Івана Свічку звільняють із тюрми повсталі маси. Горять палаци багатіїв. Меланка гине в пориві врятування коханого. Іван Свічка власноручно вбиває ненависного Ольшанського і веде повсталих ремісників на штурм воєводиного замку.
ОБРАЗИ ДРАМАТИЧНОЇ ПОЕМИ "СВІЧЧИНЕ ВЕСІЛЛЯ"
У п'єсі І. Кочерги показано зіткнення інтересів трудящого народу і литовських завойовників—експлуататорів. Відповідно до конфлікту персонажі поділяються на дві основні групи. Одна з них — представники трудового народу (Чіп, Коляндра, Передерій) на чолі зі зброярем Іваном Свічкою, друга — литовське панство з прислугою, очолене воєводою.
Іван Свічка — центральний образ драматичної поеми. Над усе цінує волю і свободу, тому і не може спокійно сприйняти наказ воєводи. Свічка вважає це знущанням над робочими людьми і закликає цеховиків не коритися насильству:
А завтра ж всі гуртом до магістрату,
Нехай тепер хоч світло дасть, хоч ні —
А на панів не будем працювати!
Свічка — миролюбива, спокійна людина. Він не хоче кровопролиття, відмовляє гарячого Чопа від бійки, намагається переконати своїх ворогів у справедливості своїх вимог:
Товариші! Не в кулаці, а в правді
Тепер повинна бути наша міць.
Облиш цю лаву, Чопе, мусим ми
Словами нашу правду довести.
Коли Іван переконався, що ніякі умовляння та мирні переговори не допоможуть, він закликає всіх ремісників до збройної боротьби. Цеховики поважають його за благородні поривання, називають братом, вважають, що сам він гідний бути війтом:
Хто ж, як не він, гідніший війтом бути!
Шавулу геть! Хай Свічка буде війтом!
Юнак сміливий, принциповий, з почуттям власної гідності. Він не гне голови навіть перед воєводою, нагадує йому про незадоволення, про народний гнів. І навіть його ворог, комендант замку Кезгай-ло, зворушений непохитністю Свічки:
Отямся, хлопче! Душу всю мені
Ти зворушив одвагою своєю.
Іван Свічка вірить у справедливість, переконаний, що народ буде вільним і отримає свої законні права:
Хоч не мені — для вільного народу
Колись зоря займеться світова.
Юнак з пошаною відноситься до простого люду, щиро кохає Ме-ланку, турбується про неї. З усіма тактовний, ввічливий. Його мрія — допомогти народу підвищити свій життєвий рівень. Боротьба за свої права — це найголовніше для Івана.
Другим головним персонажем поеми є Меланка. Це проста міська дівчина, що живе з матір'ю у бідній хатині. Вона дуже любить свою неньку, турбується про неї під час хвороби. Одного разу не побоялася засвітити каганець, виконуючи прохання умираючої матері. А осмнику Козеці вона осудливо кидає у вічі:
Не смієш ти
Затримувать мене в таку хвилину,
Коли вмирає мати!
Меланка дуже вродлива, але скромна і лагідна. Вона з пошаною відноситься до старших, щира подруга, навіть перед надокучливим Козеліусом заступається за дівчат. За доброзичливість, щирість та розсудливість шанують її і ремісники, і подруги. Навіть Ольпіансь-кий з першої зустрічі захопився дівчиною:
Яка краса чудова!
Відкіль така краса!
Неначе та шипшина чи троянда,
Що по ярах цих київських цвіте!
...Яка ж краса і грізна і чарівна!
Та Меланка на ці слова уваги не звернула, бо кохає Івана Свічку. Кохає, тому і відмовляє його від боротьби, від активних дій. Вона не хоче, щоб боротьбою здобували світло, бо для неї:
...Світло любе, як воно
Своє проміння ллє в затишній хаті,
Коли сім'я вечеря за столом,
Коли дитину колисає мати...
Але ця тиха, лагідна дівчина ні на мить не завагалась виконати жорстокий воєводин присуд для врятування свого коханого:
Цю свічку я — побачиш — донесу.
Чи можу я не донести її,
Коли вона життя мого Івана!
В образах Івана Свічки та Меланки Іван Кочерга переконливо показав героїзм та незламність українського народу в боротьбі за свою волю і незалежність.
У п'єсі змальовано ряд київських ремісників: кушнірів, бондарів, ковалів, зброярів, золотарів. Це порядні люди, душевно красиві, з почуттям власної гідності. Всі вони незадоволені воєводою, його жорстокою забороною користуватися світлом, обурюються новими насильствами. Зі збуреної юрби виділяється кожум'яка Чіп. Він гнівно кричить:
Знущання це! Ніколи не було,
Щоб від цехів такого вимагали!
Та що це ми — невільники, раби,
Челядники хіба ми воєводи,
На нього щоб робити день і ніч!
...Не діжде він, щоб ми йому робили!
...Хай світло дасть!
Чи не найбільш гостро І. Кочерга осудив заборону світла образом золотаря Передерія. Цей майстер-умілець осліп, бо до темряви сидів над дрібною різьбою. Та він упевнений, що прозріє, як тільки в хатах ремісників засяють каганці. І дійсно, Передерій прозрів, коли запалав воєводин замок. Смертельно поранений, він відчуває щастя, бо вмирає за Київ, за свою маленьку перемогу:
Я бачу всіх. Товариші... брати...
В останній бій! За світло і за волю!
Тебе я бачу... Київ... рідний мій...
Ремісники солідарні між собою, одностайні в рішеннях та діях. Коли варта забирає Меланку від умираючої матері, народ обурюється і вступає в бійку. З юрби чуються голоси: "Ґвалтівники! Прокляті душогуби! Геть кривдників! Женіть їх! Бийте їх!.."
Між ремісниками та пануючою верхівкою існує давня неприязнь, ворожнеча. Воєвода та його прислужники відчувають, що ремісники готові помститися за заподіяні кривди. Тому і посилююють охорону біля замку, постійно вартують, навіть Свічку переводять до в'язниці, бо бояться тримати його у палаці. Коли Свічку заарештували, трудове Подольє одностайно піднімається на відкриту боротьбу з воєводою та його попихачами. Гаслом виступу стають слова: "За Свіччине весілля!".
Отже, ремісницька маса показана як сила, що здатна постояти за себе, відкрито боротись за свої людські права та привілеї.
Не останнє місце в п'єсі займає образ воєводи, пихатого повелителя, жорстокої людини. Він хизується своєю владою, заявляє з погордою: "Для цих рабів (киян) я князь і воєвода!" Грубо звертається він навіть до тих, хто його оточує, хто йому служить. А над своєю дружиною просто знущається. При людях може зло кинути їй в обличчя: "Безглузда слюсарівна!", "Безумна ти!", "Та я тебе на місці!.. Замовчи!" Жорстоко повівся він і з Меланкою. Адже він розумів, що донести свічку від замку до Житнього торгу в таку негоду просто неможливо. Вдаючи із себе доброго і гуманного, прикриваючись богинею світла, воєвода промовляє:
Якщо вона укриє вогник твій
І свічку цю од бурі захистить,
Клянусь, він буде вільний і живий.
Особливості композиції п'єси
1. "Свіччине весілля" побудовано на зіставленнях контрастних сцен, картин, портретів, образів:
а) повсякденні пишні розваги та оргії воєводи;
б) осяяний безліччю яскравих вогнів, наповнений співами панський палац на горі;
в) чисте і високе почуття Івана Свічки до Меланки.
а) безрадісне і нужденне життя ремісників;
б) повите мороком ночі принишкле трудове Подольє;
в) захоплення дівочою красою розбещеного Ольшанського.
2. Значну роль у композиції відіграють пісні, яких нараховується у творі понад двадцять. Є пісні народного походження, деякі створив сам
драматург. Пісні увиразнюють обряд українського весілля ("Ой панове-сватове, просимо вас..."), характеризують групи образів (дівоча гра про свічку, застільна пісня литовських рицарів). Допомагає характеристиці Івана Свічки і його лірична пісня "Темная нічка над містом спустилась".
СЦЕНІЧНА ІСТОРІЯ П'ЄСИ
Після виходу у світ п'єса "Свіччине весілля" не привернула до себе належної уваги театральних колективів. Івана Кочергу навіть критикували за неактуальність проблематики, за відображення події чотирьохсотлітньої давнини. Визнання прийшло в 1934 р. після постановки п'єси на Українському радіо групою київських акторів під керівництвом режисера-постановника О. Сумарокова. Вдруге радіопостановку "Пісня про Свічку" здійснив у 1953 р. народний артист СРСР В. Добровольський. "Пісня про Свічку" вперше була поставлена на сцені Запорізького драматичного театру ім. М. Заньковецької. Після цього п'єса набула широкої популярності, її ставлять театри багатьох міст України. У 1948 р. композитор М. Скорульський написав оперу "Свіччине весілля".
Літературна критика оцінює "Свіччине весілля" як видатний твір драматургії.
ВІДГУКИ КРИТИКІВ ПРО П'ЄСУ "СВІЧЧИНЕ ВЕСІЛЛЯ"
"Віршована'драматична поема "Свіччине весілля" ("Пісня про Свічку") — нове досягнення драматурга, якому вдалося широко показати засобами сценічної дії народний рух та його героїв".
Єлизавета Старинкевич
"Крізь усю п'єсу лейтмотивом проходить образ свічки, антитеза світла і темряви. У символічній боротьбі за світло під проводом героя п'єси Івана Свічки драматург відтворює віковічну боротьбу трудового українського народу за своє визволення з-під ярма гнобителів, за світле, щасливе життя".
Надія Анаріанова
"З появою "Свіччиного весілля" на сцені вперше в історії українського театру була розкрита хвилююча сторінка минулого життя нашого народу, до того майже не відбита в драматургії".
Кіндрат Сторчак
"Предмети на сцені,— лист, хустка, рушниця, свічка і т. ін.,— учасники спектаклю. Вони оточують персонажа, рухаються разом з ним і разом з ним виростають до типової значущості реалізму. .. .Предмет — свічка — є стрижнем п'єси, і з простої свічки виростає до значення полум'я повстання".
Олексій Толстой
"Ваші чудесні п'єси завжди були для мене справжнім зразком високої майстерності, я вчився на них складному мистецтву драматургії".
Вадим Собко
"Я всім серцем люблю Вашу розумну сонячну творчість, я безмежно вдячний Вам за незабутні чудесні образи Ваших прекрасних п'єс".
Юрій Збанацький
"Творчий досвід Івана Кочерги повчальний. Він свідчить, що можна примусити звучати свіжо навіть дуже далекі від нас події, вся справа в умінні опоетизувати матеріал, подати його так, щоб він звучав, по-перше, по-сучасному, а по-друге, набув своєрідних художніх форм. Тоді твір витримає будь—який іспит часом. Прикладом тому є "Свіччине весілля".
З. С. Голубєва