Реферат
на тему:
Проза
Костянтина Кудієвського
Немає нічого дивного в тому, що митець-мариніст народжується неподалік від моря, біля водного простору. Відчуття морської стихії якимись особливими струменями — підсвідомими, позараціональними, до кінця не збагненими — передається йому духом того краю, де розпочинається почуттєвий та світоглядний шлях митця, роками того дитинства, що проходить під романтичні розповіді про максималістські закони моря й зухвалі морські мандрівки. А може, це дивне відчуття передається йому ще задовго до народження як генетична спадщина попередніх поколінь, які провели своє життя на неосяжних водних просторах у турботах, різноманітних змаганнях і праці.
Костянтин Гнатович Кудієвський народився саме у такій місцевості — в Олешках (теперішньому Цюрупинську), на Херсонщині, де з давніх-давен гуртувалися мореплавці, рибалки, козаки, взагалі усі, хто прагнув небезпечної долі й щедрих випробувань — морем, сміливістю, ризиком, де народжувалися й зростали люди енергійної, діяльної вдачі.
За покликанням К.Кудієвський був морелюбом. Це і визначило його життєві дороги й творчі цінності, художні уподобання й людські якості. На морі та з образом моря письменник пройшов майже повну шкалу випробувань — мужністю і війною, працевідданістю і літературою, гідністю і духовною стійкістю.
Війну Костянтин Кудієвський зустрів вісімнадцятирічним юнаком-курсантом. Попереду були вогняна молодість, морські та сухопутні бої, служба на військових кораблях. Попереду були романтична стривоженість морською тематикою, прагнення осмислити особистий воєнний досвід у різноманітних художніх жанрах — оповіданнях, повістях, кіносценаріях, романах, багатоплідна журналістська діяльність.
Війна й біль, війна й море рано ввійшли у свідомість письменника. Він воював під Москвою у складі 84-ої Окремої бригади морської піхоти, був пораненим, після одужання 1942 року його направляють до Вищого військово-морського училища ім.М.В.Фрунзе. Бойову практику й стажування К.Кудієвський проходив на кораблях Чорноморського флоту. Пізніше він служив морським офіцером на Півночі.
Тривалі походи, відчуття ризику, льодові вітри, поєдинки з торпедами й літаками противника, розробка складних операцій, неймовірне напруження у безсонні ночі, полеміка з колегами-офіцерами про героїзм і помилки війни, про складнощі й проблеми повоєнної сучасності, роздуми про майбутні перспективи суспільства — все це не один раз випадало йому на долю.
Воєнний час та військова служба мали вирішальне значення для літературного зростання художника, багатогранно позначилися на своєрідності проблематики, конфліктів, сюжетики, образного ряду його творчості, генерували інтонаційно-естетичну відмінність його мариністичної прози від творів інших письменників-сучасників.
Психологічно вмотивованим є той факт, що в екстремальні роки війни К.Кудієвський почав активно писати — писати вірші, що друкувалися на шпальтах армійських газет. Війна загострила його почуття, збудила в ньому настійливу потребу у висловленні художніх емоцій, поривань, думок. Життя морського офіцера дозволило йому повно й детально побачити духовний світ, психологію людей, які живуть або на морі, або морем. Цілком природно й те, що перше оповідання К.Кудієвського народилося тоді, коли він перебував на військовій службі.
Костянтин Кудієвський був досить плідним прозаїком. Він залишив по собі спадщину, значну як за рівнем образно-естетичного звучання, так і за обсягом написаних сторінок. Сорок років розділяють першу його книжку — "Североморцы" (1954) й останню — "Линкор "Амазонка" (1994). Через усю творчість письменника проходять, неначе своєрідний художній компас, образи-мотиви моря і війни.
Аспект "війна в екстремаліях моря" хвилював Кудієвського своєю фактичною малодослідженістю, сюжетною невичерпаністю, раритетністю ситуацій, гостротою переживань. Війна на морі в художньому зображенні митця — це складна й емоційно насичена у своєму драматизмі форма життя. Персонажі Кудієвського відбивають атаки ворога, розв’язують побутові справи, аналізують звивисті стосунки, що складаються між ними, відчайдушно закохуються, поринають у довоєнне минуле.
Їхня свідомість не належить тільки війні. Вона гуманізована вічними цінностями — коханням, очікуванням сімейного життя або спогадами про нього, мирським клопотом. Його персонажі сприймають війну як вимушену й важку роботу. Душею ж вони живуть поза війною. Інколи навіть К.Кудієвський таким чином будує сюжетну колізію, що з’являється відчуття, начебто його герої перебувають не на війні, що війна — далеке тло твору. Але письменник, як тільки досяг цього ефекту, різко змінює напругу, тональність дії — і знову малює сцени, як розриваються бомби, ллється кров, гинуть люди.
Життя у творах Кудієвського — і блискавична, разюча мить, і розмірений, повільний процес.
Життя як мить — це необхідність рішучих вчинків, коли на роздуми залишаються лічені секунди, а то й менше, це стрімкі повороти сюжету, сильні, пристрасні почуття, що оволодівають його героями.
Життя як процес — це некваплива розповідь про історію персонажів, про важливі сторінки їхнього минулого. Прозаїк часто вдається до прийому ретардації воєнної фабули, детально викладаючи передісторію своїх персонажів, їхні колишні настрої, стосунки, захоплення. Його герої, навіть другорядні й епізодичні, часто наділені розлогою, значною минувшиною, їхній характер формується з минулого не меншою мірою, ніж з безпосередньо фабульних вчинків. Художня препозиція оформлює ракурс об’ємної конкретності у зображенні людських доль.
Костянтин Кудієвський не задовольняється численними відступами-передісторіями, що утворюють композиційну специфіку його творів. Він активно використовує принцип тріади часових прошарків. Для розуміння цілісності буття у різних життєвих вимірах — довоєнному, воєнному, повоєнному — митцю важливо знати не тільки те, що зараз відбувається з його характерами, але й що з ними відбувалося раніше — у недавній та далекій відстані від сюжетних реалій. Ось чому в романах і повістях К.Кудієвського — чи то обпалених жахливим полум’ям війни, чи то зігрітих спокоєм позавоєнного життя — мить є максимальною сконденсованістю того шляху, яким пройшли його герої.
Видається закономірною та обставина, що до книжок Костянтина Кудієвського, які набули значного літературного розголосу, користувалися широкою читацькою популярністю, належать твори про події війни. Йдеться про романи "Песня синих морей" (1962) та "Горькие туманы Атлантики" (1974).
У романі "Песня синих морей" зображено перипетії долі Кольки Лаврухіна — центрального персонажу твору, який живе у таврійському містечку Стожарську. Митець розгорнуто змальовує Кольчині юнацькі, передвоєнні почуття, думки, поривання, його закоханість в Олену Рєчную, пахощі моря і морський побут. Сторінки книжки випромінюють романтичний промінь любові до всього, чим захоплений і що надихає Лаврухіна.
Головний герой — натура звичайна й незвичайна. Загалом його життя мало чим відрізняється від життя інших персонажів (Петра Лемеха, вчителя Городенка, мічмана Рябошапки). Водночас у характері Лаврухіна, на відміну від багатьох героїв твору, виразно сконцентровані романтичні світобачення й світорозуміння. Він мрійник, елегік, беззастережний романтик. Піднесеними інтонаціями, експресивно насиченими фарбами зображує, наприклад, письменник внутрішній стан Кольки Лаврухіна у перших розділах роману:
"Штормовыми ночами, когда небо над Стожарском стремительно проносилось в степную глухомань, Колька часто покидал дом и убегал к Раскопанке…
Затаившись, Колька часами слушал, как гудят столетние осокори. Гудели они загадочно и величественно — особенно ранней весной, когда черные, набухшие ветви, казалось, сливались воедино со степными ветрами, пахнущими талым снегом и обнаженной землей. В этом гуле были собраны все мелодии жизни — и в каждый, даже самый короткий миг оживала какая-нибудь из них, пронизывала сердце и тотчас же исчезала навсегда".
З початком війни стаються суттєві зміни у палітрі психологічних відтінків Лаврухіна. У розмаїтті його почуттів починають звучати трагедійні ноти. Письменник розповідає про дні відступу, важкі бої, у яких Колька пізнає страшні моменти життя, про загибель близьких головному героєві людей, про широкий і тяжкий спектр почуттів, що спалахує в емоційній душі Кольки.
У романі "Песня синих морей" відтворено чимало батальних сцен та їх вплив на характер, внутрішній стан Лаврухіна. З воєнними картинами пов’язано уведення до структури твору реалістичних прийомів інтерпретації художніх подій. Жорсткі малюнки війни, що відзначаються фотографічністю, відвертістю, проникливістю, створені письменником, який не один раз переживав війну в своїй пам’яті, у своїй свідомості.
К.Кудієвський створив достатньо прозових фрагментів, що передають війну в цілісності її контрастних характеристик, — простою і напруженою, виснажливою і побуденною, абсурдною і необхідною, брутальною і емоційною. В одному з розділів роману, видрукуваного, нагадаю, на початку 60-х років ХХ століття, коли реальне, драматично правдиве зображення воєнного часу ще не було художньою й етичною домінантою у вітчизняній літературі, рельєфно прописаним є таке обличчя війни:
"Зенитчики опасливо поглядывали в небо из-под рваных маскировочных сетей. Буксовали машины, кромсая в щепы дорогу, наспех замощенную березняком. Отчаянно ругались регулировщики. Какой-то полковник орал на шоферов и клялся, что расстреляет каждого второго, если через минуту дорога не будет очищена. Шоферы равнодушно пропусали угрозы мимо ушей: видать, привыкли к ним на фронтовых перекрестках". Реалістично виведені епізоди, що уводяться в композиційно-настроєву фактуру твору, безумовно, впливають на його художню специфіку, проте не змінюють загальної романтичної стилістики роману.
З емоційним ставленням до перипетій війни у персонажів Кудієвського кревно пов’язана акцентація патетично вираженої любові до рідної землі (для Кольки Лаврухіна — землі таврійської, піднесений образ якої неодноразово змальовується письменником). Від цієї любові беруть свій внутрішній початок інтонації мужності, відваги, гніву, що експресивно лунають із вуст дійових осіб.