У тексті роману наявні суто ліричні й інтимні мелодійні ритми. Персонажі у воєнній обстановці з ніжністю й сердечністю згадують минувшину, рідних, коханих, дають пристрасну оцінку тим лихим подіям війни, свідками й учасниками яких вони стають.
У романі "Песня синих морей" з романтичною виразністю зображено образ війни — узагальнений і конкретизований, суворий і патетичний, героїчний і повсякденний. Війна розгортається на суходолі й морських просторах. Війна проходить крізь долі й кохання персонажів. Війна несподівано розлучає й трагічно з’єднує героїв твору.
На драматичних зіткненнях, реаліях побудовано й роман "Горькие туманы Атлантики" — один з найсильніших творів К.Кудієвського. У його основу покладено реальний історичний факт — загибель під час війни союзницького конвою "PQ — 17". Спираючись на офіційні матеріали, документи, письменник виклав власну художню версію цього трагічного океанського рейду.
Основною відмінною якістю роману є те, що для змалювання долі конвою "PQ — 17" використано переважно реалістичні прийоми, фарби, мовно-стильові особливості. У цьому творі яскраво виявив себе неабиякий реалістичний потенціал Кудієвського-прозаїка. На цей раз митець зосередив свою увагу не на експресивній розповіді про негаразди життєвого поля війни, а на ретельному фактичному зображенні того, як формувався, рухався й був розгромлений транспортний караван союзників, що прямував до Мурманська.
Маршрут кораблів крізь гіркі тумани Атлантики є насамперед зовнішньою, лейтмотивною фабулою, до якої у творі кріпляться ще декілька автономних сюжетно-тематичних сфер, такі як: тональність передвоєнного життя персонажів, розвиток їхніх особистих ліній, інтимних стосунків (це, як бачимо, характерні прийоми прозової манери Кудієвського), сприйняття подій другої світової війни крізь призму різних воєнно-політичних доктрин, відбиття війни у повоєнних почуттях і долях дійових осіб. Така композиційна специфіка роману створює ефект часової об’ємності та просторової глибини, художньо посилює твір, надає йому колізійної та проблемної багатоплановості. Оповідь про конкретний воєнно-історичний факт переростає у зображення людської психології, поведінки, в осмислення різних типів культури людського єства на тлі переплетіння війни й миру протягом катастрофічно несподіваного ХХ століття.
До особливостей роману слід віднести розмаїту палітру виразно індивідуалізованих характерів, які репрезентують різні національно-військові угруповання, що брали участь у здійсненні невдалого транспортного рейду. Це Лухманов — досвідчений і виважений капітан транспорту "Кузбас", на якому розгортаються основні події, що сталися з союзницьким конвоєм "PQ – 17"; Ольга — кохана Лухманова, а пізніше його надійна й віддана дружина; юний і безпосередній у своїх вчинках англійський лейтенант Мітчелл; стомлений напругою життя літній помполіт Сава Іванович; м’який і коректний американський офіцер Грівс; розсудливий і передбачливий англійський контр-адмірал Гамільтон.
При зображенні цих та інших персонажів Кудієвський дотримується специфіки національної поведінки, що їм притаманна. У характерах співвітчизників романіст вичленовує їхню надзвичайну витривалість і відданність морально-імперативним постулатам. У психології американців письменник виділяє невимушеність поведінки, розкутість і демократизм почуттів щодо оточуючих. В образах англійських офіцерів акцентуються такі риси, як статечність, генетична гідність і вміння цінувати себе, навіть попри різні негаразди й будь-які скрутні обставини. У романі "Горькие туманы Атлантики" війну показано не лише як бої в океані, але і як багатоскладну морську політику, що в неї свідомо або неусвідомлено втягнуто велику кількість людей.
Мотиви "війна і люди", "війна на морі" знайшли свою розробку й в інших творах К.Кудієвського — повістях "Обгоняющая ветер" (1957), "Водоросли цветут в глубинах" (1959), "Окнами в звезды" (1989). У цих творах війна постає у формі ретронастроїв, ретропочуттів, ретродумок. Вона з’являється як спогади персонажів про страшні епізоди пережитого. Основний прийом розповіді про війну — сюжетна фрагментарність. Воєнні екскурси містять у собі сконденсованість психологічної напруги, вони зв’язують різні часові шари.
Війна для героїв цих книжок постійно відлунює болем і стражданнями. Війна наявна у цих творах виокремленими внутрішніми фотознімками, що час від часу спонтанно з’являються у точній і чутливій пам’яті персонажів. Їм бачиться "новороссийский мол, приподнятый торпедами; жуткая пустота мгновенного затишья, после которого небо опрокидывается над мачтами, и корабельные винты.., подброшенные валом, с грохотом крошат мутный воздух" ("Обгоняющая ветер"), а також згадується, що було з ними, "когда их судно потопила немецкая подводная лодка, а шлюпку с несколькими спасшимися и затем умиравшими один за другим моряками на одиннадцатые сутки их скитаний обнаружил вражеский миноносец" ("Окнами в звезды"). У цих повістях війна репрезентована як мотив-відлуння, гіркий і пекучий, як душевне повернення в таку важку й таку рідну минувшину.
Останній роман К.Кудієвського — "Линкор "Амазонка" — виявився тематичним завершенням його художньої мариністики. У центрі розповіді — домінантний для письменника мотив "людина і море", інтерпретований в аспекті "особистість у морських випробуваннях". Твір побачив світ по смерті письменника, 1994 року, а створювався на зламі хмільних 80-х — 90-х років. Це був унікальний період у розвитку суспільства, період, якому довго ще не буде аналогів. М’ятежний смак волі, рішуче заперечення істин, що здавалися вічними й незмінними, гіперемоційна полеміка усіх з усіма — таким був час, коли Кудієвський працював над своїм заключним твором.
Роман змальовує проблеми й характер життя військових моряків у другій половині 40-х років. Художнім матеріалом для прозаїка стали повоєнні реалії Північного флоту, Балтики. Лінкор під екзотичною назвою "Амазонка" є сюжетно-територіальним фокусом твору. На тлі долі воєнного корабля письменник висвітлює морально-духовні цінності більшості дійових осіб. Кудієвський зображує лінкор "Амазонку" не лише символом воєнно-морської історії, але й чинником людських характерів. На кораблі люди формуються, розвиваються, висвітлюються.
Книжку написано у річищі світової романної традиції ХХ століття — як роман людських доль. Основу твору складають життєві перипетії основних персонажів — Сергія Круглика, Леоніда Погорєлова, Юрія Смірніна, Строгова. Художній простір наповнюється по-життєвому різноякісним матеріалом — біографічними передісторіями й історіями героїв, їхніми асоціативними спогадами, роздумами, розмовами й полемічними зіткненнями, поточними службовими справами. Роман насичено різноманітними вставними мікросюжетами. Повоєнна дійсність — морська служба, кохання, позаслужбові стосунки офіцерів — розгортається в ретроспекціях недавньої війни, відлуння якої тривожно оркеструє чимало сторінок книжи.
Незважаючи на мариністичну традиційність твору для Костянтина Кудієвського, у ньому наявні принципово нові для прозаїка риси.
У романі "Линкор "Амазонка" відкрилася невідома раніше манера оповіді Кудієвського, що відрізняється граничною стильовою і мовною розкутістю.
В попередніх повістях і романах письменника-мариніста відчувається внутрішня настанова на самообмеження у конструюванні сцен, епізодів, характерів, у виборі мовно-лексичних засобів при побудові діалогів і внутрішніх монологів. Часто складалося враження, начебто у митцеві знаходився невидимий фільтратор, що відціжував епізоди, репліки за принципом "можна — не бажано". В останньому ж творі К.Кудієвський постає адекватним собі, своїй мистецькій природі. Він говорить те, що думає, і так, як йому думається: відверто й однозначно, широко й пристрасно, у весь голос і на повний зріст. Його персонажі наділені мовним життям, як ніколи наближеним до реального. Митець використовує розмовні, експресивні словесні форми, грубуватий і просторічний колорит яких надає виразності й достовірності його морським малюнкам.
У романі "Линкор "Амазонка" потужно виражений критичний пафос письменника, спрямований в основному на негативні моменти суспільного інтер’єру кінця 40-х років. У думках, репліках як провідних, так й епізодичних персонажів висловлюється емоційний протест проти тиску на особистість, обмеження свобод народу-переможця, ідеологічних кампаній боротьби з "космополітами", "впливом Заходу". Цей протест оформлюється прямим, рельєфним словом, масштабним, подекуди категоричним поглядом. Прозаїк свідомо не прагне диференціювати себе й своїх героїв. В окремих полемічних судженнях Погорєлова, Строгова часто вгадується соціальна позиція самого митця. У таких випадках він неприховано дивився на своїх героїв як на форму вираження власного авторського голосу. Продовжуючи традиції Льва Толстого, К.Кудієвський в усіх своїх проявах залишався художником дієвого образного слова, схильного до публіцистичного загострення та філіппік. Варто зазначити, що на мові, проблематиці творів нерідко відбиваються духовні пріоритети періоду їх написання. У романі "Линкор "Амазонка" відчутно, що він створювався тоді, коли проблеми пізньосталінської доби були актуальними у пресі й для громадській свідомості.
Порівняно з повістями й романами 60 — 80-х років в останньому романі К.Кудієвського суттєво послаблено романтичний струмінь, що був визначальним у більшості його попередніх творів. Життя в умовах моря, морської праці, нехай і військової, позбавлено піднесено емоційного, елегійного оспівування. Морські реалії, конфлікти, малюнки виконані конкретно фіксуючим пензлем реаліста, який може дозволити собі соковите увиразнення фарб при змалюванні пейзажів. Романтичні інтонації прориваються у сценах, що зображують кохання Сергія Круглика й сором’язливої десятикласниці Альки. Але й цим ніжно-трепетним стосункам письменник змальовує антипод — прагматичний інтимний зв’язок лейтенанта Юрочки Смірніна зі значно старшою за віком вчителькою Катериною Василівною. Полотно життя розгортається більш деталізованим, у численних своїх моделях, деекспресивнішим, більш складним і реалістично контрастованим.
Твори Костянтина Кудієвського про людину в морі та на війні — це явище значно панорамніше, ніж синтез художніх історій про воєнну долю конкретних осіб і зіткнення характерів.