Реферат на тему:
Життєвий і творчий шлях Джонатана Свіфта.
План
1. Вступ.
2. Розділ І. Життєвий і творчий шлях Джонатана Свіфта.
3. Розділ ІІ. Творчість Дж. Свіфта.
4. Розділ ІІІ. Алегорія в творах письменника.
5. Розділ IV. "Мандри Гуллівера", як яскравий приклад алегорії.
6. Висновки.
7. Список використаної літератури.
8. Додаток.
Вступ
Джонатан Свіфт (1667-1745) — сучасник Дефо. Епоха Свіфта була часом потужного розумового руху, що ми його називаємо Просвітництвом, яке досягло найбільшої сили саме у XVIII столітті. Як відомо з життя Дж.Свіфта, він був не лише чудовим письменником, але й успішним політиком, а також священиком. Якою він був людиною? За що боровся Свіфт? Це ми спробуємо детальніше розглянути, дослідити у наступних розділах.
Дж. Свіфт прославився не лише "Мандрами до різних далеких країн світу Лемюеля Гулів ера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів", але памфлети, які сприяли становищу в Англії; а саме: "Битва книг" (1711р.), "Поведінка союзників" (1697р.), "Листи сукняра" (1724р.).
Письменник, пишучи свої твори, завжди проймався нуждами і горем ірландського народу, бідністю і голодом тисяч людей з особами правлячого кола. Ірландський народ завжди стояв на захисті улюбленого письменника не зважаючи на спроби його арешту.
Дж. Свіфт творив не на вигоду собі, він лише писав правду про людей, намагався показати все таким, яким воно було.
Лише прочитавши, дослідивши його творіння з-під пера, ми зможемо виявити якими способами, засобами письменник зображує, висловлює тогочасне суспільство. Адже, на перший погляд твори Джонатана Свіфта — це лише фантастичні, вигадані події з багатьма незрозумілими словами. Дізнавшись про життєвий шлях письменника, який майже все своє життя прожив у Ірландії, ми знайдемо відповіді на запитання: Що стало поштовхом до написання памфлетів, роману? Якою була головна мета їх написання ? Кого та як він зображував у творах?
Розділ І.
Життєвий шлях Джонатана Свіфта
Народився Дж. Свіфт 30 листопада 1667 року в родині невеликого урядовця в столиці Ірландії Дубліні. Майбутній письменник досить сумно прожив дитячі роки в обставинах матеріальних нестатків (батько помер у рік народження Джонатана). З матеріальною допомогою дядька — брата батька, він протягом 1674-1688р.р. навчався. Спочатку здобував освіту в початковій і середній школі, а тоді навчався на богословському факультеті Дублінського університету. У 1689р. вирушив шукати щастя до Лондона. Досить швидко дістав посаду секретаря у відомого в ті часи можновладця Вільяма Темпля. Безперечно, перебування Свіфта в відомому Мур-Парку, маєтку Темпля, з його прекрасною бібліотекою й вибраним товариством було удачею, видатною "школою", як політичною, так і літературною, для бідного, незначного і нікому не відомого юнака. Тут — таки сталася подія, що відіграла певну роль і в дальнішому житті письменника. Саме в Мур-Парку познайомився він з дівчиною, що стала мовчазним, покірним і нещасливим супутником його життя. Вона дістала безсмертя в щоденниках Свіфта під ім'ям Стелли. Майбутній письменник зблизька спостерігав за впливовими урядовцями королівства, був свідком їхніх бесід і суперечок. Він навчався легко підтримувати розмови на будь-які теми: про політику, релігію, літературу. Саме тут розпочалися літературна діяльність Дж. Свіфта. Після смерті лорда Темпля Джонатан отримав місце священика в глухому ірландському селищі Ларакор. Але він часто приїздіть до Лондона де стає свідком і учасником боротьби за владу двох політичних партій Англії — торі та віги. Памфлети Дж. Свіфта мали неабиякий вплив на англійське суспільство. В 1711р. був написаний памфлет "Поведінка союзників", у якому автор викривав загарбницьку політику уряду Англії, виступав за припинення довготривалої війни. І як наслідок — уряд змушений був подати у відставку, а між державами був укладений мир. (1713р. — Утрехтський мир між Англією, Францією та іншими державами). В Англії народ називав цей мир "свіфтівським". Гордий Свіфт нізащо не хотів поступатися життєвими благородними принципами, а найголовніше — своєю незалежністю. Тому 1714р. він виїжджає у "добровільне вигнання до Ірландії". Джонатан прийняв запропоновану йому посаду декана собору святого Патріка в Дубліні. "Добровільне вигнання" принесло йому славу оборонця пригнобленого люду Ірландії. Письменник третину своїх прибутків віддав у казну для потреб ірландського народу. Тому не випадково, що Дж. Свіфт був чи не найпопулярнішою постаттю серед ірландців.
19 жовтня 1745р. Ірландія проводжала письменника в останню путь.
Читаючи на надгробку Свіфта епітафію, яку він сам склав:
"Тут спочиває прах
Джонатана Свіфта,
Декана цієї кафедральної церкви,
І жорстоке обурення
Не може вже терзати його серце.
Іди, подорожній,
І наслідуй, якщо можеш,
Ревного споборника
Мужньої свободи,"
ми почуваємо рацію цих слів. Справді, це мужнє серце бійця терзалось і ятрилось протягом цілого життя, і не окремі особи чи обставини завдавали йому болю, а щось більше спрямовувало його думки до критики та картання — це те, що ми могли б назвати "духом часу", і чому віддано служив Свіфт до кінця своїх днів.
Розділ ІІ.
Творчість Джонатана Свіфта
Після закінчення навчання в Дублінському університеті на богословському факультеті, Дж. Свіфт перебував на службі у Вільяма Темпля секретарем (1689-1699). Саме під впливом письменника-есеїста Темпля склались основи світосприйняття Свіфта. Свою літературну діяльність розпочав з памфлетів — гострих сатиричних статей, що виходили окремими маленькими книжечками.
Перший період творчості Джонатана відкривається твором, що став шедевром англійської літератури — "Казка бочки", "Битва книг", "Роздуми про механічну дію духу". Ці памфлети були опубліковані в 1704р. в книзі з єдиним заголовком, але остаточний текст появився лише у п'ятому виданні (1710). Книга Свіфта створювалась в 2 етапи — в 1695-1696 та 1701-1702р. — і мала своєю ціллю сатирично зобразити "багато грубих збочень в релігії і науці".
У творі "Казка бочки" письменник гостро критикує і католицизм, і протестантство, і кальвінізм, і міжрелігійні чвари.
У 1701р. був написаний памфлет "Роздуми про сварки і розбіжності між знаттю і общинами в Афінах і Римі". В ньому Свіфт показав своє розуміння політичних ідей Просвітництва.
У 1708-1709р.р. була опублікована серія нарисів "Папери Бікерстафа", в яких письменник висміяв Джона Патріджа — людину, яка складала щорічні астрологічні альманахи.
Основою, на якій складався задум памфлетів, був направлений проти позиції вігів в церковному питанні. Серед таких памфлетів, є "Роздуми про незручність знищення християнства в Англії" (1708-1711), який належить до шедеврів сатиричної публіцистики.
Памфлети Дж. Свіфта мали неабиякий вплив на англійське суспільство. Так, в 1711р. був написаний памфлет "Поведінка союзників", у якому письменник виступав за припинення довготривалої війни.
Центральне місце у публіцистиці Свіфта займають "Листи сукняра" (1724). Це серія памфлетів у формі листів. Ці листи написані від імені простого дублінського торговця-сукняра, сатирик адресує до всіх ірландців. Своїми "Листами сукняра" Свіфт роздмухав у Ірландії справжній рух протесту проти англійського уряду.
Публіцистичній діяльності Джонатана на захист Ірландії сприяв творчий підйом, результатом чого було створення "Мандрів Гуллівера" (1721-1725), опублікованих в Лондоні в 1727р. "Мандри Гуллівера" — вище досягнення Свіфта, підготовлене всією його попередньою діяльністю. Основною темою "Мандрів" є мінливість зовнішнього зображення світу природи і людини, представлена фантастичним і казковим середовищем, в яке потрапляє Гуллівер під час своїх подорожей.
Остання 10-літня творча діяльність Дж. Свіфта відзначено надзвичайною активністю. У 1729р. був написаний найбільш сумний з його памфлетів "Скромне продовження". Він наповнений страждальним відчуттям трагічного розриву між стримінням Свіфта "виправити світ" і тим, що кожного дня поставало перед ним.
В цей період Свіфт не менш плодовитим в поезії, чим в прозі. Його вірші відрізняються тематичною різноманітністю, відзначені нові форми (особливо по відношенню до ритму, наприклад "Суматоха", 1731). Ведучим віршовим жанром являється політична сатира, як правило, зв'язана з Ірландією ("Клуб Легіон", 1736), та ін. Підсумок своєї творчої діяльності Дж. Свіфт підводить в одному із найбільш значних своїх поетичних творах — "Вірші на смерть доктора Свіфта" (1731, опублік.1738), де вустами "безпристрасного критика" він оцінює свої особисті твори:
Я знаю: их читал народ,
Поставил автор цель благую —
Лечить испорченность людскую.
(Переклад Ю.Д. Левіна)
Автор обіцяє сучасникам померти в "недалекому майбутньому". Але вони були змушені чекати ще 14 років, доки в соборі святого Патріка з'явилася могила з написом: "Тут лежить тіло Джонатана Свіфта, декана цього собору, і ядуче обурення вже не пече його серця. Йди, подорожній і якщо можеш, наслідуй приклад ревного захисника справи доблесної свободи".
Помер в році (1745) місяця (жовтня) в день (19) на (78) році життя.
Розділ ІІІ.
Алегорія в творах Джонатана Свіфта.
"Головна мета, яку я собі поставив у своїх працях, — швидше ображати людей, ніж їх розважати, і якби я здолав довершити свої наміри без шкоди для себе, був би з мене найплідніший письменник на світі..."
Творчість Свіфта — сатирика, алегориста становить певний крок у розвитку не тільки англійської, але взагалі європейської літератури.
Перше, що є індивідуальною прикметою творів Дж. Свіфта , — це їхній сатиричний "пафос", з яким не можна поставити поруч ні тонку іронію сучасника Свіфта — Вольтера, ні тим більше, до деякої міри його спадкоємця в англійській літературі — Лоренса Стерна.
У творчості письменника міститься не лише сатира, але й іронія, алегоричне змалювання, яке можна знайти у кожному з творів. Всі вони написані в дусі народного гумору, звучать як радісний гімн здоровому людському тілу, як безоглядна реабілітація плоті, як виступ проти прихильників середньовічної аскези. Здебільшого алегорія у Свіфта використовується для викриття людської нікчемності.
У Свіфтівській іронії, в її енергії відчувається фанатична віра в правду тої справи, в ім'я якої Свіфт завдає смертельних ударів усьому тодішньому суспільству.
Так, наприклад, у памфлеті "Казка бочки" основу створює "алегорична розповідь про кафтани і три брата", сюжетно наближається до популярної притчі про три колечка, опрацьованої в "Декамероні" Боккаччо і в інших джерелах.