Горе Запорожжя. У ній немало історичної основи, пов'язаної з історією старої Чортомлицької Січі, з нашим краєм Подніпровським. Як мандрували день і ніч, Як покидали запорожці Великий Луг і матір Січ, Взяли з собою матер божу, А більш нічого не взяли, І в Крим до хана понесли На нове Горе-Запорожжя...
("Іржавець").
Залишив пам'ять про це село й Рєпін. Побувавши в 1880 році в Капулівці, він змалював могилу кошового отамана Івана Сірка, річку Чортомлик, а також селян, котрі нагадували своєю зовнішністю запорозьких козаків.
Біля Капулівського Рогу, де в річку Підпільну впадали Чортомлик, Скарбна, Павлюк, знаходився острів. На ньому залишилися рештки Чортомлицької Січі. Збереглося також запорозьке кладовище, що розкинулось неподалік від берега, а також запорозька корчма, котра проіснувала аж до 1955 року. Теж неподалік від берега, біля вітряків, стояла могила кошового отамана Івана Дмитровича Сірка. Шевченко міг довідатись з розповідей, що Іван Сірко брав участь у п'ятдесяти п'яти битвах і неодноразово протягом 1660—1680 років обирався кошовим отаманом. Він був послідовником Богдана Хмельницького.
На могилі Івана Сірка стояв кам'яний стовп. На східній стороні його було висічено місце для "животворящого хреста" з описами і бончуками. А на західному боці напис; "Року божьего 1680, мая 4 приставився раб божий Йван Сірко Дмитрович, отаман кошевой за его (тут вибито шматок каменю) ЦПВ (царської присвітлої величності) Федора Александровича. Память проводного со похвалами". Літописець Величко писав: "Того ж лета 1680 первого августа преставился от жизни сей через некоторое время после болезни в Грушовке в своей пасеке славний кошевой атаман Йван Сирко. Препровожденньїй водою до Запорожской Сичи. Он погребен честно всем войском низовим запорожским в поле, за Сичею против Московского окола, где погребалось й другое запорожское товариство. Погребен он знамените, 2 августа со многою артною й мушкетною стрельбою й с великою от всего низового войска жалостью..."
Від жителів Капулівки можна почути чимало розповідей про знаменитого кошового отамана. Взагалі, існує багато легенд про характерника Івана Сірка, про те, що рівного у силі Сіркові не
П. Богуш. Зустріч Т. Г. Шевченка з нікопольським істориком Іваном Кареліним.
було у цілому світі, що сам Бог йому допомагав, що Сірко ловив кулі на льоту, міг перетворитися у будь-якого звіра чи птаха. Річка Чортомлик має таку назву тому, що Сірко убив чорта, який тільки мликнув вверх ногами після влучного пострілу отамана. Ось як переповідає цю легенду дніпропетровський письменник Михайло Чхан в новелі "Як Сірко чорта вбив", що увійшла до повісті "Легенди про козаків".
Повертався кошовий до млина, йшов сам, йшов, як і личить хазяїнові землі рідної, статечно, непохитливо. Ось уже й вода шумить на потоках. Глянув Іван Сірко на потоки і спинився, мов укопаний: перед ним сидів чорт. Хвіст у воді мокне, шерсть скуйовджена. А далі ця легенда переповідається ось у такому плані:
"Не злякався Сірко, боронь боже! Дуже чудувався: ніколи ж бо чорта ні мертвого, "і живого не бачив. А чорт ще й усміхається ябедно, зверхньо:
— Здоров був, брате Іване!
Загудів гнів у жилах кошового, але стримався — до шаблі не потягся, тільки металеве відбрив:
— Який я тобі брат, перевертню пекельний?! Зараз же вибачся і забирайся під три чорти!
Зареготався чорт, аж роги йому заплигали. А тоді глузливо
почав:
— Бачиш, який ти: сам посилаєш мене до братів, а забув, що татари тебе чортом називають, дітей та жінок тобою лякають. Та й братчики твої тебе за мою рідню вважають, або ж за спільника. Адже ж кажуть, що ти зо мною накладаєш?
Розжарювався кошовий, пішов вибухом:
— Я, землю свою боронячи від ворогів, таки забігав і в татарські услуги, але з дітьми та жінками не воював, не рубався! Брешеш ти, вилупку смердючий! То ти людей з пуття збиваєш, і на крадіжку змовляєш, і на брехню зводиш, і на зраду штовхаєш. А якщо вороги твоїм іменем нарекли, то на те вони й вороги, то вони і є твої брати, бо той, хто дає комусь якесь ім'я, вибирає, що йому рідніше. Ото і є твої брати.
Покрутив чорт носом, як від ладану, і так спокійно, аж байдуже каже:
— Хитрий ти, Іване, як сто черкаських відьом: все повернув на
мене. А все ж ми — брати.
— Що ти, я ж козак, хрещений. Мене мати благословляла на
заступу України рідної.
— Яка різниця? —знизав знущальне плечима чорт.— Яка різниця. Я і ти на крові людській живемо. То, виходить, брати. Обіймемося, поцілуємося, братику Іване,— розперезався зовсім чорт.
— Не діждеш із козаком обійматися!
І блискавично вихопив кошовий пістоля з-за пояса козацького і твердою рукою навів на підступну потвору. Гримнув постріл — і мликнув чорт ногами в воду. І зімкнулась над ним ніч, і заходились його раки їсти. А кошовий спокійно рушив по греблі назустріч сполошеним джурам.
— Що трапилось, батьку?! Хто стріляв?
Сірко сів на коня, довго їхав мовчки, а таки коротко виклав свою пригоду: як чорт хотів побрататися з ним та що з того вийшло.
А на другий день вся Січ до найзаспанішого сонька-жукодава тільки і теревенила оту чудасію, як тільки кому ввижалось, як кому чалапалось. Батько відсипався на похмілля, а джури похрипли, язики на деркачі потерпли, в котрий раз, та ще знову, з новою підливою, розмузикуючи цікавим братчикам батькову пригоду. І послухали козаки, як архимандрита не слухали; і вірили так, ніби сам кожен ту зустріч мав.
І ще раз та ще раз побожніли реред батьковою всемогутністю та незаперечною характерністю. І ладні були йти за ним в будь-яке пекло та скручувати роги не тільки чортам, а й богам чужинським.
А річку в пам'ять тієї події нарекли Чортомликом. Бо так і кінчалась завжди легенда і тоді, і тепер:
— Як врізав батько Сірко з пістоля, то тільки ногами чорт мликнув!"
Є чимало й інших легенд про славного кошового отамана. Розповідають і таке. Після смерті Івана Сірка козаки п'ять років возили з собою труну з тілом кошового, гадаючи, що вона сприятиме їм у битвах. А потім відрубали праву руку, замість неї поклали золоту і з нею ходили в походи, виставляли її вперед, промовляючи: "Стій, душа і рука Сірка з нами".
Місцеві Кобзарі співали:
В Капулівці на городі Мазая старого Є могила отамана Сірка кошового. І казали старі люди Ще в далекі роки,
Що отаман невмирущий
Десь по світу ходить...
Розповідають, що тут, у Капулівці, кошовий Сірко написав знаменитого листа турецькому султану, в якому влучно його висміяв.
Крізь роки і століття острів приваблював багатьох. У червні 1594 року на Чортомлицьку Січ приїздив посол авегрійського імператора Еріх Лясота і прожив тут цілий місяць. У своєму щоденнику він позитивно відгукується про український народ, про визвольну боротьбу запорозького козацтва. Взимку 1708 року сюди
прибув Кіндрат Булавін. Запорозька голота прийшла на допомогу донським козакам, і вони разом мужньо билися з царськими військами.
Острів, де знаходилась Чортомлицька Січ, був досить живописний. Природа наділила його своєю чарівливою красою. Відомий український письменник і кінорежисер Олександр Довженко, котрий збирав матеріали для сценарію кінофільму "Поема про море", побував у Капулівці 12 жовтня 1952 року. У своєму записнику він занотував: "Я на острові. Передо мною Запорозька Січ проти Капулівки. Проти могили Сірка — верби, тополі, грушки. Річка Підпільна і бистрий Павлюк береги миє. Шелестить пожовкле листя, човен пливе до мене. Тут була колись гребля, якою їздили козаки. Сушаться великі неводи. Багато гадюк та вужів. На місці Січі хтось трохи копав... Але до чого ж прекрасно в Капулівці! Які річки Підпільна, Павлюк і Скарбна! Які ліричні привілля! Мимоволі тут пригадуються старі часи дореволюційні. Ні одному негіднику з так званого панства, ні одному з потемків старшини чи поміщику, нікому в голову дурну та убогу не прийшло поставити десь пам'ятник у старих місцях на спогад потомкам, матеріалізувавши свою думку в камені чи бронзі. Куди будрі Не було ні думок, ні спогадів високих, ні прагнень. Такі були й останні передреволюційні і "революційні" кооператори. Десь під копицями кашу варили та, випивши, співали п'яними голосами старокозацьких пісень, сентиментально хлипаючи, зітхаючи "славних прадідів великих правнуки погані, бодай вас земля не прийняла...".
Перебуваючи у Капулівці, Довженко згадував Тараса Шевченка, котрий теж відвідав цей край. До речі, Олександр Довженко мав намір створити фільм про кошового отамана Івана Сірка та запорожців. "Л з різних причин задум так і не вдалося здійснити.
Завершуючи розповідь про Сірка, додамо, що у 1956 році у Капулівці встановлено чавунний бюст кошового отамана роботи дніпропетровських скульпторів Ситника, Білика, Духовенка. Образ Сірка вони взяли з відомої картини Репіна "Запорожці". Втім хвилі Каховського водоймища стали підмивати берег і загрожувати могилі кошового отамана. А тому в листопаді 1967 року його останки перенесені і поховані на Сторожовій Бабиній могилі, за п'ять кілометрів від старої могили отамана.'Перенесли сюди і надмогильну плиту з тим же, що й був написом: "На цій місцевості знаходилась Запорозька Чортомлицька Січ, яка була центром запорозького козацтва і відігравала прогресивну роль в історії українського народу".
Щоб відтворити справжні риси Івана Сірка, череп його було передано в лабораторію пластичної антропологічної реконструкції інституту імені Міклухо-Маклая Академії— наук колишнього СРСР. Учениця професора М. М. Герасимова, кандидат біологічних наук Г. В. Лебединська відтворила образ Сірка по черепу. Науковці Дніпропетровського медичного інституту встановили, що Іван Сірко прожив 70—75 років. У 1980 році на могилі кошового отамана, тепер вже на новому місці, біля склепу поставили нове чавунне погруддя Івана Сірка, відлитому по відтвореному Г. В. Лебединською портрету по черепу. Тепер могила кошового отамана Івана Дмитровича Сірка — пам'ятник республіканського значення.
Далі подорож Шевченка по Нікопольщині пролягла до села Покровського, відстань до якого від Капулівки сягала десь п'ять-шість кілометрів. З Капулівки Шевченко, можливо, добирався через гору Панські кручі, з котрих відкривався неозорий простір на Великий Луг — дніпровські плавні.