народні пісні у збірнику Головацького. Кромі того, я захоплювався дуже Гомером, Шекспіром, Словацьким, Шіллером і Гоголем".

В старших класах гімназії Марко Черемшина розпочав свою літературну діяльність. Влітку 1895 р. він написав драму "Несамовиті" і надіслав її на конкурс, оголошений львівським журналом "Зоря". У драмі показано життя сільської молоді, яка боролася з соціальною несправедливістю, темрявою і забобонністю селян. Хоч драма й була оцінена рецензентом позитивно, вона ні в друк, ні на сцену не потрапила, текст її загубився. Збереглися лише два уривки чорнового автографа — початок першої і п'ята дія.

На початку квітня 1896 р. в чернівецькій українській газеті "Буковина", яку редагував відомий письменник, критик і публіцист О. Маковей, надруковано перше оповідання І. Семанюка "Керманич" під літературним ім'ям "Марко Черемшина".

Після закінчення гімназії Марко Черемшина восени 1896 р. виїжджає до Відня, щоб продовжити навчання в університеті. Він мав намір вступити на медичний факультет, але там була дуже висока плата за навчання, тому записався на юридичний, де плата була найнижчою. Пізніше в "Автобіографії" Черемшина писав: "Права учився я у Відні для хліба, а більше займався літературою та просвітою", "зачитувався в красному письменстві німецькому та російському..." У Відні Марко Черемшина, крім навчання, займається культурно-громадською роботою, стає членом земляцьких студентських товариств "Січ", "Товариство студентів з Росії", робітничого товариства "Поступ". Ці товариства влаштовували літературні вечори, дискусії, відзначали пам'ятні літературні дати. Під впливом новітньої європейської модерністської літератури він пише свій "ескіз з великоміського життя" "Нечаянна смерть", створює цикл поезій у прозі "Листки". Старші товариші по перу О. Маковей і І. Франко доброзичливою критикою і дружніми порадами допомогли молодому письменникові вийти з манівців модернізму і повернутися до зображення народного життя. У травневій книзі "Літературно-наукового вісника" за 1899 р., редагованого І. Франком, було надруковано два "образки з гуцульського життя" — "Святий Николай у гарті" і "Хіба даруймо воду", які засвідчили появу нового письменника-реаліста. Протягом 1900 і 1901 рр. у львівському "Літературно-науковому віснику" і чернівецькій "Буковині" надруковано ще ряд оповідань, які склали першу книгу письменника "Карби. Новели з гуцульського життя", видану у 1901 р. заходами студентського товариства "Молода Україна". Ця невеличка книжечка одразу поставила Марка Черемшину на одне з чільних місць серед українських новелістів початку XX ст.

Після виходу "Карбів" у літературній творчості Марка Черемшини настала тривала перерва. 1901 р. він закінчив навчання в університеті, та лише у 1906 р. одержав диплом. Фахова практика у Відні не давала йому задоволення, тому Марко Черемшина з жовтня 1906 р. перебрався до містечка Ділятина, де працював адвокатом шість років. У 1912 р. він відкрив власну адвокатську канцелярію в м. Снятині і тут залишився до кінця життя, захищаючи селян від австро-цісарської і польсько-шляхетської сваволі.

Дружина письменника згадує, що в ці роки "на його письмовому столі поруч з суворими і стислими кодексами і різними юридичними книгами були чернетки, замітки до майбутніх творів. Він завжди був у творчому настрої. В адвокатській канцелярії Черемшині набігала не одна тема, не один сюжет викреслювався в його уяві. Серед паперів були плани новел, матеріали

для яких брав письменник з судової практики. Однак основний професійний обов'язок відсував творчі задуми на другий план".

На початку першої світової війни Марко Черемшина разом з дружиною виїхав до батьків у село Кобаки, яке опинилося у зоні воєнних дій. Він був свідком жахливих картин воєнного лихоліття, від якого страждали насамперед прості люди, убогі гуцули. З листопада 1914 р. до січня 1915 р. письменник вів щоденник, у якому занотовував свої враження від воєнних подій. "В Ілінцях дуже позбиткували людей" (10. XII 1914), "...повели гуцулів, 20 жінок і дівок..., а село їм спалили. Нагайками їх били, аж кров йшла" (20. ХІІ 1914), "В Рожнові тиф ґрасує" (23. XII), "...наші (тобто австро-угорські солдати.) зближаються, але дуже хлопів вішають" (25. XII), "В Дехтинці... багато хлопів повітано" (6. І 1915), "На Буковині страшно вішали.., а ще били страшно" (9. І 1915).

Марко Черемшина не міг лишитися байдужим до страхіть злочинної війни, у нього виникає задум цілої книги оповідань "Село за війни". У цей час він працював над новелами "Село вигибає", "Зрадник", "Село потерпає" та іншими. Сюжети для своїх творів письменник брав безпосередньо з життя.

У травні 1915 р. Марко Черемшина повернувся до Снятина, де продовжував громадську і письменницьку роботу.

Після закінчення імперіалістичної війни і розпаду Австро-Угорщини західноукраїнські землі загарбала панська Польща. Буржуазна влада почала переслідувати прогресивні сили краю, які під впливом перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції піднялися на боротьбу за соціальне і національне визволення, за возз'єднання з Радянською Україною. Марко Черемшина знову відкрив адвокатську канцелярію у Снятині, де, як писав у "Автобіографії" "заступав мужиків перед судом та різними властями".

Письменник налагоджує зв'язки з Радянською Україною, посилає свої нові твори в київські та харківські журнали. У 1925 р. у Києві вийшла книжка новел Марка Черемшини "Село вигибає", до якої ввійшли новели із збірки "Карби", а також нові оповідання і переклади. Окрилений цим успіхом, письменник активно займається літературною творчістю, готує нову книжку.

1 2