"Жовтий князь" Василя Барки (курсова робота)

Курсова робота з української літератури

"ЖОВТИЙ КНЯЗЬ" ВАСИЛЯ БАРКИ

Проза Барки. Передісторія роману

Василь Барка, безперечно, передусім поет, модерний і елітний. Його ідеалістично-містичний світогляд знайшов найповніший і найглибший вияв у поетичній творчості. Саме нею він значно розширив стильові горизонти української літератури. Щоправда, ті горизонти розкрилися лише наприкінці XX ст., коли сама література стала іншою, і поезія Барки змогла поступово повертатися в її різнобарвний контекст. І.Фізер зазначав:

...Він (Барка) синтезував або творчо перетопив великі традиції європейської поезії, зокрема символізму, з українською літературною традицією. Барка сьогодні — либонь, єдиний український поет, який трансформує свою глибоку зачудованість світом (а то і всесвітом) в поезію, яка, хоч і надто глибоко межує з сакральними, зокрема християнськими, текстами, але не приводить його до слухняного епігонства. І нарешті, Барка є одним з небагатьох митців слова, що з'ясовує трагедію, химерність і чар життя людини, зокрема української, своєрідно філософською, а то й теологічною спрямованістю своєї поезії.

Прикметно, що ці слова відомого вченого так само стосуються і прози Василя Барки, бо його художній світ, яким би різножанровим і багатоаспектним він не був, є цілісним і викінченим, як дім, збудований людиною, що добре знає свої можливості, має глибокі знання про довколишній світ, власну думку про нього й чітко уявляє свою місію на цій землі.

Проза Василя Барки несе на собі "печать" поетичності його світобачення. Вона не просто описує, розповідає, фіксує щось — ці іманентні родові ознаки епосу в ній порушені, митець торкається важливих екзистенційних, буттєвих проблем, намагається всебічно й по-філософському, крізь призму одвічних загальнолюдських цінностей, пізнати, осмилити навколишній світ у зіставленні з внутрішнім світом людини, свого сучасника, запропонувати власну версію-розуміння цих двох світів, виділити в ній не саме явище, а його суть, ідею, що стає художньою ідеєю, тобто такою, що втілена в образі. Епічний, а саме романний, жанр дає змогу авторові говорити про все непоспішливо й прозоро, поступово переконуючи в чомусь читача, схиляючи його до власних висновків. У романах "Рай", "Жовтий князь", "Спокутник і ключі землі", "Душі едемітів" Василь Барка значно "матеріальніший", ніж у поезії, бо звертається до світу духовного через зображення світу реально існуючого. Однак дійсність, особливо в Україні, а невдовзі й в еміграції, не відповідала його духовним запитам і спричиняла викривальність, розвінчання (в художньому образі) або відверту критику (в публіцистичних відступах). Така "полемічність приречених" притаманна майже всім українським митцям-емігрантам (згадаймо І.Багряного, Т.Осьмачку, Є.Маланюка, Д.Гуменну, У.Самчука). Для них найболючіші душевні рани пов'язувалися насамперед з понівеченою долею своєї далекої Вітчизни.

Усе, про що писав Барка, обов'язково мало місце в його житті. Це стосується й "Жовтого князя". Передісторія роману почалася ще в 1932—1933 рр., коли в Україні лютував голод, що знищив мільйони людських життів. У той час Василь Барка перебував на Кубані, працював у Краснодарському художньому музеї, був уже одружений. На Кубані, за його свідченнями, вимерла третина населення. Голод "зачепив" безпосередньо і його:

Я мав на тілі щось 12 ран. Рани йшли по лініях кровоносних судин. Із них сочилася брунатна рідина. Ноги вже репалися, і така слизиста поверхня теж сочилася. Ноги пухли. І я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, там, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу. Та мука голоду аж до передсмертної лінії жахлива... то щось таке, що спалювало всю істоту. І, може, тому, що я це зазнав, тому мені пощастило в "Жовтому князі" відновити ту психологічну глибинність цієї голодової смерті. Ось, значить, як біда часом виходить на добру поправу.

У ті ж роки він їздив на Полтавщину провідати брата, бачив і там страшні картини голодних смертей. Усе це тяжіло в пам'яті, помножувалося чужими історіями, які Василь Барка збирав і записував упродовж 25 наступних років, особливо під час Другої світової війни, перебуваючи в одному з німецьких таборів "ді-пі", де були й українці. Письменник назбирав велику кількість свідчень, які після написання роману знищив. Серед них найбільше вразила історія однієї вимерлої під час голоду української родини, переповідана земляком, котрий виїздив до Австралії. Саме вона стала пізніше "скелетом" сюжету "Жовтого князя".

Написання твору. Авторський задум

Хто знає, скільки часу носив би Василь Барка гірку пам'ять про страшні 1932-1933 рр., аби вдруге не пережив "голодні муки". Це вже було в Нью-Йорку, в тій невеличкій кімнатці в дешевому негритянському кварталі, де з великими труднощами оселився хворий і безробітний поет, що міг собі дозволити лише "одну банку риби на два дні" і миску найдешевшого пуерторіканського рису. Ось як він згадує про ті часи:

Отже, вийшло так, що нова голодівка, але не голодова смерть, відновила весь збір тих долей. Знаєте, навіть якщо спричиниться одна якась іскра, розпалить вогонь у пам'яті, що був у душевних ранах. З минулого все почало випливати перед моїм душевним зором. І от знову біда виходить на добрий вжиток. Може, без цієї пережитої голодівки я б не зміг відновити тих фібрів, тих відтінків почування, тих безодняних, найгірших у людській істоті, де вже на межі квінсесте. Напливом морським усе викинуло наверх. Так що я писав безперервно 600 сторінок. А потім побачив, що то буде забагато. Я скорочував, креслив, міняв вислови, і так чотири рази ті 600 сторінок безперестанно змінюваних я переписував від руки.

Над романом "Жовтий князь" Василь Барка працював упродовж двох років (1958-1959). То була наполеглива й дуже важка праця, бо супроводжувалася, крім фізичних зусиль, глибокими емоційними переживаннями. Він хотів якнайточніше, найоб'єктивніше "увіковічнити" ті страшні для його народу події, розказати світові болючу правду про них. Водночас послідовно дбав про те, щоб з-під пера з'явилася не документальна хроніка, а художній, великою мірою узагальнюючий, філософський твір-роздум про радянську тоталітарну систему, яка нищить усе світле на своєму шляху.

Барка прагнув і численні фактичні свідчення, і "хмаровиння почуттєве", що переповнювало його душу, оправити у викінчену, доступну широкому загалу романну форму, як це робили американські митці Е.Хемінгуей, О'Генрі, Е.По, у яких він учився.

Звичайний читач сприйме насамперед реалістичне зображення трагедії родини Катранників. Ґрунтовно виписані натуралістичні сцени в творі, авторське глибоке проникнення у психіку героїв нікого не залишить байдужим. Але більш підготовлений читач через символіку багатьох образів, містичні епізоди задумається над глобальними проблемами, які порушує автор.

"Жовтий князь" у зарубіжному світі

Уперше окремою книжкою роман вийшов у Нью-Йорку 1963 р. у видавництві "Сучасність". Тоді ж Барка, зважаючи на "хрущовське потепління" в Україні, звернувся до радянських письменників з відкритим листом, у якому наголошував на актуальності порушених у романі проблем, на доконечній потребі правдиво написати про ті страшні й повчальні роки штучного голодомору українського народу. Звичайно ж, лист залишився без відповіді, бо з'яву перших паростків умовної демократизації радянського суспільства було невдовзі зупинено. Про роман "Жовтий князь" в Україні ніхто навіть не довідався, зате зарубіжна критика відгукнулася на нього досить прихильно. Про нього писали: "Терем" (Детройт), "Свобода" (Нью-Джерсі), "Українські вісті" (Новий Ульм), "Українська літературна газета", "Арка" (Мюнхен), "Україна і світ" (Ганновер), "Народна воля" (Скретон), "Українське слово" (Париж), "Новий шлях" (Канада), "Русская мысль" (Париж) тощо. Серед відгуків привертає увагу матеріал з паризького часопису "Ле Монд" (1967 р.), в якому "Жовтий князь" названо "найкращим твором у повоєнній Європі .на одну з найважчих тем".

Сприянням Союзу українок Америки 1968 р. роман було перевидано. 1981 р. Ольга Яворська переклала його французькою мовою для престижного видавництва "Галлімар". Цьому виданню сприяв відомий французький письменник П'єр Равіч, що написав до нього передмову. У книзі про Василя Барку Микола Вірний цитує багато відгуків тогочасної французької преси на цей твір. Ось деякі з них:

Добра книжка. Страшна книжка... Великий трагічний твір, який абсолютно варто прочитати...

"Арт Прес"

Організовані українці повинні висунути майстра художнього слова на кандидата Нобелівської нагороди.

"Ля Нувель Ревю Франсез"

З цією думкою перегукується Михайло Сулима (канадський часопис "Новий шлях"):

Василь Барка своїм глибоким гуманізмом і релігійністю далеко перевищує всіх тих поетів і письменників, які в останніх роках стали лауреатами Нобелівської премії.

До речі, Василя Барку двічі висували на здобуття Нобелівської премії. Якби підтримала його тоді Україна, то саме він би й став першим українцем-лауреатом.

У 1983 р. цикл поезій Василя Барки англійською мовою з'явився в лондонському альманасі "Modern рoetry in translation: 1983". Нині у видавництві "Галлімар" має вийти вже перекладений роман "Душі едемітів", там же готується переклад "Жовтого князя" німецькою. Нещодавно підписано угоду з групою професійних перекладачів із Вашингтона на переклад усіх творів Василя Барки...

Російською "Жовтий князь" було надруковано в перекладі Леся Танюка в журналі "Дружба народов" (1991, № 11-12). Тоді ж він з'явився, нарешті, окремим виданням і в Україні з передмовою М.Жулинського. Напередодні історичного референдуму за незалежність на кіностудії ім. О.Довженка режисером О.Янчуком було знято за романом художній фільм."Голод-33".

Модерністичність твору

Отже, "Жовтий князь" став, як і замислював автор, "відкритою книгою" для широкого кола читачів. Але його не можна назвати "чистим" реалістичним твором, дзеркальним відбитком вражаючої української дійсності 30-х рр. XX ст., як то може здатися на перший погляд. Він створювався все ж таки письменником-модерністом, основні ознаки індивідуального стилю якого проявилися вже в перших поетичних збірках і міцно вкорінилися в наступних творах різних жанрів.