Другий розділ так і називається — "Зачепилівка". (Асоціативно в пам’яті постає інша назва – Зачіплянка з Гончарового роману; так і формується проблема: світи Зачепилівки і Зачіплянки, яка, до речі, теж з’явилася на терені українських степів, "В степах" і "Собор", С.Божко і О.Гончар.) У "Чабанському віці" письменник передає колорит українського села — побуту, стосунків, стилю життя, говірки, виражає його образно-ритмічну тональність.
Власне сюжету в першій частині немає. Її складають етнографічні нариси, побутові й характерографічні картини, динаміка різноманітних історій. Письменник використовує розповідну манеру, детальний опис художніх реалій, ретроспекції, розлогі діалоги, пейзажні обшири, монологи-сповіді, вставні мікроновели. Життя зображено не лише у формах, але й у потоці самого синкретичного життя. Чимало уваги приділяється інтимним стосункам персонажів. У цьому плані виділяється образ Уляни — вродливої звабливої жінки, красою якої захоплюються чоловіки. Інтимне часто переходить у категорію почуттєвого, яка відіграє помітну роль у "Чабанському віці".
У романі, як зазначалося, дві частини — "Чабанський вік" та "Сполохи". Проте концептуально й проблемно не вони розділяють твір, а шостий розділ "Чабанського віку", наприкінці якого у дію вводиться образ молодого німця Генріха Наймана, який приїжджає до Зачепилівки для проведення господарських перетворень і з яким пов’язано розвій мотиву духовно-соціальних реформ .
Поява Генріха Наймана є тим рубіконом, що розділяє два світи у романі "В степах". Перший світ — одвічно природний, селянський, традиційно плинний, розмірено безсюжетний, це світ Зачепилівки та її споконвічного існування . Другий — це світ ділової напруги, змін і новацій, економічних та соціально-духовних перетворень, зовнішніх та внутрішніх реформ. Перший світ — статечний і незмінний, другий — динамічний і непередбачений. У другому світі, у якому після приїзду Генріха Наймана (пізніше автор уводить ще один духовно споріднений Генріху образ — Густава Наймана, його брата) починають жити персонажі роману "В степах", немає спокою, сталості, багато незвичного, чимало такого, чого раніше не було, чого багатьма мешканцями Зачепилівки не передбачалося й не думалося.
З цього розділу суттєво змінюється колорит і тональність роману "В степах". Натомість ліричних інтонацій, відступів, сюжетів уводяться цифри, економічні показники, факти виробничої дійсності, масштабні міркування економічного ґатунку. Змінюється й масштаб мислення. У мові персонажів з’являються нові географічні й мислительні категорії — Австро-Угорщина, Центральна Росія, Німеччина, Берлін, Петербург, Бельгія, Люблінська губернія тощо.
Ритм твору стає напруженішим, посилюються "ділові" інтонації твору, письменник збільшує увагу зображенню й опису виробничих процесів, економічних тенденцій на терені степової України.
Письменник показує, що Генріх Найман — хазяїн, підприємець і організатор — постать масштабна, що він докорінним чином відрізняється від інших персонажів роману. Насамперед це стосується його соціумного "іміджу". Один з епізодичних персонажів роману так схарактеризував нові для зачепилівців риси в образі й поведінці Наймана: "Біда-а-а, — каже, — що за чоловік. Ні світ ні зоря, він вже на ногах. І з тим поздоровкається, того по плечі вдарить, тому кивне, тому моргне. І охотніше, — каже, — робиться. Бо бачиш, що з його толк є" ( 2 , 72).
Генріх Найман — раціональний і прагматичний господар. Тільки з’явившись у маєтку, він "садівникові Карпові заборонив ганятися за горобцями щоранку. Натомість звелів поробити клумби та доглядати квіти" ( 2 , 70). Він відзначається неабиякою енергійністю, дієвістю, наполегливістю, сам постійно працює й підтримує вправну роботу інших. Петро Руденко, який "був простим робітником, а тепер... за якесь начальство", говорить про Генріха Наймана: "Полюбив, — каже, — мене новий пан за щиру роботу. Рік проробив я, нічого не зруйнував і для інших був гарним зразком. От тепер мені й менше роботи. Доглядаю тепер за іншими" ( 2 , 82).
Молодий німець — тонкий психолог, знавець людської натури, невипадково письменник називає його "мудрий Найман". Він багато спілкується з селянами, робітниками, поціновує у них насамперед вміння добре виконувати завдання, сумлінно працювати. Його цікавить насамперед справа, добре зроблена справа, й цьому він підпорядковує увесь свій реформаторський та організаторський хист.
С.Божко фіксує увагу на тих змінах, що сталися з приїздом до маєтку німця-підприємця. Письменник ретельно виписує зміни в сільському побуті й житті. У розділі "Теплої осені" він розповідає: "Пройшло три роки... День за днем на подвір’ї маєтку виростали комори, стайні для худоби та будівлі для хліборобського реманенту. За вісімнадцять верстов од вокзалу щороку привозили той реманент, машини та коней" ( 2 , 76). Художник також наголошує на тому, що зміни торкалися не тільки психології, а й мови, лексики селян, яка осучаснювалась, наближаючись до нових життєвих реалій.
Письменник зображує Генріха Наймана не лише талановитим організатором, але й приємним та чемним співрозмовником, який вміє переконувати, умовляти, майстерно впливати на інших. Уляна після розмови з ним, коли він переконав її перейти працювати до нього, в економію, зробила висновок: " — А який він справді хороший. Простий та розумний, — шепотіла вона сама собі, спускаючись у долину" ( 2 , 85).
У романі постійно підкреслюється, що Генріх Найман — це новий тип господаря-хазяїна, якого можливо, ще й не знала українська земля. Він чіткий, діловитий, конструктивний, мобільний, оперативний у діях та рішеннях. Це хазяїн зовсім іншої ментальності, ніж ті, що традиційно жили й діяли на українських землях. Він живе не для того, щоб відчувати себе хазяїном і від цього насолоджуватися, а для щоденної і непростої організаційно-керівної роботи. "Не пан, а якась машина... Дивись, ще чорти навкулачки не б’ються, а він бігає по подвір’ю, запрягає коні й їде", — характеризує його один з персонажів ( 2 , 87 ).
У "Чабанському віці" Генріха Наймана зображено коректним та інтелігентним підприємцем, інколи навіть його образ ідеалізовано. У сцені, коли Кишкун, Дорош і Сапрон "підрубали стовпа до телефона, порвали дроти і йшли палити комори з хлібом" ( 2, 106), Генріх Найман відмовляється від ідеї покарання цих селян і відпускає їх, мотивуючи своє гуманне рішення такими соціальними міркуваннями, більш логічними для борця за соціальну справедливість, ніж для практичного господаря: "Ось що я скажу, люди добрі. Не добре ваші земляки затівали. Але темнота їхня більше всіх винна в цьому, їм усе прощаю. Розв’яжіть їм руки" ( 2, 111). Він поціновує жіночу гідність і заступається за Уляну, коли Сапрон збирається її побити (розділ "Продавали отару"), проте може стати грізним і категоричним, коли йдеться про захист людської честі.
У другій частині роману — "Сполохах" — письменник зображує зміни в образі й свідомості Генріха Наймана, підкреслюючи появу в його характері таких рис, як жорсткість, різкість.
Цікавим у романі є аспект сприйняття прагматичними європейцями української дійсності. Молодий Генріх Найман дивиться на Україну як на перспективний і дуже багатий край, але скептично, точніше, критично оцінює той стиль життя, спосіб господарювання, який традиційно мав місце на українських землях, а, можливо, й самих українців як хазяїв та господарів. "Мені здається, що ваші поміщики просто не вміють господарювати", — узагальнює він власні спостереження щодо української дійсності Івану Петровичу Рудану ( 2 , 67). Розвиваючи свою тезу, Генріх Найман з відчутним сарказмом говорить про українських господарів своєму братові, Густавові, так: "Вони не вміють використовувати навіть того, що в них є" ( 2 , 96).
Спочатку він вірить у те, що працевідданістю й раціональною організацією справи, людської діяльності можна піднести суспільство, громадську свідомість. Проте важливим моментом у другій частині роману є така деталь, як наростання у Генріха Наймана розчарування навколишньою дійсністю. Критицизм його висновків посилюється, узагальнення його стають жорсткішими й позначаються помітним скепсисом. У розмові з Яковом Зільберовським (розділ тридцять шостий — "Блок "прогресистів") він, від природи стриманий, делікатний, з радикальною категоричністю викладає свої думки:
"Все розкрадається... Все грабується, пане Зільберовський... Вся ця проклята азіатська держава росла на грабунках. Грабують всі. Хіба не грабіжництвом пояснити і далекосхідну авантюру царя? Хіба не для свого сіятельного кодла вони хотіли заволодіти багатими концесіями Кореї? Грабують руські князі, грабують дворяни, губернатори й дрібні урядовці; грабують Урал англійці, Донбас — французи та бельгійці, все і всюди грабіжництво, дике й безсоромне..." ( 2, 452).
Письменник уводить драматичний ракурс у зображення "цивілізованого хазяїна" Генріха Наймана: він все глибше починає усвідомлювати нездійсненність своїх планів на поступове окультурення української реальності. З’являються нові пріоритети в його свідомості: він прагне жити за тими жорсткими канонами, що навколо панують.
Генріх Найман є прагматиком і аналітиком. Ці дві якості в ньому тісно пов’язані. Він передусім прагматик, що й зумовлює його аналітичні якості; він аналітик, тому що постійно зіставляє, відстежує процеси, що відбуваються навколо нього — в Україні, Західній Європі, Росії, й це допомагає йому здійснювати свої практичні проекти. Він мислить чітко, конкретно, і навіть його узагальнення відлунюють цими якостями.
Генріх Найман, як і Сапрон Джермеля, — концептуальні персонажі роману "В степах". З-поміж численних дійових осіб твору — Івана Петровича Рудана, Миколи Байди, Уляни, Кирила Руденка, китайця Го, Соколова — вони виділяються неабиякою художньою значущістю. Це не лише антиподи, але й символи різних духовно-психологічних тенденцій, епох. Обидва становлять собою узагальнення значного художньо-концептуального масштабу.
Сапрон Джермеля — це символ одвічного чабанського й селянського життя, степового буття, де все є розміреним, заздалегідь визначеним, внутрішньо статичним. Генріх Найман уособлює собою невпинність і неминучість радикальних змін у людському житті, способі мислення, це образ невпинного реформатора.