Нагадаємо, що у 1844 році в проспекті, надрукованому на зворотній стороні випусків "Живописной УкраиньІ", Тарас Шевченко обіцяв передплатникам у 1845 році представити краєвиди не тільки Чигирина, Суботова, Батуріна, але й Покровської Січової церкви. Значить, художник ці малюнки краєвидів уже мав.
Правда, ми Чигирин і Суботов знаємо з акварельних малюнків Шевченка, виконаних у 1845 році: "Чигирин", "З Суботівсько-го шляху", "Чигиринський діючий монастир", "Богданова церква в Суботові", "Богданові руїни в Суботові".
На жаль, малюнки Покровської Січової церкви, Чигирина і Суботова, намальовані Шевченком у 1843 році, до нас не дійшли. В альбомі 1839—1843 років їх немає. Тому ряд шевченкознавців, наприклад, Петро Жур, висловлюють припущення, що міг існувати ще один альбом з малюнками, виконаними Шевченком на Запорожжі, в Чигирині і Суботові. (Петро Жур— "Літо перше".-К. "Дніпро", 1979 р., сгор. 158).
Саме в цьому альбомі, на нашу думку, повинні бути малюнки Шевченка—дніпровських порогів, острова Хортиця, Нікополя, Капулівки, Покровського, перші могили Івана Сірка. Петро Жур зазначає: "У 1847 році під час арешту у Шевченка були вилучені два альбоми: 1). 1839—1843 роки; 2) 1845 року. Ці альбоми збереглися. Але відомі спогади П. Куліша про те, що у польського археолога Костянтина Свідзінського зберігалися якісь дорогі альбоми Шевченка".
Незадовго до смерті Свідзінського, в листопаді 1859 року, Куліш відвідав його в Києві. Через два роки після того Куліш писав:
"Дивним і небезпечним явищем було б для якого-небудь малоросійського пана умираючий поляк, католик і аристократ, оточений такими речами, як мідні дошки з українськими сценами, гра-фіровані поетом Шевченком, як його дорожні альбоми, набуті з "десятих рук за велику плату...".
Т. Г. Шевченко. На Орелі (село). (Олівець.)
А що в збірці Свідзінського були твори Шевченка, свідчать описи його бібліотеки та описи музею. Так, в описі, 'виданому Лоським 1857 року, ще до повернення поета із заслання, через два роки після смерті Свідзінського, в розділі "Гравюри і оригінальні рисунки", значиться: "Гравюри на міді Шевченка". У збірнику Свідзінського було близько 14 тисяч гравюр та оригінальних малюнків. Той же Лоський свідчить: "Серед сучасних творів малоросійських граверів показував мені Новаківський кілька мідних дошок, гравірованих талановитим тамтешнім поетом і гравером Шевченком. Ці мідні дошки являють собою переважно українські пейзажі, і, здається, до цього часу не були відтиснуті.. " (Петро Жур. "Літо перше. К. "Дніпро", 1979, стор. 158—159).
Рештки малюнків та мідних дошок офортів "Живописной Ук-раиньї", про котрі згадує Петро Жур, і котрі належали польському археологові та бібліографові К. Свідзінському, з 1855 року зберігалися у бібліотеці Краснінських у Варшаві. У роки другої світової війни бібліотека Краснінських повністю знищена гітлерівцями. У колекції К— Свідзінського, можливо, й знаходились малюнки і мідні дошки "Покровської Січової церкви".
Варто відзначити, що "Живописная Украйна" Т. Г. Шевченка— твір новаторський не лише ідейним спрямуванням, а й реалістичною художньою формою. Вона відразу здобула схвальну оцінку. Ось як відгукувався про це журнал "Мистецтво". Створена Шевченком-художником у 1844 році "Живописная Украйна" за глибиною ідейного змісту, рівнем художньої майстерності, національною своєрідністю належить до справжніх перлин нового класичного українського й російського образотворчого мистецтва першої половини XIX столітя. У Вітчизняному образотворчому мистецтві минулого століття важко знайти твір української тематики, може за виключенням рєпінських "Запорожців", котрі здобули собі таку широку-популярність, як "Живописная Украйна" Шевченка". Так писав шевченкознавець Я. Затенацький у статті "Полум'яний поборник народності й реалізму", надрукованій у книзі "Тарас Шевченко — художник" ("Мистецтво", Київ, 1963р., стор. 8).
Працюючи над картиною "Запорожці", видатний російський художник І. Ю. Рєпін у чеірвні 1880 року разом зі своїм учнем В. О. Сєровим прибув на Нікопольщину і відвідав місця, пов'язані з історією колишньої Запорозької Січі — Нікополь, Микитин Ріг, села Капулівку, Чортомлик, Покровське, Грушівку. Репін малює ті історичні місця і пам'ятники, котрі у 1843 році заносив у свій дорожній альбом Шевченко. Репіна, як і Шевченка, зацікавила Покровська Січова церква. Художник змалював її внутрішній вид на полотні олією. Репродукція цієї картини вміщена в книзі "Новое о Родине", виданій у Ленінграді у 1969 році. Як і Шевченко, Репін назвав цю церкву Запорозькою.
Репін змалював також той куток церкви, де стояли запорозькі реліквії — хоругви, дискоси на спеціальній підставці. На стінах видно ікони XVII—XVIII століть, скриня, столи. Видно підлогу з широкими плитами, а також сходинки, що ведуть на клірос, де співає церковний хор. Внизу, ліворуч, Репін написав: "Покровское, 1880, июнь". Де знаходиться цей етюд,— невідомо. Пізніше, коли Репіну було вісімдесят два роки, художник у листі до письменника С. М. Сергєєва-Ценського, згадуючи про свою подорож по Нікопольщині, писав: "Останні місяці останньої Запорозької Січі. Покровське — це цілий храм пам'ятний в ім'я Покрови пресвятої Богородиці. Як вибиті плити полу чоботами! Та ще ціле місце добрих, тобто славних старих, поштових козаків. Це вони стояли в церкві — як я розумно зробив, що написав етюдик з цього місця..." (С. Сергеєв-Ценський. Моє знакомство с Решшьім. "Советский Крим", сборник, 1949, № 2, стр. 262).
Ще раз нагадаємо, що Тарас Шевченко в 1843 році, а Репін у 1880 році церкву в селі Покровському, котра була збудована в 1798 році і простояла до 1955 року, називали-Запорозькою Січовою церквою, хоча насправді вона не була Січовою.
Якщо вже говоримо про Рєпіна, додамо ще й такий факт, котрий підтверджують історики. У селі Покровському І. Ю. Рєпін недалеко від церкви зробив малюнок аквареллю "Могила отамана Івана Капіса в селі Покровському". (Збірка Дурханека, видана у Празі). Намалював він також чудову картину "Українська хата". На ній внизу ліворуч підпис художника: "Покровське, 1880. Й. Репин". Посередині внизу напис: "Всеволоду Михайловичу Гаршину. 1884 р." Нині ця картина прикрашає зал Київського державного музею російського мистецтва. За переказами, у цій хаті, котра привабила художника, запорозькі козаки збиралися на наради.
У Покровському І. Ю. Рєпін та В. О. Сєров прожили майже місяць і багато малювали.
Але повернімось до подальшої долі Великого Кобзаря як художника. На початку лютого 1844 року Т. Г. Шевченко виїхав з України до Петербурга через Москву, де перебував один тиждень. Тут поет назавжди здружився з М. С. Щепкіним, зустрічався з Істориком О. Бодянським.
Повернувшись з подорожі по Україні в 1.843—1844 роках, Шевченко опрацьовує свої літературні та образотворчі матеріали про історичне минуле, народний побут, звичаї та природу України для задуманого періодичного художнього видання "Живописная Украйна". На гроші, виручені від розповсюдження "Живописной Украйни", Шевченко мав намір викупити з кріпацтва своїх родичів. Але мета була значно ширшою і глибшою.
Патріотичний, демократичний і реалістичний зміст "Живописной Украйни" та її плани Шевченко виклав у своїх листах до історика О. М. Бодянського 7 травня та 29 червня 1844 року, а також у заяві до Товариства заохочування художників — у жовтні 1844 року. Про це він розповідав і в листі до Чернігівського цивільного губернатора П. Гессе першого жовтня 1844 роїку та в повідомленні, надрукованому в газеті "Северная пчела" (1844 р., № 193).
"Живописная Украйна" мала виходити окремими випусками з пояснювальними текстами. До їх написання Шевченко мав намір залучити українських та російських істориків і літераторів О. Бодянського, П. Куліша, П. Буткова, О. Стороженка, польського письменника М. Гразовського. У листі до О. Бодянського 7 травня 1844 року Шевченко писав: "Що я хочу рисовать нашу Україну, коли не розказував, то слухайте. Я її нарисую в трьох книгах. У першій будуть види, чи по красі сво'ш, чи по історії прикметні, в другій — теперішній людський бит, в третій — історія. Три останні уже готові..." (Тарас Шевченко, Твори. Видав. АН УРСР, 1957, т. VI, стор. 32).
У газеті "Северная пчела" за 24 серпня 1844 року надруковано повідомлення про видання "Живописной Украйни", де зазначилося: "Сюда войдут рисунки по следующим предметам.
1. Види Южной России, примечательньїе по красоте своей или по историческим собнтиям. Все, что время пощадило от совершенного истребления, развалинн замков, храмн, укрепления, кургани найдут здесь себе место.
2. Народний бьіт настоящего времени, обряди, обьічаи, поверья, содержание народних песен й сказок.
3. Важнейшие собнтия известньї из бнтописаний Южной России, начиная от основания Києва, имевшее влияние на судьбу обитателей того края... "Живописная Украйна" продаваться будет в Петербурге, в магазинах Ольхина, Иванова й Плево, в Москве, в конторе Москвитянина, Києве, Харькове, Одессе, Варшаве".
Наприкінці 1844 року вийшов єдиний випуск "Живописной Украйни" з шести офортів у паперовій папці-обкладинці. У цьому випуску були офорти —"У Києві", "Судня Рада", "Дари в Чигирині 1649 року", "Старости", "Казка" та "Видубецький монастир у Києві".
Великий український народний поет, художник, мислитель, революцюнер-демократ Тарас Григорович Шевченко добре узнав життя і бойові подвиги прославленого полководця О. В. Суворова та поета-партизана Д. В. Давидова. Перебуваючи на Нікопольщині, Шевченко, безсумнівно, цікавився розповідями про цих видатних людей, котрі теж бували у цьому південному краї. Наприкінці червня 1793 року приїхав Суворов з Херсона в Грушівку. У своїй книзі "Встреча с великим Суворовнм" Д. В. Давидов згадує: ".. Приехал на простой курьерсікой тележке й осуановился в десяти верстах от нас в лагере одного из парков, куда приказал прибить всем прочим полкам на смотр маневров Дом, занимаемнй нашим семейством, бнл високий й обширний. Он вьістроенньш на скорую руку для императрицн ЕкатериньІ во время ее путешествия в Таврию. Лагерь полка отстоял от дома не далее ста шагов.."
Рано вранці дев'ятирічний Денис Давидов і його молодший брат Євдоким разом з матір'ю і вихователями виїхали в район військових маневрів, щоб побачити прославленого полководця Суворова.