Він був співробітником Тимчасової археологічної комісії по розгляду давніх актів, створеної в 1842 році. За її дорученням поет відвідав, обстежив, частково описав і змалював різноманітні пам'ятники історії і культури Київської, Полтавської губерній. Шевченко, до того ж, брав особисту участь в археологічних розкопках у 1846 році. Під час зустрічі Т. Г. Шевченка з І. Е. Забеліним 21 березня 1858 року поет міг вести розмову про недавні археологічні розкопки, які велися на території Катеринославської губернії в 1852—-1856 рр., про які він прочитав у журналі "Русский вестник" у серпні 1857 року в Астраханській публічній бібліотеці.
Поет, повертаючись із заслання, прожив в Астрахані, з 5 по 22 серпня 1857 року, чекаючи пароплава до Нижнього Новгорода. 13 серпня того ж року у своєму "Щоденнику" Шевченко записав: "Но что всего интереснее бнло для меня в зтой публичной библио-теке, зто "Руїоский вестник", журнал, уже несколько лет издавае-мьій, а я его' сегодня в первьій раз вижу. В какой же я дикой пустине прозябал до сих пор! Первая книжка "Русского вестника" за 1856 год мне попалась в руки, оглавление мне поправилось. Там бнли вьіставлени имена Гоголя, Соловьева, Аксакова, имена хо-рошо известнне в нашей литературе. Я развертнваю книгу, й мне попалась литературная летолись. Читаю, й что же я читаю? Наша елавная-преславная Савор-Могила раскопана, нашли в ней ка-кие-то золотьіе и'другие мелочи, не говорящие даже, действительно ли ато бнла могила одного из скифских царей. Я люблю археоло-гию. Я уважаю людей, по'святивших себя зтой таинственной мате-ри истории. Я влолне .сознаю пользу зтих раскапьіваний. Но луч-ше бьі не раскапьі'вали нашей славной Савур-МоІгильІ. Странная й , даже глупая привязанность к безмолвннм, ничего не говоря-щим курганам. Весь день й вечер я все пел:
У степу могила З вітром* говорила: "Повій вітер буйнесенький, Щоб я не чорніла".
Шевченко гаряче прагнув побувати на Чорноморії, 22 квітня 1857 року в листі до Я. Г. Кухаренка він писав: "Як дасть бог, дождусь з корпусного штабу одпустку, то думаю навпростець через Астрахань ушкварить на Чорноморію. Я ще її зроду не бачив. Треба хоч на старість подивитися, що то таке та славна Чор-номорія". У той же день у листі до М. М. Лазаревського з Ново-петровського укріплення поет сповіщає: "Я нікуди не поїду, дру-
40
же мій єдиний, як пошле мені господь милосердний волю, хіба тілько по дорозі з,аїду в Чорноморію на який тиждень, а тйш прямо в столицю до вас".
В один з серпневих днів 1857 року у листі до того ж Кухаренка Тарас Григорович пише: "Батьку отамане кошовий і друже мли єдиний! Думав я, їдучи в столицю, завернуть до Вас на Січ, Іїо-цілувать тебе, твою стару і твоїх діточок, але не так воно робиться, як нам хочеться. Мені велено одправиться прямо в столицю. Лихий їх знає для чого. І я тепер із Астрахані попростую на паро-ході аж до Нижнього Новгорода, а там через Москву в столицю".
Читаючи його листи, можна твердити, що Шевченко до останнього часу не відкидав думки поїхати в Чорноморію. Крім того, поет міг знати і Савур-Могилу, що знаходиться біля Жовтих ВОД, де поховані козаки — учасники битви під Жовтими Водами У 1648 році. Цю могилу вій, можливо, бачив в дитинстві, коли з
батьком їздив по сіль.
Принагідне нагадаємо, що в 1859 році член Археологічної комісії І Є. Забєлін був відряджений для огляду Чортомлицьзю-го кургану а протягом 1859—1861 років розкопав кілька скіфських курганів біля сіл Томаківки, Чумаків, Біленької та біля Крас-нокутської станції. А в 1862-1863 роках розкопав _ знаменитий Чортомлицький курган. Не виключено, що при зустрічі 1. Ь. .за-бєліна з Т Г Шевченком у Москві археолог розпитував поета про Україну та про участь в археологічній експедиції у червні 1846 року на околицях Фастова, при розкопках могили Переп ять та Ііе-репетиха.
Т. Двигун. Шевченко в Нікополі. (Олія, 1964).
Можливо, Забєлін і познайомив Шевченка зі своїм давнім другом, видавцем, меценатом і колекціонером, багатим московським купцем Кузьмою Терентійовичем Солдатьонковим (1818—1901). Солдатьонков протягом 1856—1906 років видав понад 200 різних книжок російських поетів, письменників, зокрема, В. Г. Бєлінського, М. О. Некрасова, О. В. Кольцова, І. С. Тургенєва, Ф.М. Ре-щетникова, М. П. Огарьова, О. І. Полежаєва, А. Ф. Фета, Я. П. По-лонського, Д. В. Григоровича. Найбільш вірогідно, що Шевченко і Солдатьрнков вперше зустрілися 24 березня 1858 року у сина М. С. Щепкіна Миколи Михайловича Щепкіна — видавця і власника книгарні, котрий був компаньйоном Солдатьонкова. А зустрілися на обіді, влаштованому на честь відкриття книжкової крамниці, де зібрався весь цвіт московської інтелігенції.
Тут, у Москві, Шевченко дізнався про наявність у колекціГ Солдатьонкова картин свого вчителя і друга К. П. Брюллова "Вір-савія", придбана колекціонером у Римі в 1852 році у самого художника за дві тисячі карбованців. І вже тоді у Шевченка, можливо, виникло бажання виконати з тої картини офорт. А здійснилося це бажання поета у 1860 році.
У 1859 році, повертаючись з України, Шевченко особисто відвозив Солдатьонкова. У його колекції були офорти Тараса Григоровича "Притча про робітників на винограднику", "Одна в домашньому побуті", "Сім'я", "Сама собі в своїй господі". Знаходились у тій колекції акварельні малюнки Шевченка "Марія", за поемою О. С. Пушкіна "Полтава" (1840 р.), "Циганка ворожить українській дівчині-селянці" (1841 р.), дві копії з малюнків К. П. Брюллова "Перерване побачення" та '"Сон бабусі та онуки" (1839—1846 рр.). У Солдатьонкова зберігались фотографії з малюнків та автопортретів Шевченка.
К. Т. Солдатьонков, котрий тісно спілкувався з поетом і був щирим шанувальником його творчості, передав 230 картин Румян-цевському музею, що в Москві, а також значну бібліотеку з восьми тисяч томів.
Повертаючись з села Покровського, після перебування на Ні-копольщині, Шевченко знову заїхав у Кирилівку, де зупинився на кілька днів. А прибув він в своє рідне село 18 вересня, поет був на хрестинах у свого брата Йосипа, в якого народився син Трохим. Йосип одружився з сестрою Варфоломія Шевченка — Мот-рею. Тарас Григорович і його сестра Ярина були хрещеними батьками Трохима. >
Тарас Шевченко, перебуваючи у Кирилівці, гостював у братів, сестер та у свого 87-річного діда Івана Андрійовича. Навіть за кілька днів у рідному селі поет проявив себе як художник. Змалював у двох варіантах батьківську хату, а також хату й свого діда Івана Андрійовича.
З Кирилівки брат Шевченка Йосип відвіз поета в село Бере-
42
зані до П. Я. Лукишевича — українського фольклориста, поміщика. Лукашевич розповів поетові про свою подорож у Галичину і Чехію, ознайомив його з галицькими виданнями. Перебуваючи у селах Березані та Баришівці, Шевченко подорожував по берегах річок Альта і Трубаль, оглядав розкопану могилу в селі Сели-чівці. У селі Березані знаходилось чимало історичних пам'ятників. Тарас Григорович, напевне, не залишив їх поза увагою, виконавши кілька малюнків. У всякому разі, так стверджують бібліографи Кобзаря.
У власних "Археологічних нотатках", зроблених Шевченком пізніше, десь у 1845—1846 роках, згадуються про три високі могили поблизу Березані. Поет записав у тих нотатках: "Между мес-течками Березанью й Яготином, в 15 верстах от Переяслава, на-ходится огромное древнєє земляное укрепление".
Згодом, відвідавши Київ, побувавши в місцях, пов'язаних з І Запорозькою Січчю і визвольною боротьбою українського народу в 1648—1654 роках, очолюваною Богданом Хмельницьким, поет ще гостріше став відчувати пригноблення народу України. Повернувшись з дев'ятимісячної подорожі по Україні, Шевченко опрацьовує свої літературні та образотворчі матеріали про життя і побут українського народу. Саме тоді він і приступив до підготовки та видання задуманого альбома офортів "Живописная Украйна"
У довідці "Третьего отделения" царської охранки про папери й речі Т. Г. Шевченка, котрі були відібрані при арешті поета, зазначено: "Несколько листков, на коих описанн церкви, еванге-лия, крестьі й другие священньїе предметьі в Малороссии. Зто опи-сание Шевченко составил, вероятно, для'того же издания "Живописная Украйна". Можливо, там були також малюнки Шевченка, виконані ним на Нікопольщині.
У березні 1845 року завершилось навчання Шевченка в Академії мистецтв. 22 березня того ж року він звернувся до Ради Академії з проханням надати йому звання художника й при цьому подав свої роботи. Того ж дня Рада Академії присвоїла йому звання "некласного художника". Поет подав також заяву до правління Академії мистецтв про видачу йому квитка на проїзд до України. 24 березня такий квиток (без обмеження терміну) було видано. Через два дні Тарас Григорович з Петербурга виїхав на Україну через Москву. Упродовж усього 1845 року Шевченко багато працює над своїми творами, літературними і мистецькими, подорожує по Київщині, Чернігівщині, Полтавщині.
Влітку того ж року Тарас Григорович виконував певні роботи для археологічної комісії. (Офіційна назва її—Тимчасова комісія для розгляду давніх актів). А в кінці листопада приїхав до Києва, показав в археографічній комісії свої записи та малюнки історичних пам'яток, після чого був введений до складу співробітників її. 28 листопада одержав подорожну та гроші для поїздок в
43
різні місця з метою опису пам'яток старовини. Перебуваючи у Києві, поет зустрівся з членами археологічної комісії та її засновником (1843 року) професором історії Київського університету Миколою Дмитровичем Іванйшевим.
Стосунки між ними стали доброзичливими, дружніми. Івани-шев сприяв зарахуванню поета викладачем малювання в Київському університеті. Микола Іванишев відомий як редактор письменних пам'яток з історії України, зокрема знаменитого літопису С. Величка, чотири томи якого вийшли у 1848—1864 роках. Шевченка зацікавили ці томи. Поета приваблював Микола Іванишев,. "генерал від археології", своїм природним демократизмом, доброзичливістю, гумором.
Київський генерал-губернатор Д. Г. Бібіков у червні 1846 року своїм циркуляром зобов'язав М. Д. Іванишева розпочати розкопки кургану Переп'ят, що за три версти від казенного поселення Фастовець. У розкопках кургану, до котрих приступили 2 липня, брав участь і Тарас Григорович як співробітник археологічної комісії.