Так, на початку розділу "Донбас просипається" зустрічаємо такий фрагмент:
"Де велетень Донбас, напружуючи м’язи могутніх плечей, прориває товщу чорнозему; де він, зігнувши свою руку, з північного сходу пригортає тепло сусідку — степову Катеринославщину і одштовхує лісисту Харківщину; де степова річка В’юн із розгону з Донецького кряжу круто повертає на південь, — під Червоною горою лежить маєток графа Шаботинського.
Місце для маєтку гарне. З півночі узгір’я Донбасової руки. Там, під чорним чорноземисто-шкіряним рукавом, за засмаженою глиною-шкірою захолонула чорна кров сонного героя. М’язиста рука підіймається на звороті узгір’ями Червоною, Корчмовою та Білою горами — могилами. Як три велетні, стоять вони на чаті біля графського маєтку з півночі.
... А він, Донбас, спросоння настигнутий ненаситною людиною, лише де-не-де крізь темну степову ніч кліпав вогнями своїх очей — першими вогнями нічних шахтарських змін. Лише у двох місцях сердито чмихав ніздрею — полум’ям заводів Юза та Луганська" ( 2 , 60 – 61).
Автор у романі "В степах" не тільки розповідає, зображує, образно-публіцистично мислить, але й дає пряму емоційну, логіко-понятійну оцінку зображуваним чи описуваним подіям. Він виступає і як художник образів, і як художник-публіцист, і як коментатор. У його коментарях звучать ноти соціального та морально-етичного спрямування.
Письменник не тяжіє до дидактизму, до винесення присуду, а в газетярський спосіб виокремлює суспільно значущий аспект та окреслює його контури. Ці особливості — порушення широкого, практично безмежного спектру нагальних проблем, застосування компонентів публіцистики й публіцистичних жанрів, прийомів журналістики, оперативних газетних матеріалів, настанова на різнотематичну інформаційність, аналітизм погляду, уведення елементів газетного стилю — суттєво посилюють синкретичний характер твору. В розділі "Теплої осені", наприклад, автор безпосередньо виражає свою позицією, розмірковуючи на таким питанням:
"Багато в побуті селянському залишилося давнього, дикунського. Ще ж і тепер, в часи Дніпрельстану, — скніють молоді душі дівочі в дикунському побуті весільчаному.
Весілля — шлюб — явище не просте й не буденне. Отже, без емоціональності, без співів та музик тяжко собі його уявити. Але ж чи потрібні на весіллі ті різні примхи та забобони, що на ньому виробляють?" ( 2 , 70 ).
Роль соціального коментатора дає змогу Саві Божкові не лише спостерігати явища, вичленовувати проблеми, описувати їх та передавати їхній зміст, розставляти в них свої, авторські, акценти. Вона стає підґрунтям для письменницького об’єктивізму, мистецької неупередженості, для експресивної виразності й глибини. Так, він пише:
"Горілка — давнє питво нашого люду. Багато він пив раніше, і вкупі з нею запивав своє лихо та злидні...
Жорстокий, як кат, до худоби, до своєї жінки й дітей, найсуворіший голова дому, у горілці — мала дитина. Після двох-трьох чарок соловіють очі, міняється й він, міняється по-різному.
... У горілці хочеться битись. Битись не злісно, не так, як у возовицю б’є свого норовистого Сірого Грицько Кужильний. У нього тоді тіпаються руки, держак на вилах розлітається в тріски. А коли поб’є держака, тоді стрибає коневі на спину й гризе зубами за холку. Ніхто не підступай до нього — може вбити.
Це лютість звіряча, хвороблива, але бійки зачепилівців після випивки не такі. Це — бійки од щирого серця, своєрідне сперечання, це така ж потреба, як і випитий громадою могорич. Про це знають всі учасники випивки ще раніш, ніж починають пити.
Бійки, таким чином, — явище фатальне, неминуче" ( 2 , 57 — 58).
Це — жорстка манера письма, це — деромантизований погляд на український світ, це — прийоми художньо-публіцистичної фактографії. Життя, яким воно реально було, і яким воно реально є. Вияви реального життя, що своєю акцентованою фактографічністю межують зі фантасмагорійністю. Грань між реалістичним та ірраціональним є хиткою, до певної міри умовною. Ірраціональне є таким же життєвим, як і те, що традиційно називають реалістичним. Все залежить від конкретних ситуаційно-художніх умов, у які письменник ставить своїх персонажів та які (ці умови) визначають їхню поведінку, спосіб мислення й світовідчуття. С.Божко рухається в напрямку до адекватного погляду на історико-духовні та етнокультурні питання. Раніше б такий стиль, не замислюючись, схарактеризували як натуралістичний, хоча швидше це — гранична письменницька конкретність і відвертість.
"В степах" містить чимало вставних історій, що викладаються автором чи персонажами й мають різноманітне інтонаційно-стильове забарвлення: сповідальне, фольклорне, драматичне, трагедійне, напівмістичне, трагікомічне, парадоксальне, епатажне. За своєю формою вони є ретроспекціями (цілком сучасна риса романної композиції) й посилюють поліфонічне звучання життєвої стихії на просторах українського степу, зображеної та описаної у романі.
Роман "В степах" обґрунтовано можна схарактеризувати як епічну розповідь у зчепленні життєвих історій, або як епопейну панораму життєвих мікросюжетів і перипетій. Це роман векторів соціокультурної та духовно-психологічної історії, що розгорталася в степах сходу та півдня України.
С. Божко — помітний письменник в українській літературі ХХ століття, зі своєю концептуально-проблемною та інтонаційно-стильової "нішею". Він був з тієї когорти митців, завдяки яким визрівало й формувалося явище, що його було визначено "національним художнім Відродженням".
Твори й творчість Сави Божка відзначаються культурою багатогранності. У них сфокусовано ментальність української історії, поетику національної свідомості, епічність реформенної доби.
Література
1. Акказієва Т. Документи — свідки трагічної долі українського письменника Сави Божка // З Україною в серці: Збірник статей. — Херсон, 1996. — С.107 – 110.
2. Божко С.З. В степах: Роман. — Київ, 1986.
3. Божко Сава Захарович // Українська літературна енциклопедія. — Том 1. – К, 1988. – С.205.
4. Божко Сава Захарович // Українські письменники: Біобібліографічний словник. – Том 4. — К., 1965. — С.114 — 116.
5. З порога смерті: Письменники України — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — Вип.. 1. — С.68 — 70.
6. Ковтуненко А. Сава Божко і його роман "В степах" // Божко С.З. В степах: Роман. — К., 1986. — С.3 – 14.
7. Чухонцева Н., Тарабура С. Образ степу в романі Сави Божка "В степах" // З Україною в серці: Збірник статей. — Херсон, 1996. — С.94 – 98.