Народжується поет-філософ, поет-політик. Він прагне рятувати тодішню українську поезію від примітивізму.
У цей час поет починає частково звертатися в своїй творчості до класичної спадщини. У його сонетах на тему кохання з’являється образ богині любові Афродіти, описується її пристрасть до смертного Анхіза. Запозичені образи, чужі почуття.
Майже зовсім з палітри Рильського зникли вірші про кохання у тривожні 30-ті роки переслідувань і репресій української інтелігенції, коли й саме Рильському довелося пізнати, що таке в’язниця.
Пізніше закохана приходить до ліричного героя лише в мріях та снах. Так у вірші "Шопен"(1934) чарівні звуки вальсу викликають в уяві образ прекрасної жінки, жінки мрії, символу недосяжного щастя. Ліричний герой у мріях кидається в погоню за тим щастям, але…не наздоганяє.
Тільки… вітер віти клонить і співає
Мені в ушах…Це щастя! Це любов!
Це безнадія!
Почуття композитора було співзвучне почуттю поета, який закохався у Жорж Занд. Чарівні звуки вальсу Шопена викликають у його уяві знову той неосяжний ідеал, те нездійсненне щастя, поет виносить подяку композиторові:
А сьогодні я
Люблю свій сон, і вас люблю за нього,
Примхливий худорлявий музикант
Коли поет наблизився до полудня життя, він знову звернений до теми кохання – з’явилося 9 поезій про любов, об’єднані в цикли "Остання весна".
Ліричний герой цього циклу тверезо оцінює свої почуття, в якому значне місце займають сумніви. Але, мабуть, тому, що це почуття останнє, поет ставить його поряд з такими філософськими категоріями, як життя і смерть.
…Не тільки друг і не лиш кохана, —
Життя ти й смерть.
Коли до Дон-Жуана
Із тьми камінний командор прийшов, Він обезсмертив смертію любов.
Одне і це, кохання має свій кінець.
Я образив тебе. Я сказав
Ті слова, що не кажуть ніде і нікому, і сльоза пропекла мій рукав,
По обличчю скотились твойому.
Поет — філософ має мудрість з гумором та іронією завершити свій спів про пізній спалах страсті також з’являються рядки, в який він високо оцінив звичайне, земне, надійне, перевірене роками почуття до дружини. У сонетах, написаних восени 1945 року і об’єднаних спільною назвою "Вірність", будучи, як завжди, щирим Максим Тадейович оцінив свою "останню весну". А потім, зазирнувши в минуле, де всього було – "й трутизни і весна", звертається до дружини:
Дай рученьку. Спрацьована худа!
Волосся дай мені поцілувати, —
Ця сивина прекрасна й молода.
Ти друг, ти вірність, ти жона і мати, —
О бачиш! Син наш під вікном біжить.
…Люблю тебе, не можу розлюбить.
Ознайомившись з поезією Максима Рильського на тему кохання, можна зробити висновок: поет завжди зупинився тонким ліриком, мудрим філософом, надзвичайно чесна людина і якщо питанні політики, перебуваючи під остійним наглядом НКВС та його посіпак, митцеві часто доводилося писати твори на замовлення, "йти в ногу" з вимогами, які ставила тоталітарна більшовицька система, то у віршах на тему кохання він завжди залишався самим собою і, як сказав Тарас Шевченко, "не мав зерна неправди за собою"