Після статті "Куркульським шляхом" його твори вилучають із бібліотек і книжкових крамниць, а через вісім місяців у Харкові на вулиці заарештовують на очах його колег Валер'яна Поліщука і Олекси Слісаренка. Звісно, вилучають усі рукописи. Г.Костюк, який дружив із І. Багряним, у статтях про життя і творчість поета згадує про такі його твори: "Рештки загубленого, конфіскованого та знищеного": поема "Гутенберг", яку не дозволили до друку, сатирична епопея "Комета", частина поеми "Ульріх фон Гутен", поезії, які не дозволила цензура видати в підготовленій до друку збірці "В поті чола", поема "Вандея", уривки з поеми "Меченосці", поезії "Собачий бенкет", "Тінь", сатирична поема "Батіг"... Усі ці твори були написані протягом 1927—1931 рр., частина з них з'являлася в періодиці. Так, "Червоний шлях" у 1929 році надрукував уривок з поеми "Вандея", в якій поет осуджував криваву вакханалію революції в Україні і, як писала пильна критика, "негативно оцінював здобутки революції". Є свідчення, що 1932 року вийшла друком його книжка оповідань "Крокви над табором", а ще раніше, в Охтирці 1925 року, під псевдонімом І. Полярний надрукував прозову книжку "Чорні силуети". Багато що міг би розкрити архів письменника, але був він конфіскований.
2. Поет і громадянин.
Чимало "білих плям" залишилося ще відкрити в життєвій і творчій біографії поета, прозаїка, драматурга, публіциста, громадського і політичного діяча. Допомогти в цьому, очевидно, міг би той же невтомний Г. Костюк, якому письменник передав на збереження частину своїх рукописів ще у Львові 1944 р., наче передчував, що його другові з ренесансних двадцятих доведеться вголос жалкувати за ним і писати, що українська література втратила "в розквіті творчих сил насамперд оригінального, вникливого, перманентно неспокійного письменника, поета великої уяви, схвильованої суспільної і душевної напруги, поета самобутнього образно-мистецького бачення світу".
Критик визначає чотири, хоч і нерівномірних, етапи творчого шляху І. Багряного: 1926—1932 — початок літературного шляху, до першого арешту; 1932—1940 — період ув'язнень і концтаборів; 1941—1945 — період другої світової війни й окупації України; 1945—1963 — повоєнна доба і еміграція. Про період арештів, ув'язнень, концтаборів, утеч згадує сам письменник, бо і навколо цих драматичних подій нагромадилися легенди: "У 1932 році був заарештований за політичний (самостійницький український) ухил в літературі й політиці й ув'язнений в харківській т. зв. "внутрішній тюрмі" ГПУ, де пробув 11 місяців в камері самотнього ув'язнення, а потім був засуджений на 5 років концтаборів. Присуд відбував в таборах так званого БАМЛАГу. Терміну не добув, в 1937 році втік. Був повторно заарештований на початку 1938 року й сидів у харківській в'язниці УГБ — НКВД на Холодній горі. Сидів 2 роки й 7 місяців. Був звільнений у 1940 році восени під нагляд у зв'язку з тяжкою хворобою легенів, а головне, згідно з формуляром тимчасового звільнення, "за недостатністю матеріалів для повторного засудження". Умовне звільнення було обмежене місцем перебування, з якого не мав права виїхати, — це м. Охтирка, де й застала мене війна. До війни кілька місяців працював у Охтирському державному театрі декоратором. Після вибуху війни перебував на фронті як "народний ополченець" і залишився в німецькому запіллі. За німців працював редактором української газети "Голос Охтиршини". У 1942 р. мав бути розстріляний згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції, але випадково врятувався..."
За кожним цим фактом — невимовні переживання, які органічно "вжилися" в драматичні долі героїв його творів.
3. Романи І. Багряного "Тигролови" та "Сад Гетсиманський".
Перший розділ роману "Тигролови" (1943) закінчується лаконічним реченням: "Тим часом по всій Транссибірській магістралі і по всіх прикордонних заставах летіла телеграма-блискавка про втечу і розшук страшного державного злочинця з підкресленням важливих прикмет: "Юнак — 25 літ, русявий, атлет, авіатор тчк... Суджений на 25 років тчк... На ймення — Григорій Многогрішний". Ясна річ, не доводиться буквалістично "вичитувати" з долі головного героя "Тигроловів" Григорія Многогрішного біографію його творця, але переживання "страшного державного злочинця", його пригоди в тайзі "належать" Іванові Багряному.
Після засудження в 1933 році на п'ять років заслання на Далекому Сході Іван Багряний в 1937 році втікає і переховується в знайомих в Буреїнському та Сучанському районах. Там він пізнав суворі, але чесні закони тайги, життя українців-мисливців, наслухався різних історій та й сам відчув холодне дихання смертельної загрози...
Далекий Схід, дике Приамур'я, таємничий, мов Ельдорадо, Зелений Клин, куди так манило безземельних, спраглих волі українців, — і глухі нетрі тайги, в яких, мов на чужій планеті, принишкли наїжачені кулеметами і вовкодавами концентраційні табори. Туди, на край світу, далеко від України, від материка, до понурої, невідомої Колими мчав у своїх шістдесятьох рудих домовинах тисячі обірваних, брудних, зарослих, безправних, приречених киян, полтавчан, кубанців, херсонців — "дітей іншої, сонячної, землі і іншого, сонячного, моря" — велетенський двоокий циклоп.
Тільки уява великого художника могла витворити символічну картину паралельного, майже незалежного існування в одній державі двох світів — світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю, ілюзорного вільного життя. І ці два світи уособлені в символічних образах двох експресів, котрі шалено летять крізь величезні простори — "у невідоме, вперед, у чорну сибірську ніч, на край світу".
Наш славетний режисер Юрій Іллєнко вимріював створити кінофільм за "Тигроловами", захоплений можливістю образно сконцентрувати в символічних драконах-експресах своєрідні типологічні ряди-свідчення про сталінський тоталітарний режим, черех жанр пригодницького фільму відкрити мужність і нескореність української людини, в свідомості якої, в почуттях і характері злютована духом непокори і поривання до волі багатовікова енергія мільйонів українців.
Іван Багряний волею трагічних обставин "помістив" у цей страхітливий ешелон смерті — спецешелон ОГПУ—НКВД себе, свою долю, вивищуючи її до образу-символу непокірної і гордої, волелюбної і сплюндрованої України. Через те герой його "Тигроловів" є гордим нащадком першого каторжанина Сибіру, правнуком гетьмана Дем'яна Многогрішного. Через те Григорій Многогрішний з волі автора здійснює неможливе — вистрибує майже у пащу смерті із черева скаженого дракона і цим божевільним протестом відживлює в тисячах змарнованих, знеособлених в'язнів почуття людської гідності, надії, переконання, що серед них, приречених, є такі, що не здаються, воліють "ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гниючи!"
Герой роману "Тигролови" Григорій Многогрішний не скорився, не змирився із своїм насильницьким нав'язаним йому статусом в'язня жахливої системи і залишився Людиною. Для Івана Багряного — людини і художника — це головне: переконати читача, упевнити його в тому, що за будь-яких обставин особистість може і повинна бути Людиною. Навіть у череві оскаженілого від шаленого лету етапного ешелону, який несе у безвість, у забуття, мов на хвості диявольської комети, таємничу легенду про зникнення душ. Хай один, лише один він, безумний сміливець Григорій Многогрішний, не змирився з приреченістю на забуття в жахливій легенді про зникнення душ у пеклі концтаборів, збунтувався, вирвався з пащі цього дракона. Але це вже перемога людей, це вже свідчення нездоланності духу і можливості поборення оскаженілої потвори.
А слідом за велетенським двооким циклопом цією ж Транссибірською магістраллю котився радісний і святковий, переповнений світлом, сміхом, дзвоном, квітами, піснями, інший експрес. Він мчав .на край землі "цвіт робітничо-селянської імперії у всій його величі і багатогранності" — шукачів карколомних пригод, миттєвого щастя, втікачів у невідоме, авантюрних ентузіастів і новітніх конкістадорів... "Цілий експрес був набитий ними, творячими окремий cвіт — світ на колесах, — і в той же час відтворюючи копію тієї фантастичної "шостої частини світу" — копію в мініатюрі, трохи причепурену і розгальмовану".
Ці новочасні любителі-тигролови-авантюрники, любителі екзотики, пройдисвіти, контрабандисти, розтратники і можновладні бюрократи поєднані в цій своєрідній екстериторіальній державі блаженної незалежності з професійними тигроловами, які вирушають на полювання за людьми в ім'я збереження пролетарської держави, чистоти її ідеології. Сюжетна канва роману й вибудувана на "полюванні" майора НКВД Медвина, новітнього тигролова, за гордим, не прирученим тоталітарною системою молодим "тигром" з України, який у тайзі знайшов волю, земляків, друзів, кохання... Григорій Многогрішний перемагає. Передусім тому, що не визнає себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати і вірити, що людина може і повинна кинути виклик страшній системі і вистояти.
Іван Багряний вистояв. Після переховування на Далекому Сході він повертається нелегально додому. Бо вимріював цей день повернення до щему серця. І цю невтомну спрагу за рідним краєм він виповів у "Тигроловах".
Коли Григорій і його наречена Наталка, яка ніколи не бачила своєї України, народилася і виросла на Далекому Сході, прорвалися крізь кордон і думками, мріями вже прокладали шлях у майбутнє, їх охопив могутній порив до осягнення України і бентежна віра "в свою зорю, що присвічувала їм шлях — шлях в життя. Шлях туди — десь на ту далеку, для одного з них зовсім незнану, сонячну Україну. А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за тую незнану, за тую омріяну Україну".
Бо Григорій Многогрішний переміг. Переміг відчай і безвихідь, фізичну знемогу і підлість сталінських тигроловів, випростався велично і гордо. Бо залишився Людиною-. Утвердився в переконанні, що людина — найвеличніша з усіх земних істот.
Сам Іван Багряний тільки наближався до страшної пащі тоталітарного дракона. Через чотири дні після повернення додому його заарештовують. І знову в'язниця.