У вірші "Я не нездужаю, нівроку..." поет, тавруючи антинародну сутність царизму, проголошує революційний шлях розв'язання селянського питання за допомогою "сокири":
Добра не жди,
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру—
Та й заходиться вже будить.
Влітку 1859 року Т. Шевченко востаннє побував на Україні, де його знову заарештували за "недозволені" розмови. Київський генерал-губернатор визнав перебування поета на Україні небажаним і зажадав його повернення до Петербурга. Під час цієї подорожі Т. Шевченко написав ліричні поезії "Ой по горі роман цвіте...", "Ой маю, маю я оченята...", "Сестрі" ("Минаючи убогі села..."), "Колись дурною головою...", а повернувшись до Петербурга, завершив велику поему "Марія", задум якої плекав іще в роки заслання. Наприкінці 1859 року Т. Шевченко написав поезії "Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19" та "Осії. Глава XIV. Подражаніє", в яких висловив глибоку віру в неминучий кінець самодержавного ладу.
Біблійна образність, до якої вдавався поет, була формою звеличення сучасної йому революційної боротьби, вираженням революційно-демократичного пафосу своєї поезії. У вірші "І Архімед, і Галілей..." (1860) Т. Шевченко пророкує торжество майбутнього вільного демократичного суспільства:
Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята..
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Поряд з антимонархічними сатирами ("Во Іудеї во дні они…", "Саул", "Хоча лежачого й не б'ють...", "О люди! люди небораки!", "Якось-то йдучи уночі...") Т. Шевченко пише сатири на духовенство, серед них — "Гімн черничий", сатирична епіграма на смерть петербурзького митрополита Григорія "Умре муж велій в власяниці..." та інші. До найпалкіших і найгостріших антицерковних творів не тільки української, а й світової поезії належить його вірш "Світе ясний! Світе тихий!":
Будем, брате,
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленими піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!
23 січня 1860 року в Петербурзі вийшло нове видання "Кобзаря", хоч і понівечене в окремих місцях царською цензурою, проте в цілому значно повніше, ніж "Кобзар" 1840 року. І в Петербурзі, і на Україні "Кобзар" 1860 року був зустрінутий з захватом. Але арешти, переслідування, тяжке заслання підірвали здоров'я поета. 29 січня 1861 року в одному з листів на Україну він писав: "Так мені погано, що я ледве перо в руках держу".
10 березня життя Т. Шевченка обірвалося. У травні 1861 року тіло поета перевезено на Україну й поховано біля Канева, над Дніпром. Час не став для Т. Шевченка мірилом відстані між ним і наступними поколіннями. Свободолюбні, гуманістичні ідеї, якими пройнята його творчість, мали своїм джерелом настрої селянських мас, зростали на грунті поєднання революційної думки й передової художньої культури з визвольними прагненнями народу. І хоч, здавалося б, царизм зробив усе, щоб приборкати геній Т. Шевченка, він не зміг скувати його революційної думки, відірвати творчість поета від народу. Т. Шевченко з геніальною художньою силою висловив ідеї, які підіймали на боротьбу проти рабського становища все ширші народні маси. Життєвий та літературний подвиг Т. Шевченка, поета, що, вийшовши з найпригніченіших народних низів — кріпосного селянства,—піднісся до вершин передової суспільної думки свого часу і передової світової літератури, не можна не визнати явищем світового значення в історії культури.