Він хоче одного:
... любити доти,
Доки не згаснуть серця перші кроки
І перші болі пережитих ран.1
Ліричний герой прагне померти із імям коханої на вустах,
намагається пояснити їй про те що:
Любити Вас – любити знадність,
Любити Вас – любить для Вас,
Любити Вас – любити радість
В червнево-вересневий час. 2
Поезія "Сміятись Вам, мовчати Вами " – це сповідь ліричного героя коханій незнайомці. Цей вірш дуже нагадує любовне послання чи лист.
... Ось ліричний герой сидить десь за столиком у своєму кабінеті, чи за чашкою кави і уявляє собі "солодку, юну тінь" коханої, яка "падає на лист, на сніг, на квіт, на тіні, у шелест і нешелестінь". Це найпрекрасніша з усіх тіней, бо найкрасивішою є жінка ліричного героя. Він подумки фантазує, вигадує, думками він торкається й інтимного:
І в світанковім сумювинні
Прощально пестить шию, ніс.
І в соняшники сині
В солонім сонці сонних кіс.3
Своєрідним продовженням цього вірша є наступний-"Вас так ніхто не любить". Ліричний герой намагається переконати кохану, що вони вже становлять єдине ціле:
Дивіться, гляньте: мій то голос ваш...
Це почуття , вірніше, відчуття, ліричний герой проніс крізь усе своє життя.І воно не змаліло,ні, а, навпаки, — стало високим і благородним І тепер,коли "роки і рік водою стерті" ліричний герой говорить про своє кохання так щиро, відверто і безпосередньо, а водночас і так піднесено— урочисто, що не можна не вірити:
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній...1
У своїй коханій ліричний герой любить дві пори: перша— то юність,коли
...й сама не знаєш,
Чого ти ждеш, чого бажаєш-
Уваги ,ревнощів, жалю.2
Це час, коли в дівчині прокидається бажання кохати і бути коханою, коли вона молода ікрасива, а час не владний над нею:
І час твій берег ще не миє,
І твої губи ще уста...
Дорога давня молодіє,
Де б твій веселий крок не став.
Ти вся— із щастя! Із тобою
Ще не вітається печаль
Та біль з розлукою німою ,
І нелюбові чорна даль.3
Але не менш любить ліричний герой ту пору, коли вюнці вимальовується жінка, коли вона знаходить свою долю і присвячує своє життя чоловікові, дітям:
...Люблю ту пору благовісну,
Коли до неї, як до пісні,
Свою я голову хилю...
Як біля вогнища в пітьмі,
Де слово пахне, як дитина,
Де вже не скажеш "так" чи "ні"...
Перечитавши уважно усі вірші збірки, ми можемо вималювати для себе портрет тієї милої незнайомки, котру так кохає ліричний герой. У неї –голос" вогкий і тремкий", "і губ краї опущені в печалі" ,"сонні коси", про очі читаємо, що вони "сьогоднішні надвечірні"(очевидно, кольору
надвечір я).
А що ми знаємо про ліричного героя. У нього-"високий срібний погляд","вчорашні очі", "білий подих" від якого "холоне мля", сам він зізнається: " мій день народження –це ти", його рука – " то тиха, то лукава". Вдало доповнюють портретну характеристику ліричного героя рядки:
Усе лишилося як було:
Порепане моє чоло,
То затверділий біль в очах,
То той вогонь, що не дочах. 2
Ліричний герой "втішати ... не ладен", бо душа його "холодна і німа", але водночас він згорає від кохання.
Коли б захотілося раптом узяти акварелі і намалювати на папері ці два портрети, то художник здивовано розвів би руками: намалювати нічого не вдасться! І не треба розчаровуватися, бо сам ліричний герой поезії відверто зізнається:
Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу,
Отут я видумав себе й тебе для тебе...
Отут я серце виняньчив для неба,
Не знаючи, що сонцем назову3
_______________________________________
1 Вінграновський М. Цю жінку я люблю... : Лірика. – К.: Дніпро, 1990.—с.26
2 там же с 96
3 там же с 13
Тобто, ще раз підкреслює, що усі ці події, герої, дійові особи – нереальні; це все – абстракція.
І щоб зрозуміти її, треба серцем доторкнутися до цих поезій, треба розуміти неземні образи.
У ліричному героєві вражає те, що кохаючи цю жінку, він одночасно ніби й "проклинає" її:
Одне я хочу: старій швидше,
Зівялась очима і лицем,
Хай самота тебе допише
Нестерпно сірим олівцем.
Погасни. Змеркни. Зрабся. Збийся.
Збалакайся. Заметушись.
Офіціантським жестом вмийся,
Але – сльозою не молись.1
Як бачимо, у душі ліричного героя проходить боротьба, душа розполовинена: одна частина до нестями кохає, а інша – наче хоче звільнитися від цього кохання, скинути його зі своїх плечей:
Не починайся. Ні з очей,
Ні з губ мені не починайся.
В Холодній Балці сон тече –
Не снись. Не звись. Не називайся.2
Ліричний герой наче звинувачує кохану, що у чеканні промайнули його найкращі дні:
Дорогоцінні дні я біля тебе знищив.
За спалені роки нічого не просив я.
Навколо тебе в їхнім попелищі
Росте покора і росте безсилля.
У збірці "Цю жінку я люблю..." читач вловлює між рядками і незримий образ Часу. Поет постійно наче наголошує на тому, що усе скороминуще, але кохання вічне. У кількох поезіях ідеться про плинність часу, зміну картин життя:
Прилетіли коні – ударили в скроні.
Прилетіли в серпні – ударили в серце.
Ударили долю, захмеліли з болю,
Отакі-то коні – сльози на долоні.2
Образ коней символічний. Це наче літа ліричного героя, що біжать і не вертають, а споминами вдаряють то "...в скроні", залишаючи на них сиву паморозь, то "в серце", приносячи нові болі і тривоги, то "в долю", викривляючи, спотворюючи її ... У поезії "Елегія" ліричний герой прагне переконати кохану, що ще є час кохати і бути коханим. Але вона чомусь поспішає, виглядає "іншого... літа", хоча він "цього ще не доказав" ліричний герой запевняє:
Ще сміх наш вогкий сльози не солоні,
Роки ще нас у спину не женуть,
але й прикро додає:
Нам ще не чуть зимових наших дзвонів,
Хоча й весняних дзвонів вже нечуть...
Цей сумний настрій ліричного героя автор вдало підкреслює описом одцвітання липи:
Відпахла липа, білим цвітом злита,
І прокотилася гроза аж до плачу...
Одцвітає і опадає цвіт липи – минають роки ліричного героя. Але він – великий оптиміст. І "біля неба гріється зоря" – теплиться надія на дні душі палко закоханого ліричного героя.
У ліриці Миколи Вінграновського ми не знайдемо фрази для фрази. Його поетична фраза – це зафіксований і перелитий у слово стан людської душі. Ця поезія не перевантажена ні ретроспективними асоціаціями, ні асоціаціями якимись модерними. Якщо усе це на сторінках поетичних книг його і присутнє, то присутнє в бажаних пропорціях. Ось чому поет такий природний, такий свій.
Отож, творча спадщина Миколи Вінграновського багата, цікава, надзвичайно різноманітна і займає належне місце серед творчості поетів українського літературного процесу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Антонишин С. Я вас люблю. Роздуми над поезією М.Вінграновського // Київ. — 1992. — №7.
Білоцерківець Н. На срібнім березі (М.Вінграновському — 60) // Українська культура. — 1996. — №11.
3. Буряк О. Міфологізм художнього мислення Б.-І.Антонича та І.Калинця. – Кіровоград, 2001.
4. Вінграновський М. Атомні прелюди. Поезії. — К.: Радянський письменник, 1962.
5. Вінграновський М. "За мене відповідає моя творчість" // Тарнашинська Л. Закон піраміди: Діалоги про літературу та соціокультурний клімат довкола неї. — К.: Пульсари, 2001.
6. Вінграновський М. Київ. — К.: Дніпро, 1982.
7.Вінграновський М. Любове, ні! не прощавай! — К.: Український письменник, 1996.
8. Вінграновський М. Сто поезій. – К.: Молодь, 1967.
9. Вінграновський М. Цю жінку я люблю. – К.: Дніпро, 1990.
10. Вінграновський М. // Українська література ХХ століття .-К.,1993. 11.Вінграновський М. Я повів своє слово просто. // Дніпро. – 1986. — № 11.
12. Вінграновський М. Як я написав "Гайявату" // Поезія: Вип.I. – К., 1985.
13. Данилюк Н. Я обізвався серцем в світі:(Народнопісенне слово в поезії Миколи Вінграновського.)// Культура слова.-Випуск 33.-1987.
14.Дзюба І. Поезія Миколи Вінграновського // Визвольний шлях.-1967.-березень-Лондон.-375с.
15. Дзюба І. Чарівник слова // Українське слово: Хрестома-
тія української літератури та літературної критики ХХст.: У 4 кн. – К.3. – К.: Рось, 1995.
16. Дзюба І., Гуцало Є., Салига Т. Творити світ для згоди і любові ( Штрихи до портрета М.Вінграновського) // Українська мова і література в школі. – 1986. — № 11.
17. Дончик В. Зупинені миті: Статті, спогади, полеміки. — К.: Радянський письменник, 1989.
18. Єрмолаєнко С., Данилюк Н. Душа моя в цвітінні (народно-пісенне слово в поезії М.Вінграновського) // Українська мова і література в школі. – 1986. — № 12.
19. Зборовська Н. Чари поезії (Рецензія) // Слово і час. — 1991. — №11.
20. Ільницький М. Багатогранність єдності: Проблемно-стильові тенденції сучасної української радянської поезії. — К.: Дніпро, 1984.
21. Ільницький М. Безперервність руху: Літературно-критичні статті. — К.: Радянський письменник, 1983.
22.Ільницький М. На вістрі серця і пера (Про спадщину художніх ідей і новаторство в сучасній українській радянській поезії). — К.: Дніпро, 1980.
23. Ільницький М. Світогляд і талант: (Творчість Миколи Вінграновського).-Укр. Мова і література в школі.-1990.-№3.
24.Ільницький М. Таємниці музи (Про поезію). — К.: Молодь, 1971.
25.Ільницький М. У вимірах часу: Літературно-критичні статті. — К.: Радянський письменник, 1988.
26.Історія української літератури ХХ століття: У 2-х кн. Кн.2. / За ред. В.Г.Дончика. — К.: Либідь, 1998.
27. Кіт Д. Багатогранний талант (ескіз до портрета Миколи Вінграновського) //Дивослово.-2002.-№9.
28.Кисельов С. Сказати правду народові: Про М. Вінграновського.//Літер. Україна.
29.Климчук О.Між білими хмарами, над золотою землню.-Україна.-1989.-№44.
30. Кошелівець І. Сучасна література в УРСР. 1998, число 16 (80).
31. Лєрмонтов Ю. Избранные произведения. – К.: Днипро, 1984.
32. Літературознавчий словник-довідник / Р.Гром’як, Ю.Ковалів та ін. — К.: Вид."Академія", 1997.
33.Макаров А. Благословенна світлотінь.-Літературна Укркїна.-1999.-15червня.
34.Михайловська Н. Трагічні оптимісти. Екзистенційне філософствування в українській літературі ХІХ — першої половини ХХ ст. — Львів: Світ, 1998.
35.Моренець В. Відтворити цілісність світу: (Про поезію М.Вінграновського) // Вітчизна. — 1981. — №5.
36.Моренець В. На відстані серця: Літературно-критичні статті, нариси, есе. — К.: Радянський письменник, 1986.
37.Моренець В. Свобода поезії і поезія свободи (До 60-ліття М.Вінграновського) // Дивослово.