Тут, у степу, після маневрів, і відбулася перша зустріч Дениса Давидова з Олександром Суворовим. Денис Давидов розповідає "Поздоровавшись с нами, он'спросил у отца моего наши имена, подозвал нас к себе еще ближе, благословил нас весьма важно, протянул каждому из нас свою руку, которую ми поцеловали".
А на другой день в Грушівці, в будинку, де жив полковник, котрий став потім бригадиром, командиром Полтавського легкокінного полку Василь Денисович Давидов, гостинні господарі влаштували обід на честь великого гОстя Олександра Васильовича Суворова. В їдальні накрили стіл на двадцять дві особи. Давидов знову представив Суворову свою дружину і дітей. Після обіду Суворов відправився в табір, де оголосив наказ про наслідки огляду і маневрів, в якому особливо відзначив Полтавський полк. Денис Давидов згадує: "По чтении зтого приказа Суворов сел на перекидную тележку й поскакал обратно в Херсон".
Суворовська тема знайшла певний відбиток у творчості Шевченка' як прозаїка. У своїй повісті "Каїщтанша" Шевченко згадував Д. В. Давидова", "...в городе Муроме переведен бнл в наш полк за какието прокази капитан гвардии Й Й. лет двадцати пяти, красавец собою, богач й самой благородной, аристократиче-ской фамилии. Человек образованннй, деликатннй й самий бес-пардонннй кутила. А в то время ато била не последнчя добродетель, й Давьідов несправедлив, приписьівая зту благородную страсть одним гусарам — наши братья — пехотинцьі нисколько им не уступали..."
А в повісті "Прогулка с удовольствием й не без морали" Шевченко процитував рядки з "Современной песни" Дениса Давидова, у котрій Давидов викривав фальшивий дворянський лібералізм, Шевченко пише: "Кричит, распинается за новие идеи, за цивили-зацию, за человечество. А сам? Мужиков под пресе кидает вместе со свекловишей".
Суворовська тема знайшла певний відгук у творчості Шевченка і як художника. У 1842 році Тарас Шевченко виконав у Петербурзі тридцять дві ілюстрації до книжки "История князя италийского, графа Суворова Рьімникского, генералиссимуса рос-сийских войск. Сочинения Н. А. Полевого". (СПБ, 1843). Ця книжка у 1842 році вийшла кількома випусками, а в 1843 році — повним виданням. Гравірували книжку на дереві Енурю Брест і Леуор в Парижі та Г. В. Дерікер і Лав'єль — у Петербурзі. Крім Шевченка, книжку ілюстрували художники Рудольф Казимирович Жуковський (1814—1886) та Олександр Євстахович Коцебу (1815— 1889).
У цій книжці Шевченку належать ілюстрації жанрового характеру. Поет обрав для Ілюстрування епізодів, у яких Суворов виступав як полководець, пов'язаний з солдатською масою і простим народом. У ряді малюнків виявилася сатирична загостреність у зображенні Катерини II, Павла І, Людовіка XVIII. Деякі малюнки Шевченка, правда, не пов'язані зовсім з текстом видання і свідчать про те, що художника Шевченка не задовольняв текст Полєвого. І. Шевченко використав першоджерела.
В альбомі Шевченка 1834—1843 років, а також на окремих аркушах є кілька ескізів і начерків ілюстрацій "Смерть Потьом-кіна", "Арешт Пугачова", "Суворов і трутні" та інші. Один із ескізів— "Солдат рягує Суворова" — не був використаний для видання. Ескізи й начерки ілюстрацій свідчать про високу реалістичну майстерність Шевченка як малювальника, що не завжди передано в гравюрі. А оригінали, з яких було виконано гравюри, не знайдено. Видавцями книги були В. Семененко-Крамаревський та М. Ольхін.
Виявляється, що Шевченко знав про зустріч О. В. Суворова з Денисом Давидовим у Грушівці в кінці червня 1793 року. Щирий приятель Тараса Григоровича, інженер-шляховик, літератор і видавець "Истюрии Суворова" М. Полєвого Валер'ян Семенович Семененко-Крамаревський (1817—1859) влітку 1842 року в процесі роботи над ілюстраціями Шевченка до "Истории Суворова" написав Тарасові Григоровичу листа такого змісту: "Почтен-ньій Тарас Григорьевич! Вн уже, вероятно, на меня сердитесь, по-лагая, что я о Вас совершенно забнл, но Вн извините меня ради хлопот, которьіе я имел в продолжении зтого времени. Вот Вам об-ьяснения на Ваши рисунки. 1. Денис Давндов виделся с Суво-ровьім на поле. Прилагаю книжку, которая обтьяснит Вам все. Старайтесь, однако же, чтоби в атом рисунке фигурьі не бнли кари-катурньї. 2. Портрет Репина прилагаю. 3. Депутати явились к Суворову без всего — с голими руками.
Все зти рисунки должнн бнть готовн к первому августа не-пременно. Не нужно ли Вам денег? Если нужно, то можете полу-чить в понедельник. Ваш Семененко — Крамаревский. (Листи до Шевченка. 1840—1861. Вид. Академії наук* України, Київ, 1962, стор. 19).
Шевченкознавець Юрій Івакін у своїх "Нотатках шевченкознавця" ("Радянський письменник", Київ, 198^6) дає детальний коментар до цього листа, Юрій Івакін пише: "...жодної ілюстрації Шевченка із зображенням Дениса Давидова в згаданій книжці М. Полового немає". Втім на сторінці 169 вміщено малюнок Коцебу, який ілюструє такий текст: "К зтому времени относится любопнтннй рассказ нашего позта — партизана Дениса Давидова. Он бнл тогда ребенком лет десяти. Отец его командовал Полтав-ским легкоконньїм полком. Суворов неожиданно примчался в курьерской тележке, осматривал войска й, между прочим, смот-рел полк Давидова. Маневрируя с полком, он скакал по полю во весь опор, без мундира, в белой рубашке, в ботфортах й в сол-датской каске. Ему указали на маленького Дениса й брата его. "Любишь солдат?" — спросил Суворов Дениса. "Люблю Суворова — с ним й солдати, й победа, й слава",— ответил восторженннй Денис. "О, помилуй Бог. Удалий, удалий! Он будет воєнний— я не умру, а он уже вниграет три сражения".
Шевченко, без сумніву, мав проілюструвати саме цей факт. Але замість нього малюнок виконав О. Коцебу. Тепер, мабуть, уже неможливо встановити, чи замовника не задовольнила ілюстрація Шевченка, чи останній сам відмовився її малювати. У всякому разі, в його мистецькій спадщині не збереглося ескізів на цю тему.
"Наїведений з книжки Полєвого текст має своїм джерелом спогад Дениса Давидова "ВІстречи с великим Суворовнм", надрукований у 1836 році в журналі "Библиотека для чтения". Саме цими спогадами скористався О. Коцебу, Ілюструючи відповідний текст. Про це свідчить зображення Суворова в касці, схожій на кінно-гвардійську часів Миколи І,— деталь, про яку згадує Давидов у спогадах". (Юрій Івакін. "Нотатки шевченкознавця". "Радянський письменник", Київ, 1986, стор. 183—184).
Але, на думку Юрія Івакіна, В. Семененко-Крамаревський міг надіслати не тільки журнал "Библиотека для чтения", де були вміщені спогади Дениса Давидова "Встречи с великим Суворо-внм", але й інші книжки з дещо відмінним текстом спогадів Давидова. Це автобіографічні статті "Некоторьіе чертьі жизни й дея-ний генерал-майора Давидова", надруковані в журналі "Русский зритель" (1828 год, № 1 й № 2). А згодом в доповненому варіанті у збірці "Стихотворения Дениса Давидова" (1832 год) ця стаття надрукована під заголовком "Некоторьіе чертьі жизни Дениса Давидова". Це ж видання вийшло також у 1840 році під заголовком "Очерк жизни Дениса Васильевича Давидова", де говориться, що після того, як Суворов сказав "Ти вниграешь три сражения", <— ..маленький 'повеса бросил псалтирь, замахал саблею, внколол глаз дядьке".
"ж"*
П. Богуш. Розстріл шукачів волі, так званого походу селян у Таврію за волею.
З цим текстом Шевченко міг бути знайомий, коли він ілюстрував "И.сторию Суворова" Полєвого і використовував першоджерела, пов'язані з життям і діяльністю Суворова. Семененко-Крама-ревський застерігав Шевченка. "Старайтесь, чтобн в зтом рисун-ке фигурн не били карикатурни".
Колишньому кріпаку поводження маленького панича Дениса Давидова з слугами ні в якому разі не могли сподобатися. Крім того, такий малюнок був би неестетичний та антипедагогічний. І все це могло стати однією з причин відмови Шевченка ілюструвати зустріч Дениса Давидова з Суворовим.
Принагідне нагадаємо, що Шевченко захоплювався археоло-Іією. Варто звернути увагу на те, що під археологією на початку
38
XIX століття розуміли широке вивчення не тільки саме археологічних пам'ятників, але й архітектурних мистецьких, етнографічних, літературних. Саме так розумів археологію Тарас Шевченко, вивчаючи, описуючи, оспівуючи пам'ятники історії та культури. Не випадково Шевченко у "Щоденнику" писав: "Я люблю архео-логию. Я уважаю людей, посвятивших себя зтой таинственной ма-тери истории". З цього запису можна зробити висновок, що Шевченко розглядав археологію як першоджерела для вивчення минулого народів.
Відомо й те, що кургани на півдні України, народні легенди пов'язували з історією запорозького козацтва і сприймали їх, як "німих свідків важкої, але героїчної боротьби українського народу за свою свободу і незалежність. У запорозьких козаках Шевченко бачив кращі риси українського народу: волелюбність, непереможність, віра в краще майбутнє, ненависть до ворогів. У своїй ранній поемі "Іван Підкова", що вперше була надрукована в "Кобзарі" в 1840 році, поет писав:
Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося — осталися Могили по полю. Високії ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло, В китайку повите. Високії ті могили,— Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять. Свідок слави дідівщини З вітром розмовляє...
Це ж повторює Шевчецко і в повісті "Варнак": "О могили? Високі могили! Скільки прекрасних ідей переливалось в моїй молодій душі, дивлячись на вас, темні, німі пам'ятники колишньої народної слави і безслав'я". Уже в першу подорож до України в 1843—1844 роках Шевченко малює багато історичних пам'яток, щоб популяризувати їх народу через видання альбому "Живописная Украйна". Шевченко змалював ряд курганів. Для передплатників цього альбому він обіцяв вмістити малюнки курганів. Можливо, це мали бути такі малюнки, як "Сіркова могила", "Товста могила", "Савур-Могила", "Лугова Могила", "Могила Нечаєва". Шевченко згадує, зокрема, групу курганів на так званому Білокняж-ному полі. На річці Орелі в селищі Шедієве, що на Полтавщині, Шевченко виконав малюнок половецьких "Кам'яних баб", а також малюнки "На Орелі" та "Пейзаж з кам'яними бабами". Одна з
З*
кам'яних баб, зображених на шевченківському малюнку, зберігається нині у Полтавському краєзнавчому музеї.
Варто згадати і такий факт з творчої біографії Тараіса Григоровича як художника.