Марк Твен — великий улюбленець дітей

Реферат

Реферат на тему:

Марк Твен — великий улюбленець дітей (інсценування з творів та КВК за мотивами творчості )

Том Сойєр і Гекльберрі Фінн, зійшовши зі сторінок творів видатного американського письменника Марка Твена, продовжують жити поруч із своїми однолітками. Книгами про цих літературних героїв зачитуються діти. Образи веселих розбишак захоплюють і дорослих, повертаючи їх у країну дитинства.

Видатний російський письменник Л.М.Толстой говорив про письменників-гумористів: "Є три сорти оповідачів смішного: нижчий сорт — це ті, котрі під час своєї розповіді сміються, а слухачі не сміються; середній сорт — це ті, котрі самі сміються, і слухачі теж сміються; вищий сорт — це ті, котрі самі не сміються, а сміються тільки слухачі". Марк Твен — майстер сміху, майстер найвищого сорту.

На одній карикатурі столітньої давності, де зображені відомі оповідачі смішного, Марк Твен представлений у костюмі блазня. Відвідувачі таких "лекцій", а заодно і читачі справді сприймали Твена просто як гумориста. Ось який випадок трапився з Марком Твеном одного разу.

Зустрічаючись з читачами, письменник розповідав багато смішних історій, веселив аудиторію. У невеличкому містечку він гуляв вуличками перед виступом. Його зупинив перехожий і розповів про свого дядька, який ніколи не сміється, навіть не усміхається. Марк Твен запропонував привести дядька на його лекцію.

Ввечері молодий чоловік і його дядько сиділи в першому ряді. Письменник намагався тримати їх в полі зору. Він розповів кілька смішних історій. Зал сміявся, а знайомий ні разу не усміхнувся. Тоді Марк Твен згадав найсмішніші історії. Зал заходився від сміху, а вираз обличчя літньої людини не змінився. Нарешті знесилений оповідач покинув сцену. А через деякий час розповів другові цю історію.

— О, сказав друг, — не хвилюйся. Я знаю цього старого. Уже багато років він абсолютно глухий. Якщо вже глухого привели на виступ, то родичі надіялись, що сміх Марка Твена і хвору людину зцілить.

Книга "Пригоди Тома Сойєра" теж проникнута гумором. Оптимізм Тома Сойєра, його веселість передається читачеві і створює загальний життєрадісний настрій. Сміх Марка Твена — це потік бурхливої та веселої енергії. Письменник повчає читачів, сміючись над вадами людей і недоречностями їхнього життя. Його гумор спрямований на подолання всього, що заважає людині.

Марк Твер колись писав: "Можна смішити читача, але це пусте заняття, якщо у глибині книги не лежить любов до людей. Багато хто не розуміє, що від гумориста вимагається такої ж здібності бачити, аналізувати, розуміти, як і автора серйозних книг... Тільки той гумор буде жити, що виростає із правди життя".

ІНТЕРВ'Ю З МАРКОМ ТВЕНОМ

30 листопада 1835 року холодної сніжної ночі в дерев'яному будиночку у сільці Флорида (штат Міссурі Джейн Лептон, дружина Джона Маршалла Клеменса, подарувала життя Семюелю Ленгхарну Клеменсу, що навіки прославить і свою сім'ю, й Америку як великий сатирик і гуморист своєї епохи.

Шановний Марк Твен завітав до редакції нашого журналу і готовий дати інтерв'ю.

— Марк Твен — ваш літературний псевдонім. Що він означає?

— Марк Твен — тобто "мірка-два!" Цей вислів у річковиків Міссісіпі означає глибину, достатню для безпечного плавання суден.

— Чи правда, що в селі вважали вашу матір жінкою, яка досягла всього, чого забажає?

— Так, я вдячний своїй матері за те, що вона не тільки подарувала мені життя, а й наділила великою енергією та оптимізмом. Ці якості допомогли мені вистояти і не втратити себе у складному і суперечливому світі. Моя мати навчила мене бути людиною. У неї було маленьке тендітне тіло, але велике серце — таке велике, що і чуже горе, і чужі радощі знаходили в ньому відгук і притулок.

— Поділіться, будь ласка, своїми ранніми спогадами.

— Перші мої маленькі спогади беруть початок у містечку Ганнібал, куди переїхали батьки. Батько завжди шукав якесь ілюзорне золото, а мати ледве-ледве зводила кінці з кінцями.

— Яким було життя у Ганнібалі?

— Усі хлопчаки в Ганнібалі більше, ніж гроші, цінували мармурові кульки, ключі, навіть якщо вони нічого не відмикали, грудочки цукру, яблука, цирк і вихідні, коли не треба було ходити до школи. І всі діти почували себе справді щасливими, коли до містечка прибував пароплав, а вони уявляли себе моряками, піратами або розбійниками.

— Що було вашим найбільшим захопленням у містечку?

— Найбільшим моїм захопленням, як і всіх хлопців, була річка Міссісіпі. На ній було справжнє життя. Як хотілося тоді розпочати далеку подорож по Міссісіпі, щоб вона віднесла мене далеко-далеко, щоб відчути себе по-справжньому вільним і побачити великий і таємничий світ.

— Чи пам'ятаєте ви свою найзаповітнішу мрію?

— О, звичайно. Я хотів стати моряком, надягти білу форму юнги чи засмальцьовану куртку механіка, підперезатися шкіряним ремінцем, і коли-небудь пройтися вулицями Ганнібала ходою лоцмана.

загрузка...

— Чи здійснилася ваша мрія?

— Так. Я став лоцманом.

— Хто вперше висловив припущення про автобіографічний характер "Пригод Тома Сойєра"?

— Це була моя 13-річна дочка Сюзі. Саме тоді вона почала писати мою біографію.

— Чому ви вагалися з вибором адресата повісті?

— Бо це книга і для дітей, і для дорослих Діти — це зосередження всього здорового. Чистого і світлого. А дорослим не завадить іноді про це нагадати.

— У передмові до повісті "Пригоди Тома Сойєра" ви писали, що Том Сойєр був комбінацією характерів 3-х хлопчаків. Хто ж ці троє?

— Це я, мій шкільний товариш Віллі Боуен і Томас Сойєр Співі з міста Шоунітауна, з яким я познайомився пізніше. Томас Сойєр Співі розповідав мені про свої пригоди, навіть намагався писати про них, але з того нічого не вийшло, і йому довелося стати фермером.

— У вас багато гумористичних творів. Чому?

— Так. Тому що вірю у гуманну місію сміху. У такий спосіб я критикував негативні сторони дійсності у моїй країні, бо хотів бачити її кращою.

— Як ви сприйняли відзнаку вашої праці у 1901 році?

— У 1901 році я одержав почесний ступінь доктора красного письменства від Єльського університету. У наступному році — почесний ступінь доктора права від Міссурійського університету. Я дуже пишався цими званнями. Для людини, яка у 12 років покинула школу, визнання мого таланту ученими мужами знаменитих університетів було дуже приємно.

— Дякуємо за цікаву розмову.

ЛІТЕРАТУРНІ ГЕРОЇ — "ВІЗИТНА КАРТКА" ПИСЬМЕННИКА

Інсценування. Том і Гек із лопатами і мішками збираються шукати скарб.

Гек. А де будемо копати?

Том. О, та де завгодно!

Гек. Хіба скарби закопують абиде?

Том. Ну певно, що ні, Геку. Їх треба шукати в особливих місцях: часом десь на острові, часом у трухлявій скрині під сухим деревом, але здебільшого — під підлогою старих будинків, у яких тиняються привиди.

Гек. Хто їх там закопує?

Том. Розбійники, хто ж іще? А ти думав — директори шкіл?

Гек. Звідси мені знати?... Якби я мав скарб, то не закопав би його, а тратив би гроші і жив собі на втіху. Томе, а як ти знатимеш, де копати?

Том. Треба попробувати під усіма деревами, а потім — під старим будинком.

Гек. Є, Томе, так нам доведеться копати ціле літо.

Том. То й що? Ану ж як ти знайдеш мідний казан із сотнею доларів або трухляву скриню, повну діамантів?

Гек. О, навіщо ж мені діаманти? Цур, ти віддаси мені сотню доларів, а тих діамантів я не хочу.

Том. Гаразд, та я б на твоєму місці діамантами не розкидався, бо деякі коштують і по двадцять доларів. Та хіба ти ніколи не бачив діамантів. Геку?

Гет. Та начебто не пригадую.

Том. Ой, у королів же їх цілі купи!

Гек. Та я ж і короля жодного не бачив.

Том. Та у Європі є їх тьма-тьменна! Якби ти поїхав туди, то побачив — так скрізь і шастають.

Гек. А чого вони шастають?

Том. Просто я хотів сказати. Що їх так багато. Слухай, Геку, а якщо ми знайдемо скарб, що ти зробиш зі своєю половиною?

Гек. Ну, я щодня купуватиму собі солодкий пиріжок і склянку шипучки, а ще ходитиму в кожен цирк, який приїде. Будь певен, житиму ого як! А ти що робитимеш зі своїми грішми. Томе?

Том. Куплю новий барабан і меч, щоб був, як справжній, червону краватку, цуценя — бульдога, а тоді оженюся.

Гек. Оженишся?!... Та чи ти здурів? Ти б подивився на моїх батечка і матінку, як вони билися!

Том. Це мене не лякає. Я оженюся на такій, що не буде битися.

Гек. Та як же її звати. Томе?

Том. Я тобі скажу іншим разом, не тепер.

Гек. Не хочеш, як хочеш. Тільки якщо ти оженишся, я ж зовсім сам-один.

Том. Не зостанешся. Ти прийдеш і житимеш у мене. Ну а тепер уставай і ходімо копати.

Ведучий. Перше кохання. У кого з нас його не було! Ми закохуємось у сусідів по парті, у вчителів, у героїв романів. Але що ж таке справжнє кохання? Чи можна покохати в дитинстві по-справжньому?... Марк Твен у своїй книзі відповідає: можна. Так кохає Беккі юний Том Сойєр.

Інсценування "Том і Беркі"

Том. Ти любиш пацюків?

Беккі. Ой ні, терпіти не можу!

Том. Ну звісно, живих я теж не люблю. А я кажу про дохлих — їх крутять над головою на мотузці.

Беккі. Ні, пацюків я не люблю, а ось що люблю — то це жувати гумку.

Том. О, так хто ж цього не любить. Я б зараз пожував.

Беккі. Справді? В мене є трохи. Я дам тобі пожувати.

(Жують гумку)

Том. Слухай, Беккі, а ти була заручена?

Беккі. Як це?

Том. Ну, заручена, щоб потім вийти заміж.

Беккі. Ні.

Том. А хотіла б?

Беккі. Та мабуть... Не знаю... А що треба робити?

Том. Робити? Та нічого. Просто ти кажеш хлопцеві, що ніколи ні за кого іншого не вийдеш, — ніколи, ніколи, ніколи, — а тоді ви цілуєтесь — та й по всьому. Це кожен може.

Беккі. Цілуватись? А навіщо цілуватись?

Том. Ну, це розумієш... так завжди роблять.

Беккі. Усі?

Том. Ну, так... певно, що всі, коли вони закохані. Ти не забула, що я писав на дошці?

Беккі. Ні.

Том. Що?

Беккі. Не скажу.

Том. Хочеш, я тобі скажу?

Беккі. Так, але іншим разом.

Том. Ні, зараз... Я скажу пошепки, ледь чутно... Я люблю тебе... А тепер ти скажи.

Беккі. Одвернися так, щоб не бачити мене. І тоді я скажу. Але ти про це нікому, чуєш. Томе? Нікому ні слова

Том. Так, певне ж, що нікому. Ну Беккі...

Беккі. Я.. люблю... тебе...

Том. Ну, от і все. Беккі. А тепер залишилось тільки поцілуватися... Даремно ти боїшся... (бере Беккі за руки). От коли ми з Емі Лоренс...

Беккі (обурено). Ах, Томе, то ти не з першою зі мною заручишся.

1 2 3