Пошукова робота
на тему:
Епічність прози
Сави Божка
В історії світової художньої культури існує явище, що його часто характеризують так: митець одного твору. При цьому художником (маляром, письменником, композитором, режисером тощо) може бути створено низку або й чималу кількість творів, але за ним все одно закріплюється саме цей вислів-характеристика: митець одного твору.
Чому так стається?
Тому що доля мистецтва така ж загадкова річ, як і природа самого мистецтва. Нерідко траплялися випадки, що творець входив до мистецької історії тим твором, який найменше поціновував і якому не надавав особливого значення; або художній час відфільтровував зі здобутків митця лише одну-єдину річ, немов би підкреслюючи: ось той діамант до моїх скарбів.
Що цей вислів-характеристика означає?
Насамперед те, що митець найповніше, найрельєфніше виявив себе в одному, своєму головному творінні, яке й зробило його ім’я, його ідеї та образи невід’ємною часткою загальнохудожнього процесу, принесло йому відомість — серед сучасників або нащадків.
Про Саву Божка теж можна сказати: він був письменником одного твору. І від цього його значення аж ніяк не меншає — настільки самобутньою, колоритною, неповторною є його постать.
Ще про нього можна сказати так: у Сави Божка була типова доля українського письменника 20 — 30-х років ХХ століття.
Чи немає тут парадоксу, моменту самозаперечення — самобутність і типовість, хіба можуть вони бути сумісними?
Можуть. Українська історія, дійсність (і не лише літературна) є Клондайком не тільки непересічних фактів, подій, імен, але й парадоксів, загадок і позараціональних явищ.
А як у постаті С.Божка поєднуються неповторність і характерність? Органічно. Він увійшов до історії української літератури насамперед напрочуд оригінальним романом "В степах" і пройшов (можливо, точніше: і саме тому пройшов) тими життєвими шляхами-випробуваннями, що й сотні інших українських письменників першої половини ХХ століття.
Сава Божко ступив на дорогу "великої" літератури у молодому віці, рано почав друкуватися, швидко став одним з ватажків Спілки селянських письменників "Плуг"; літературний розквіт припав на 20-ті роки, коли й було написано його основні твори; вів активну педагогічну й громадську діяльність; був закоханим у край, де народився й жив, — схід та південь України; описував його, змальовував і досліджував, знаходив у його реаліях концепції, сюжети, образи для власної творчості; був прихильником національно зорієнтованих ідей та письменницьких традицій; вивчав українську минувшину; зазнав репресій і відбував покарання; помер у віці, що характеризується піднесенням творчих сил; реабілітований посмертно.
С.Божко — це письменник із суто українською художньою ментальністю: його цікавили національна культура, фольклор, колорит народного побуту, характер родинних і сімейних стосунків, доля й світовідчуття народу, проблеми села й міста, зростання самосвідомості нації, життя й розвиток регіонів, історичний та сучасний колорит степів, степової України, визвольний рух та його ватажки, складність і протиріччя національного духу, колізії української історії, сучасні мистецькі (літературні, театральні) тенденції.
Він поціновував розвиток, динаміку, рух, що й відбилося на пріоритетах його творчості.
Сава Захарович Божко народився за старим стилем 11 квітня, за новим — 24 квітня 1901 року на Донеччині на хуторі Крутоярівці ( зараз це — село Межівського району Дніпропетровської області) у сім’ї селянина. Майбутній письменник у підлітковому віці почав працювати: "пас громадську худобу, допомагав батькам по господарству" ( 6, 3). Він багато і з задоволенням навчався: спочатку в сільській школі, згодом у Павлоградській учительській семінарії, а 1923 року, вже будучи автором кількох книжок, закінчив у Харкові Комуністичний університет ім. Артема.
С.Божко ще юнаком усвідомив свій літературний хист і відчув себе людиною письменницької справи. Писати він розпочав у межах 1917 року ( 4 , 115 ). Значною мірою це сталося під впливом поширення національного руху та національних ідей в Україні. У цьому плані його доля також суголосна творчому розвою багатьох українських письменників 20 —х років ХХ століття.
Сава Божко активно виступав з нарисами та літературно-критичними розвідками, матеріалами у газетах "Селянська правда", "Вісті ВУЦВК", "Пролетар", "Культура і побут", "Комсомолець України", численних українських часописах ( 5, 68 ).
Становлення літературного таланту С.Божка є тісно пов’язаним із журналістською та публіцистичною діяльністю. В 20-их роках він активно працював у редакціях різноманітних газет — "Червоний кордон" (Кам’янець-Подільський), "Студент революції", "Селянська правда" (Харків). У журналістиці письменник поціновував ефект живої справи, безпосередній зв’язок із проблемами навколишнього життя, можливість бачити й спостерігати явища в динаміці.
У житті Сави Божка було десятиріччя, протягом якого він сформувався й відбувся як письменник.
Спочатку він шукає, пробує себе у поезії і, як зазначає А.Ковтуненко, 1921 року публікує вірш "Плуг і молот" ( 6, 3).
Наступного, 1922-го року С.Божко випускає одразу три невеличкі історико-публіцистичні книжки — "Козаччина", "Хмельниччина" й "Гетьманщина", у яких розповідає про основні, провідні етапи українського національно-визвольного руху.
1925 року письменник публікує свою нову художню роботу — історичну повість "Над колискою Запоріжжя".
У 1927 році виходить друком книжка "Чабанський вік" — перша частина майбутнього роману "В степах".
1928 – 1929-й роки — друкуються "Сполохи", що незабаром стають другою частиною роману "В степах". Протягом цих же років фрагменти роману "В степах" з’являються в часописах "Службовець", "Селянка України", "Всесвіт", а також у "Літературній газеті" ( 6 , 559).
Апогеєм творчої діяльності С.Божка став 1930 рік, коли окремим виданням вийшов роман "В степах" та побачила світ історико-публіцистична повість "Українська Шампань".
На межі 20 — 30-х років ХХ століття для Сави Божка, як і для переважної більшості українських письменників, особливо для тих, хто плідно працював протягом 20-х років, настали важкі часи.
Про атмосферу цього періоду, як і наступних репресивних 30-х років, написано чимало. Цей етап у розвитку літератури й суспільства вже досліджено ґрунтовно, на достатньому документальному матеріалі. То ж чи є необхідність у тому, щоб знову зупинятися на цьому?
Переконаний, що є.
З історико-літературного погляду це додасть важливих штрихів до духовного портрету Сави Божка, дасть змогу повніше відчути мужність його натури. З методологічного аспекту дозволить пересвідчитися, що гострота проблеми "митець і влада" більшою мірою залежить від позиції та поведінки влади, ніж від митця. З соціального боку це буде ще однією пропедевтикою-попередженням про немислимо жорстокі уроки української дійсності 30-х років ХХ століття, особливо якщо врахувати схильність нашої національної історії до повторення минулих помилок і трагедійних колізій.
Отже, на Саву Божка почали здійснювати тиск, внаслідок якого 1932 року він залишив столицю й переїхав до Херсона.
Це був не перший приїзд письменника до Таврії. Як відзначає Т.Акказієва, уперше він побував на Херсонщині 1929 року, де збирав літературний матеріал для нових творів. Дослідниця зазначає, що тоді, під час знайомства з Херсоном, С.Божко "одразу ж поринув у вир культурного й громадського життя" ( 1, 107). Він чимало їздив Таврійським краєм, "двічі побував в Основі та Британах і у грудні 1929 року написав повість "Українська Шампань" (своєрідна історія сіл Основа та Британи)" ( 1, 107). Тоді ж письменник виступив з матеріалами у херсонській газеті "Наддніпрянська правда", з якою пізніше почав тісно співпрацювати.
У Херсоні С.Божко вів активне творче життя. Будучи "шанувальником театрального мистецтва" ( Т.Акказієва), він стежив за театральними виставами й гастролями, аналізував сценічні постановки, виступав з рецензіями, журналістськими матеріалами. Чимало зусиль письменник віддавав і педагогічній справі, викладаючи політекономію та історію партії у Херсонському сільськогосподарському інституті та заочному інституті масової партосвіти.
На півдні журналістський та художній талант С.Божка продовжив енергійно розвиватися. Херсон став для нього місцем "творчого натхнення, саме тут ним було написано поему "Полтавки" і роман "До моря", доля якого невідома" ( 1 , 107).
Письменник мав надію, що зі зміною місця проживання, соціальної атмосфери, а також зі вступом до проофіційного ВУСППу, а після його розпуску до ще більш унормованої Спілки письменників України ( 6, 3) умови його морально-психологічного життя поліпшаться. Проте цього не сталося. Навпаки, якраз у Херсоні кампанія проти письменника набрала найбільш гострих обертів.
С.Божко належав до особистостей з неабияким відчуттям власної гідності, індивідуалізованою соціальною позицією, і в умовах фантасмагорійних 30-х років "компромат" на нього не довелося довго шукати.
Трагічні події розпочалися для Сави Божка з 1935 року. В збірці історико-документальних нарисів та матеріалів "З порога смерті" (1991) повідомляється, що "бюро Херсонського міському партії 14 листопада 1935 р. розглянуло його персональну справу і виявило, що, працюючи у вузі, він "протягував націоналістичні ухили, боротьбу з Хвильовим розцінював як боротьбу за наркомівське місце". За прояв націоналістичного ухилу Божка виключили з партії" ( 5 , 69), членом якої він був з 1920 року.
У другій половині 30-х ідеологічну й психологічну кампанію проти прозаїка було не лише продовжено, але й посилено. Майже три роки С.Божко жив і працював у надзвичайно важкій морально-психологічній атмосфері, а потім настала черга соціально-фантасмагорійних подій.
25 червня 1938 року органами НКВС було зроблено висновок, що письменник є "одним з активних учасників антирадянської націоналістичної організації, за завданням якої веде підривну контрреволюційну роботу" ( 5 , 69). Для посилення тиску на свідомість письменника було ухвалено "вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства — утримання під вартою у в’язниці м. Миколаєва" ( 5 , 69).