Світова література
в шпаргалках
1. Основні тенденції розвитку світової літератури ІІ половини ХІХ століття.У цей період відбувається гострий конфлікт між протилежними тенденціями. Загальний художній занепад проявляється вже у творчості письменників-натуралістів.(див.натуралізм).До 60-70 років відноситься виникнення імпресіонізму у Франції, згодом в Німеччині та інших країнах.(див.імпресіонізм). Першими власне декадентськими течіями є символізм, батьківщиною якого була Франція 70-80 рр, і естетизм, що оформився в Англії 90-х.(див.символізм)Естетизм — течія, якій притаманний культ витонченої краси. Його прибічники гуртувалися навколо журналу "Жовта книга" (1894-97), висуваючи гасло "мистецтво заради мистецтва". Метром естетизму був Оскар Уайлд.Естетсько-формалістичне мистецтво, що протиставляло себе реалізму і декларувало свою аполітичність, відображало кризу буржуазного суспільства.Ці течії визначилися до початку ХХ століття.На їхній основі згодом виникли нові, модерністські. Водночас іншим магістральним напрямом в літературі цього періоду є реалізм. (див.реалізм) Досягнення реалізму були особливо великі через те, що всередині цього напряму з*являлися нові якості, підіймалися паростки нової літератури.
2. Проблема реалізму світової літератури ІІ половини ХІХ століття.Критичний реалізм кінця ХІХ століття вступає в нову смугу свого розвитку,набуває ряд нових рис, що відрізняють його від класичного реалізму середини століття.На межі століть він завойовує провідні позиції в світовому літературному процесі. Письменники-реалісти діють у Франції (Мопассан, Франс, Роллан), Великобританії (Уеллс, Шоу, Голсуорсі),Німеччині (брати Манни, Гауптман), Скандинавських країнах (Ібсен, Андерсен-Ньоксе), США (Марк Твен, Лондон, Драйзер,О.Генрі), а також в інших країнах.Піднесенню реалізму сприяв органічний зв*язок з традиціями національного мистецтва, революційним романтизмом, співзвучним письменникам нової епохи своєю спрямованістю у майбутнє.Різко підсилюється публіцистичний бік реалістичної літератури, з*являється відкрита тенденційність у захисті своїх поглядів. Прийом об*єктивної оповіді, вдосконалений Флобером, поступається прийомові, в якому оцінка явищ, полеміка, дискусія, відкритий вияв позиції письменника є звичайними речами. Широкі узагальнення, сміливі гіпотези, звернення до досягнень науки та культури — все це риси нового реалізму. Література збагачується в жанровому відношенні: багато різновидів роману, збагачення тематики і структури новели, підйом драматургії.Відбувається процес оновлення театру, на сцену виходять важливі соціальні проблеми.Одним з провідних мотивів є викриття буржуазного суспільства. Боротьба за свободу творчої особистості художника.Історико-революційна тема.Увага, яку реалісти приділяють особистості, допомагає їм досягти успіхів у змалюванні характерів, веде до поглиблення психологізму. Багатоманітніше стають зображальні засоби людини в літературі, засоби відкриття її внутрішного світу.
3. Романтизм і неоромантизм. Неоромантизм — це умовне найменування комплексу різноманітних течій в європейській художній культурі кінця ХІХ — початку ХХ століття, що виникли передусім як реакція на позитивізм в ідеології та натуралізм в мистецтві та відродили ряд естетичних принципів романтизму — пафос особистої волі,заперечення повсякденного, культ ірраціонального, потяг до фантастики тощо. Сюди відносять французький символізм, постімпресіонізм, але здебільшого цей термін застосовують до англійської літератури, де найвизначнішим представником його є Редіард Кіплінг.Спорідненість неоромантизму з декадентами проявляється в тому, що він створює штучний світ.Неоромантики тяжіли до жанру пригодницького, авантюрного, "екзотичного" роману, основи якого заклали Майн Рід та Купер. Першим з проповіддю неоромантизма виступив Роберт Льюїс Стівенсон (1850-1894), що протиставляв мистецтво буржуазній дійсності.В пригодницьких романах "Острів скарбів" (1883),"Викрадений"(1886),"Катріона" (1893) тощо він створив захоплюючий світ,якому властиві гуманізм та демократизм. Джозеф Конрад (1857-1924) — послідовник Стівенсона присвячував свої романи морю.Редіард Кіплінг першим запровадив у літературу тип "людини дії" — солдата, чиновника, місіонера, розробляючи колоніальну тематику у незвичному плані.
4. Проблема натуралізму. Натуралізм, що склався у Франції як літературна течія і отримав широке розповсюдження в Європі і Америці в останню третину ХІХ століття, не був власне декадентською течією.Він заявляв про себе як про метод, що розвиває та поглиблює реалістичне мистецтво, був споріднений з реалізмом, позаяв вимагав від художника уважнішого,детальнішого вивчення тих сторін життя, до відображення яких він звертався,стимулював інтерес до проблем соціальної нерівності, вводив до сфери художнього зображення ряд нових тем.Натуралістичний метод є перехідним, він принципово відрізняється від реалістичного, позаяк пов*язаний з відмовою від типізації, добору та узагальнення матеріалу, з відмовою від проникнення в сутність зображуваних явищ. Натуралізм спирається на філософію та естетику позитивізму. Відмова від широких соціально-психологічних узагальнень, фотографічно точне зображення дійсності, акцентування біологічного принципу спадковості, дією якого натуралісти намагалися пояснити походження соціальної нерівності.Біологізація принижує людину.Спадковий фактор трансформується в образ грізного фатуму — божество символістів, що проявляється в раннього Гауптмана, Гамсуна.Натуралізм поступово вироджується.
Імпресіонізм у літературі. Термін "імпресіонізм" походить від французького слова "impression" — "враження". Виникнувши від початку в живопису, він розвитнувся і в літературі, здебільшого в поезії. Мистецтво художників (Е.Мане, О.Ренуар) було не відступом від реалізму, а його новаторським розвитком. Імпресіоністське мистецтво відкривало можливості для проникнення у внутрішній світ людини, виробило систему принципів його розкриття. Абсолютизація індивідуального, суб*єктивного, такого, що не потребує перевірки з допомогою об*єктивних критеріїв враження як першооснови художнього образу призводить імпресіонізм до відриву від життя.
6. Символізм як творчій метод. Символізм, що отримав широке розповіюдження не тільки у Франції, де виник, а й у Бельгії, Німеччині, має антиреалістичну спрямованість, що проявляється у прагненні підставити на місце образів, що відображають об*єктивну реальність, образи-символи, що виражають неясні відтінки суб*єктивних настроїв (Верлен), таємниче та ірраціональне життя душі або не менш таємничний "спів нескінченності", невмолиму долю (Метерлінк). У своїх естетичних настроях та в художній практиці символісти мають тісний зв*язок з філософським ідеалізмом. Кличуть до зображення потойбічного світу, відмовляючись від зображення світу реального та використовуючи для цього ірраціональні символи. Виникнувши як "крик відчаю", як протест проти ситості буржуазного існування, символізм висунув ряд самобутних та своєрідних талантів.
7. Французька література (основні тенденції розвитку, періодизація).
8. Творчий шлях Мопассана. Народився в Нормандії в 1850 році, шлюб батьків рано розпався, і на формування Гі впливала матір, що розвивала в ньому любов до літератури. Він був відправлений до семінарії, але згодом виключений за вірші і вчився в Руанському коледжі. Творчий шлях починається з віршів у дусі парнаської школи. З 1873 до 1881року його навчанням керував Флобер. Він намагався створити з Мопассана письменника за власною подобою: змушував його сидіти в архівах, робив вибагливим, прискіпливим у роботі над текстом. У 1880 році опублікована новела "Пишка", що стала відправним пунктом Мопассана як новеліста. За 10 років він створює 16 збірок оповідань, 6 романів (Життя (1883), "Любий друг" (1885), "Монт-Оріоль"(1886), "П'єр і Жан"(1888), "Сильна як смерть"(1889), "Наше серце"*(1890)), три книги путьових заміток і безліч газетних і журнальних статей. Був журналістом, вів світське, навіть розпусне життя, брав участь у політичних інтригах, багато мандрував, в тому числі і на яхті під назвою "Любий друг". Вже в середині 80-х нехороша хвороба сильно впливає на його працездатність. Це відбилося на тематиці оповідань "Орля", "Він?", "Хто знає" тощо. "Орля" — щоденникові записи хворої людини, що не може звільнитися від примар, які її переслідують. Помер він у 1893 році психлікарні, де провів 2 останніх роки після невдалої спроби самогубства. Мопассан, на відміну від Золя і Франса, не створив нових течій або жанрів в літературі, проте виступив із синтезо всього, створеного ними. З класичного реалізму ХІХ століття, романтичних та натуралістичних елементів він створює власний неповторний стиль, розвивши всі форми новели, що існували до нього. Вперше став давати читачеві пересічні шматки життя персонажів з поглибленою психологією, з фіксацією ледве помітних на поверхні буття людських почуттів, що отримало назву "підтексту".
9. Життя і творчість Золя. Еміль Золя, теоретик натуралістичної школи, народився 2 квітня 1840 року в Парижі в родині інженера.У зв*язку з великими проектами, в яких брав участь батько, Золя проводить дитинство на півдні Франції.У 7 років він втрачає батька, його віддають до пансіону, а згодом до коледжу в Ексі.Там він знаходить друга — Поля Сезання, згодом великого художника.Не вступивши до університету, він з трудом знаходить роботу і мріє про письменницьку кар*єру.В 1864-1868 роках Золя відмовляється від юнацького захоплення поезією на користь прози.Його перша збірка оповідань — "Казки Нінон", за нею з*являються романи "Сповідь Клода","Заповіт померлої","Марсельські таємниці","Тереза Ракен","Мадлен Фера", а також багато публікацій в газетах.У цих творах відчутний вплив романтизму, що проявляється в пошуку піднесених героїв, сентиментальному тоні. Після позитивного сприйняття "Терези Ракен" громадськістю Золя задумужться про необхідність ширшого і різнобічного вивчення суспільства, про зображення його у різноманітніших аспектах. Задумує серію "Ругон-Маккари", яку створює за період з 1868 до 1893 рік.В 20 романах він створює цілу епоху сучасного життя.В період створення серії він веде активну журналістську діяльність.За цей період він заводить родину, створює теоретичні основи нового напряму — натуралізму, в нього з*являються послідовники та учні.Золя з*ясовує, що основна суперечність часу — "боротьба праці та капіталу".Після закінчення "Ругон-Маккарів" починається робота над новими циклами: "Три міста", що складається з романів "Лурд" (1894),"Рим" (1896) та "Париж" (1898).