Євген Фомін як дитячий письменник

Реферат

Сторінка 3 з 4

Поряд з ним вимальовується й молодший братик Федрик (про інших дітей Трохима і Тетяни Морозових – Олексія та Романа в творі не йдеться). Автор не приховує захоплення і цим юним персонажем. Він – "як спомин Про дітство, зване золотим", "мов горіння мет". Кожна деталь портрета Федрика викликає у Є.Фоміна замилування й утіху. Федрик ще живе в полоні фантазій, йому сниться царство квітів, пташок і метеликів, де всім так світло й радісно. Цей відблиск святковості дитячих літ постійно відбивається в усій його поставі й різко контрастує з думками й учинками старшого брата, що став піонером і поринув у вир громадської діяльності та боротьби.

Павлик відчуває своє відчуження, відокремленість від родини, де його інтересів і прагнень не розуміють: мати зустріла прийняття сина в піонери з настороженістю, не виявивши очікуваного схвалення, батько "запродується глитаям"", а разом з ним і дід "мотає назирці". Така підозріла поведінка рідних людей викликає у хлопця бажання викрити їх як ворогів ("нехай провідаєм, освітлим Ці потаємні манівці").

Паралельно з відтворенням Павликових пошуків злочинців поет не без захоплення живописує загальнодержавні зрушення, на перешкоді яким стає стільки супротивників. Тут Є.Фомін віддає належне поширеному за часів Й.Сталіна явищу "шпіономанії", коли на кожному кроці ввижалися диверсанти й контрреволюціонери:

А ворог, громлений кругом,

Шукає засобу і ходу,

Де б напсувати, де б нашкодить,

Де взяти підступом і злом. (5,115)

Павлик підглядає, куди заховав хліб односелець Кулуканов, і допомагає виявити цей "ставок пшениці золотий". Він цурається свого діда, що прагнув привернути онука до своєї родини. Промовистий діалог між ними:

— …Батька смикать почали,

Й тобі це байдуже, дитино!

Тебе ж він любить до загину.

Ні слова осуду, хули

Не зрік про тебе він, повір

— Набридло! Час і перестати!

Вас добре знаю – хитрий звір.

Уже ви виселені з хати,

Глядіть, потрапите в Сибір. (5,119-120)

Морозов залучає до своїх вистежувань і викриттів і малого Федрика. Разом вони підслуховують таємну нараду місцевих глитаїв про замах на "секретаря ячейки" і рятують від смерті цього комуніста, закоханого в гру на флейті (символ його духовного багатства). За цей та інші подібні вчинки Павлик і Федрик, як це подає в творі Є.Фомін, були застрелені в лісі з обріза. Про убивць письменник повідомляє: "Один замаяв бородою І слідом двоє молодих" (5,123). Автор натякає на участь у злочині діда хлопчиків, конфлікт з яким загострився ще до цієї події.

З точки зору сучасності поема Є.Фоміна "Павлик Морозов" може поцінуватися, звичайно, як заідеологізоване віршоване полотно, що відбило характерні тенденції сталінської доби, але слід визнати, що твір має й неабияку художню вартість, написаний справді майстерно й оригінально. Автор виявляє своє уміння проникати у внутрішній світ дитини, мотивувати її поведінку. Особливою оздобою поеми є картини природи, які покликані підкреслити красу і велич життя. Наведемо такий красномовний приклад:

Світанок. Ліс. Співає соловей –

Пташиний вчитель, спів його

Прозорий, як озон: йому роса

Спадає в тон і листя колихається,

Як осяйний серпанок.

Ліс. Світанок. (5,122)

Ця строфа, взята в кільце словом "Світанок", переливається звуками і зоровими враженнями ранку, сплітається з наступними поетичними замальовками, пересипаними вишуканими тропами, алітераціями і асонансами.

Стільки тут спостережливості, тонкого розуміння природи. Ось подальша характеристика солов’я – "в своєму співомайстерстві Вершин дійшовши безумовних, Учитель несказанно скромний Сірів невидимий в листві", а далі – спроба передати все багатоголосся світанкового лісу ("лунний гам Різноманітнивсь", "серед нього і голос зорянки дзвенів, Як той величний світоспів Життя осонченоясного", "а там лазорівка-синичка В неслововимовній красі Вплітала дружно в голоси Свій твір-творіння", "дрозд, в юну пору залицянь Занепокоєно-рухливий, Свої яскраві переливи Творив і творить без кінця"). Граціозності поетовому вислову надають несподівані неологізми, які він розсипає по тексту, наче самоцвіти. Є.Фомін ніби по-дитячому грається фразами, словами, складами, сплітаючи цілі рядки з мовних новотворів ("у гомінкому юнолунні Ішли герої наші юні", "материнка синьомая В привіт голівкою махає", "скляний, нервовопливний хруск", "в цій ясні денній").

Картини природи виконують у поемі й чисто пропагандистські функції. Це зокрема строфа, що слугує обрамленням для епілогу:

Не одлітають од вікна

Пташки, покликані простором,

І, мов доглядниця над хворим,

В кімнаті стигне тишина. (5,126).

Чому птахи зазирають до майстерні, чому "стрункі дерева, мов живі, Скорившись невідомій силі, В вікно багряні віти хилять З росою-зерням на листві?". Природа не приховує захоплення "перед видовищем краси", радіє тому, що скульптор виліпив бюсти хлопчиків, а відтак пам’ять про них буде увічнена. У цьому витворі майстра відчувається "громний бурі струм". На відкритому чолі у Павлика Морозова "відбивається доба" з її головною ознакою – класовою боротьбою. Отже, і в зображенні подій, і в показі героїв, і в змалюванні природи Є.Фомін буває і щирим та артистичним, і дещо штучним, надуманим.

Дітям молодшого шкільного віку митець присвятив віршовану п’єсу-казку "Івасик-Телесик", написану в співавторстві з А.Шияном. Твір було завершено в 1940 р. й опубліковано окремою книгою 1941 року. Один з друзів Є.Фоміна поет і критик Терень Масенко проливає світло на особливості співпраці двох письменників над п’єсою. Він зазначає: "По характеру й стилю вірша, — а вся казка написана віршем, — зразу ж видно, що співавтору Є.Фоміна довелося, певно, попрацювати разом з поетом над драматургічним планом казки чи над сюжетними лініями її, але ясно, що вся казка від початку до кінця написана Фоміним" (1, 18).

Як відомо, до літературних інтерпретацій фольклорного сюжету про Івасика-Телесика зверталось чимало українських майстрів слова (М.Кропивницький, Дніпрова Чайка, Олександр Олесь, П.Тичина та ін.). Казка Є.Фоміна й А.Шияна насамперед суголосна добі її створення – порубіжжю тридцятих і сорокових років з їх традиційним пафосом викриття і знищення ворожих сил. Івасик-Телесик виступає як такий же послідовний борець проти зла, що й Павлик Морозов, але в фольклорному варіанті. Основний конфлікт виникає в п’єсі між юним героєм як носієм ідеї правди та Бабою Ягою-Костяною ногою як втіленням кривди й підступності. Ці головні супротивники мають своїх однодумців і прихильників, тож дійові особи полярно розмежовані на два антагоністичних табори. Одні з них чесні, відважні, благородні, а інші – лихі, віроломні, невиправні в своїй хижості й люті. Якогось компромісу чи порозуміння між ними годі й шукати. Ведеться боротьба не на життя, а на смерть, як і в знайомій авторам реальності, — між "радянськими людьми" і "ворогами народу". Тому відзначення п’єси на Всесоюзному огляді в Москві 1941 року засвідчує не тільки художній рівень твору, а й його злободенність, суголосність самій атмосфері даного часу.

Центральний герой Івасик-Телесик, як і позитивні персонажі багатьох інших казок, без будь-яких вагань стає на захист скривджених, допомагає всім, хто потрапив у біду. Відтак у хвилі скрути йому та його рідним приходять на допомогу ті, кому хлопчик ставав у пригоді – зайчик, кізонька, ведмідь, які прагнуть віддячити за добро. Вони заспокоюють Івасикову матір, приносять гостинці. Крім звірів, діють у творі і птахи – зозуля, сова, лебідь. Але якщо лукава зозуля лишається байдужою до прохань Тетянки повідомити рідним про її біду й тільки на словах погоджується допомогти, то сміливий лебідь, що несе Івасика додому, кидається в бій із Ягою, що перевтілилась у хижого яструба.

Помітне місце в казці відведене й демонологічним постатям, між якими проходить чітке розмежування: русалка Майя співчуває Івасикові й Тетянці, допомагає їм, а Лісовий, Змій Горинич, чорти шкодять.

Вдача головного героя розкривається як через вчинки, ставлення до інших, так і завдяки словесним самовиявам, самохарактеристикам:

Не плачте, мамо, не ридайте,

На мене сміло покладайтесь,

Піду шукати я сестричку, —

Перепливу широку річку,

Пройду крізь зарослі колючі,

Через яри й ліси дрімучі,

Через чагарники проб’юся,

Назад з сестрою повернуся! (1, 200)

При цьому автори часто використовують і прийоми характеристики дійової особи іншими персонажами. Так, на адресу Телесика звучить і чимало позитивних чи й захоплених поцінувань з боку рідних, друзів, врятованих ним звірів, а поряд з ними й негативні висловлювання з вуст Баби-Яги та її однодумців і помічників. З любов’ю репрезентує героя дідусь Овсій ("Онукові Івасеві Стружу нове весло, Бо він рибальством славиться У нас на все село", "Як сяде він у човника, Погляне навкруги, Поманять його далеччю Зелені береги"), а для ворогів супротивників це "хлопчак поганий", "кляте хлоп’я". Відважний і рішучий Телесик не лякається труднощів та небезпек, одчайдушно вступає в герці з лиходіями і перемагає.

Казка відзначається мальовничістю сцен і характерів, багатющою мовною палітрою, вмілим використанням фольклорних елементів.

У вірші "Дитинство" (1937) Є.Фомін відмітив:

Мені приснилося, що знову хлопчик я

І по дитинству йду, мов по ясному полю,

Стрічаю клен в цвіту, замріяну тополю,

І щастям повниться, горить душа моя. (5, 58)

Оцього зв’язку із світом фантазій і надій малечі поет ніколи не втрачав, подорослішавши. Звідси така світла й людяна тональність, властива його доробкові, зокрема творам про дітей і для дітей.

Видання творів Є.П.Фоміна

1. Вибране / Вступ.ст.Т.Масенка. – К.: Рад.письменник, 1956. – 271 с.: 1 л.портр.

ОУНБ

2. Вибране / Упоряд. Ф.М.Голубова-Фоміна; Вступ.ст. Т.Масенка. – К.: Держлітвидав України, 1958. – 295с.

ОУНБ, ОБД

3. Вибране / Вступ.ст. Т.Масенка. – К.: Рад.письменник, 1963. – 206 с.: 1 л.портр.

Літ.м

4. Вибране / Вступ.ст. Т.Масенка. – К.: Рад.письменник, 1976. – 62 с.: іл.

5. Вибрані поезії. – К.: Дніпро, 1980. – 174 с.

Літ.м.

6. Дітям: Для мол. шк. в./ Іл. З.Волковинської. – К.: Веселка, 1970. – 106 с.: іл. – Зміст: Павлик Морозов: Поема; Івасик-Телесик: Віршов.казка.

7. Ескізи. – Х.: ДВУ, 1930. – 92 с.

Літ.м

8. Засідання героїв: Книга поезій.

1 2 3 4

Дивіться також: