Жителі міста, особливо українці, опинилися в скрутному становищі.
Румунська влада проіснувала в місті всього три місяці. У вересні в Коломиї владу перебрала польська військова адміністрація. За цей короткий час ім'я Андрія Чайковського в Коломиї стало популярним і знаменитим. Як адвокат він виграє одну за одною судові справи, а ще бере активну участь у громадському житті міста. З 1919 року в різних коломийських виданнях появляються його твори.
1920 року українська громада Коломиї надала Андрієві Чайковському помешкання в Народному домі (нині — Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття).
Чому саме в Народному домі? Адже на цей час це була одна з найкращих споруд, де містилися товариство "Родина", хорове товариство "Боян", спортивне — "Сокіл", учительська семінарія, товариство "Сільський господар", дівоча народна школа імені княгині Ольги, перукарня і ресторан.
За переказами коломийських старожилів, частину першого поверху Народного дому захопили поляки. Тут військові розмістили коней. Завдяки вмілим адвокатським діям Андрія Чайковського вдалося відвоювати приміщення, залишити його за українською громадою. У винагороду за виграну справу громада дозволила Андрієві Чайковському з сім'єю оселитися в трьох кімнатах на другому поверсі.
У 20-ті роки в місті над Прутом перетнулися життєві шляхи Андрія Чайковського, Антона Крушельницького, Володимира Кобринського, Ярослава Лукавецького... Коломия, практично, утримувала позиції другого після Львова міста у видавничій справі.
Андрій Чайковський у Коломиї належав до мистецького середовища, яке творили композитор Ярослав Барнич, художник Ярослав Лукавецький, диригент коломийського "Бояна", професор гімназії Роман Шипайло, письменник, гімназійний професор Петро Франко, театральний діяч Олекса Скалозуб та багато інших діячів культури. Андрій Чайковський співпрацював з різноманітними товариствами, гуртками, клубами: був активним членом "Просвіти", душею і серцем вболівав за розвиток освіти не тільки серед молоді, а й серед дорослих.
22—24 вересня 1929 року перебував у Львові на освітньому конгресі з нагоди 60-річчя "Просвіти". Тут познайомився з професором, знатним педагогом Софією Русовою, обмінювався думками про поліпшення просвітницької роботи з професорами Іваном Галущинським, Борисом Мартосом, Степаном Сірополком, Іваном Бриком, докторами Костем Левицьким, Михайлом Бращайком, Володимиром Лисим, Арсеном Річинським, Богданом Чайківським, Степаном Шахом, Петром Холодним, виступав з підтримкою просвітницьких ідей Антона Крушельницького.
Родина Чайковських в історії Коломиї залишила помітний слід. Зокрема, дружина Андрія Чайковського Наталія очолювала товариство "Союз Українок". Як згадувала Володимира Пригродська, у помешканні Чайковських у Народному домі щонеділі збиралися жінки-активістки, вели мову про облаштування побуту, читали нові видання, інколи читали ще не надруковані твори письменника, хоч сам Чайковський не любив, коли його називали письменником.
Разом з просвітницькими діячами Ольгою Дучимінською, Іриною Вільде, Іваном Зубенком дочка письменника Марія Ставнича редагувала часописи "Жіноча доля", "Світ молоді", "Жіноча воля", які видавала Олена Кисілевська.
Мабуть, сам Бог послав цій родині зятів-однодумців. Володимир Бемко мав природжений хист до військової справи, був добрим організатором. У ніч на 1 листопада 1918 року він "здійснив військовий переворот у Коломиї і в період ЗУНРу очолив міську управу. Саме його стараннями місто змогло направити під Львів сотні стрільців-добровольців, а також зорганізував Окремий Коломийський Курінь" [1].
Високоосвіченим, обдарованим музично був інший зять — доктор Роман Ставничий. Він повернувся в Коломию 1921 року з табору військовополонених УСС й одразу ж активно включився в громадське життя міста. Працював у адвокатській канцелярії тестя й одночасно диригував у хоровому колективі товариства "Коломийський Боян". Цей співучий колектив під керівництвом Романа Ставничого був знаним і популярним не тільки в Коломиї, а й по всій Галичині.
Важливою подією в житті самого письменника, його друзів, однодумців та шанувальників був 40-літній ювілей літературної діяльності, який відзначали 2 березня 1929 року в залі Каси щадничої (тепер — приміщення Народного дому в Коломиї).
Це свято готувалося за участю товариств "Просвіта" майже з усіх населених пунктів Коломийщини. За свідченням сучасників, зала була переповнена, не допомагала навіть сотня додаткових стільців, розставлених попід стіни, так що через брак місця багато бажаючих змушені були ні з чим відійти, від каси.
Ювіляра з дружиною до зали привели годині о восьмій вечора. По обидва боки проходу стояла шкільна молодь, гімназисти, пластуни, вихованці "Рідної школи"; вони вітали письменника вигуками "Слава!" [5,7-8].
Коломийці справді вклали душу і серце, щоб ювілей Андрія Чайковського запам'ятався надовго.
Наступні три роки життя Андрій Чайковський віддав адвокатській праці, писав літературні твори. Так, 1930 року видано "Четверту заповідь", 1931-го — "За чужі гріхи", 1932-го — "Чар-зілля".
Родина Чайковських жила вірним подружнім життям: Андрій і Наталія були прикладом для багатьох подружніх пар. Не одна сім'я у поважному віці із замилуванням оглядалася, коли Чайковські з дітьми й онуками прогулювалися містом.
17 вересня 1934 року зяті, сини, дочки, онуки, друзі відсвяткували п'ятдесятиліття подружнього життя Чайковських — золоте весілля.
...Напружена щоденна праця, втрата дочки Ольги, багато інших причин викликали в Андрія Чайковського невиліковну хворобу — рак шлунка. Після операції у Львові (19 січня 1934 року) почалося різке погіршення зору, слуху, бесіди, ходи. А 2 червня наступного, 1935 року, о дев'ятій годині вранці Андрій Чайковський помер.
Похорон відбувся 4 червня і вилився у велику національну маніфестацію. В останню путь письменника проводили від Народного дому, де він прожив останні п'ятнадцять років. Василь Сімович писав, що такого здвигу народу Коломия ще не бачила.
Тисячі шанувальників творчості Андрія Чайковського з'їхалися до Коломиї. Розповідають, що процесія розтяглася від ратуші до церкви святого Благовіщення. Тіло покійного везли чотири чорні коні, що, мабуть, було символом трауру.
Із прощальними словами виступили від українських письменників Роман Купчинський, від Бережанщини — голова філії "Просвіти" доктор Михайло Західний. Делегація з Бережанщини привезла з собою землю з гори Лисоні. Цю землю покладено у могилу Андрія Чайковського.
Коломийські студенти несли вінок, майстерно вписаний у раму, яку кількома роками раніше виготовив сам письменник (тепер вона зберігається в музеї в Коломиї). Вдячна молодь на вінку зробила напис "Великому вчителеві — українське студентство".
Поховали славного письменника на центральному цвинтарі поблизу найстарішого Божого храму в Коломиї. Сотні вінків скорботно сповіщали: навіки відійшов від нас той, хто своєю великою людяністю, невтомною працею прославив Коломию на всю Галичину, на весь світ.
Коломийська літературна спадщина Андрія Чайковського — взірець творчої активності. Не зважаючи на те, що в місто він приїхав у поважному віці, письменник наполегливо працював. Тут з'явилися твори "Олюнька" (1920 р.), "На уходах" (1921 р.), "Віддячився"(1922 р.), "Олексій Корнієнко" (1924 р.), "Побратими" (1927 р.), "Три казки діда Охріма" (1927 р.), "Автократ" (1929 р.), "Четверта заповідь", "Сонце заходить" (1930 р.), "За чужі гріхи", "Віддячився" (1931 р.), "За чужі гроші", "Чар-зілля" (1932 р.), "За наживою" (1934 р.). Деякі з цих творів перевидавали кілька разів у різних видавництвах. Загалом, за життя письменник видав 32 книжки.
Повісті, оповідання коломийського періоду життя — це ніби другий період творчості. Недаремно він писав: "Я поклав за ціль мого життя переповісти в белетристичній формі нашу історію козацького періоду і тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. До того часу мало хто до того брався. Праця така вимагає багато труду й студій, багато легше фантазувати на теми буденні з життя" [4].
Його твори друкувалися у видавництвах Києва, Харкова, Львова, Тернополя, Станіслава, Чернівців, а також у Кракові, Берліні, Відні, Празі, США й Канаді. Незвичайної долі серед усієї літературної спадщини Андрія Чайковського зазнав найбільший за обсягом твір — історичний роман "Сагайдачний". Ще на Самбірщині у нього виник задум написати твір про Петра Конашевича-Сагайдачного. У передмові до першого видання "Побратими", яке вийшло 1918 року у Львові, автор писав:
"Бо, крім пісні про Сагайдачного, "що проміняв жінку на тютюн та люльку", широкий загал про Конашевича мало знає" [21. 573]. До цього в 1917 році у Відні він видав історичний нарис "Петро Сагайдачний".
Про те, що Андрій Чайковський мав серйозні наміри відносно свого історичного роману, свідчить його лист до Василя Стефаника від 1920 року, в якому він запитує: "...де б можна було видати історичну повість "Сагайдачний" у п'яти томах?" [21.574]. Та видання роману розтяглося на довгий період: друге видання "Побратимів" з'явилося 1927 року в коломийському видавництві "Ока".
Із передмови до першого видання дізнаємося, що над рукописом "Побратимів" в історичному плані працював сам Михайло Гру шевський. "Я упросив пана професора М. Грушевського прочитати рукопис. Він справив мені історичні помилки і порадив зробити з цього матеріалу трилогію, в якій мав би поміститись цілий життєвий шлях гетьмана", — згадував письменник [16].
Проаналізувавши обидва видання "Побратимів", літературознавці дійшли думки, що А. Чайковський для М. Грушевського став "ревнивим прихильником висвітлення історичних подій". "Нам невідомо, що саме правив авторитетний історик в повісті "Побратими", але зіставлення першого видання 1918 року, і другого — 1927 року свідчить, що значні історичні неточності, допущені в першому виданні, виправлені в другому" [16.42].
Сам Андрій Якович у передмові до другого коломийського видання пише: "Не везло мені з моїм "Сагайдачним", над котрим я працював більш як тринадцять років. Видавництва, до яких звертався, вважали твір то задовгим, то видання задорогим. Рухливе видавництво "Ока" в Коломиї взялося за видання трьох частин.