Курсова робота
Вільям Шекспір
1. Вступ
Шекспір створив безсмертні твори, в яких людство ось вже протягом чотирьох століть знаходить найяскравіше втілення самих себе. Великий майстер розкриття характерів, Шекспір з незвичайною силою показав трагедії життя.
Шекспірові випало жити в чудовий час. Він був сучасником великої епохи в історії людства, що дістала назву Відродження. То була тривала смуга суспільного і духовного розвитку Європи, коли відбувалося ламання багатовікового феодального ладу і народження буржуазного. Ріст міст, виникнення грошового капіталу, розвиток товарного виробництва, утворення світового ринку, географічні відкриття — усе це руйнувало віковічні поняття. Був покладений кінець духовному пануванню церкви, з'явилися зачатки нової науки, почав формуватися новий світогляд.
Провісники нового світогляду, що дістали назву гуманістів, протиставивши вивчення людського життя вірі в божественне.
Відродження народилося на рубежі XIII-XIV століть. Перед здивованим Заходом відкрилася забута духовна культура, заснована на здоровому відношенні до людської природи, вільної думки. Розкопки руїн Рима знайшли скульптури незвичайної краси. Виник культ античності. У ній побачили прообраз вільного людства.
Шекспір відбив усі сторони цього складного процесу. У його творах перед нами з'являються як люди, ще схильні жити по старому, так і ті, хто скинув окови віджилої моральності, і ті, хто розуміє, що людська свобода аж ніяк не дає права будувати своє благополуччя на нещастях інших.
Герої п'єс Шекспіра — люди саме такого складу. Їм властиві великі пристрасті, могутня воля, безмірні бажання. Усі вони — видатні натури. Характер кожного виявляється з незвичайною ясністю і повнотою. Кожен сам визначає свою долю, вибираючи в житті той чи інший шлях.
Разом з тим у Шекспіра немає ідеальних героїв. Він бачив і відображав у створених їм образах складність людської природи. Як і іншим людям, ніщо людське їм не чужо, у тому числі слабості, омани, помилки і навіть злочини. У Шекспіра був великий дар бачити протиріччя, що властиві людям. Саме це і зробило його драматургом. При цьому він був далекий від того, щоб дивитися на поведінку своїх героїв з погляду строгої моралі. Шекспір чітко зображував зло і добро, але при цьому не впадав у повчальність.
Читаючи п'єси Шекспіра, ми, щоправда, нерідко зустрічаємося з тим, як персонажі міркують на теми моралі, дають оцінку різним явищам, у першу чергу поведінці один одного.
Думка Шекспіра розчинена в образах і ситуаціях його п'єс, і він зумів так повно, усебічно розкрити характери й обставини, що картини, створені їм, багаті і складні, як сама дійсність. Ось чому, коли пропонуються тлумачення п'єс Шекспіра, то вони так само різноманітні, а часом і суперечливі, як думки різних людей про дійсність.
Час йшов, а твори Шекспіра не тільки не вмирали, але усе більше входили в культурний побут людства. Уже через сто років після смерті він був визнаний класиком, а потім зведений у ранг найбільших письменників світу.
У міру того як усе більше визнавалося значення Шекспіра, кожне покоління по-новому осмислювало для себе його твори, по-новому тлумачило їх. Усе більше розкривалися глибокі думки, закладені Шекспіром у його п'єси, усе ясніше ставала його художня майстерність.
2. Народний характер творчості Шекспіра.
2.1. Біографія письменника.
Творчість великого англійського письменника Вільяма Шекспіра має всесвітнє значення. Шекспірівський геній дорогий усьому людству. Світ ідей і образів поетів-гуманістів воістину величезний. Всесвітнє значення Шекспіра — у реалізмі і народності його творчості.
Вільям Шекспір народився 23 квітня 1564 р. у місті Стретфорді-на-Ейвоні в родині рукавичника. Майбутній драматург учився в граматичній школі, де викладали латинську і грецьку мови, а також літературу й історію. Життя у провінційному місті давало можливість тісного спілкування з народом, від якого Шекспір засвоїв англійський фольклор і багатство народної мови. Коли батько майбутнього поета, заможний по тим часам торговець розорився, п'ятнадцятирічний Вільям змушений був самостійно заробляти собі на життя. В той час Шекспір був молодшим учителем. У 1582 р. він женився на Ганні Хетевей; у нього було троє дітей. У 1587 р. Шекспір виїхав у Лондон і незабаром став грати на сцені, хоча великого успіху як актор не мав. З 1593 р. він працював у театрі Бербеджа як актор, режисер і драматург, а з 1599 р. став пайовиком театру "Глобус".
Як драматург Шекспір почав виступати з кінця 80-х років XVI століття. Дослідники вважають, що спочатку він відпрацьовував і "підновляв" вже існуючі п'єси і лише потім перейшов до створення своїх власних творів. П'єси Шекспіра користувалися великою популярністю, хоча його ім'я мало хто знав у той час, тому що глядач звертав увагу насамперед на акторів.
У 1612 р. Шекспір залишив театр, перестав писати п'єси і повернувся в Стретфорд-на-Ейвоні.
Шекспір помер 23 квітня 1616 р. і був похований у Стретфорді?на?Ейвоні.
2.2. Періоди творчості письменника.
Творчий шлях Шекспіра поділяється на три періоди. У перший період (1591-1601) були створені поеми "Венера і Адоніс" і "Лукреція", сонети і майже всі історичні хроніки, за винятком "Генріха VIII" (1613); три трагедії: "Тит Адронік", "Ромео і Джульєтта" і "Юлій Цезар". Найбільш характерним для цього періоду була весела світла комедія ("Приборкання норовливої", "Багато галасу з нічого" і ін.).
Вершиною англійської поезії епохи Відродження і найважливішою віхою в історії світової поезії стали сонети Шекспіра. До кінця XVI в. сонет став ведучим жанром в англійській поезії. Шекспірівські сонети по своїй філософській глибині, ліричній силі, драматизму почуття і музикальності займають видатне місце в розвитку мистецтва сонета того часу.
154 сонета, створених Шекспіром, поєднуються образом ліричного героя, що оспівує свою віддану дружбу з чудовим юнаком і свою палку і болісну любов до смаглявого леді. Сонети Шекспіра — це лірична сповідь; герой оповідає про життя свого серця, про свої суперечливі почуття; це — жагучий монолог, гнівно викриваючий лицемірство і твердість, що панували в суспільстві, і протиставлячий їм неминучі духовні цінності — дружбу, любов, мистецтво.
Суть жанру історичної хроніки полягає в драматургічному зображенні реальних облич і подій національної історії. На відміну від трагедій, де Шекспір в інтересах загального задуму відходив від точного зображення історичних фактів, хроніка характеризується вірним відтворенням історичних подій, що, однак, припускає художній домисел і художнє перетворення матеріалу.
Так само в перший період творчості поряд з історичними хроніками Шекспір створював життєрадісні, оптимістичні комедії, у яких людина виступає творцем свого щастя, переборюючи подекуди складні драматичні ситуації.
Другий період (1601-1608) ознаменований інтересом до трагічних конфліктів і трагічних героїв. Шекспір створює трагедії: "Гамлет", "Отелло", "Король Лір", "Макбет", "Антоній і Клеопатра", "Коріолан", "Тимон Афінський". Комедії, написані в цей період, уже несуть на собі трагічний відблиск; у комедіях "Троіл і Крессида" і "Міра за міру" підсилюється сатиричний елемент.
Для трагедій Шекспіра характерно глибоке проникнення в історичну суть трагічних протиріч свого часу. У драматургії Шекспіра правдиво відбиті соціально-політичні конфлікти епохи Відродження. Найглибші зміни в житті, пов'язані з гігантським переворотом в історії, коли на зміну феодалізму прийшов новий буржуазний лад, — ось основа трагічного у Шекспіра. Історизм Шекспіра — у зрозумінні головних тенденцій реальної боротьби, що розгортається між старим і новим, у розкритті трагічного змісту соціальних відносин того часу. При всьому своєму наївно-політичному погляді на світ Шекспір зумів показати значення народу в житті суспільства.
Трагічний герой Шекспіра активний і здатний до морального вибору. Він відчуває відповідальність за свої дії. Якщо обставини, суперечать ідеалам моральності і порушують їх, то моральний вибір героя — у боротьбі проти обставин, у непримиренності до зла, навіть якщо це веде до його власної загибелі. Найяскравіше це проявилося в "Гамлеті".
До третього періоду (1608-1612) відносяться трагікомедії "Перикл", "Цимбелін", "Зимова казка", "Буря", у яких виявляються фантастика й алегоризм. В останній період творчості Шекспір залишається вірний ідеалам гуманізму, хоча ілюзій щодо гуманізму нового капіталістичного укладу в нього вже не було. Не знайшовши втілення в життя, ідеали гуманізму у творчій фантазії Шекспіра сприйняли форму мрії про майбутнє, про прекрасний новий світ. Ця мрія, при відсутності можливості реалізації її в дійсність, втілювалася у формі фантастичних елементів, пасторальних сцен і алегорій, характерних для творчості Шекспіра останнього періоду.
У драмах третього періоду Шекспір звертається до змішання фантастики з реальністю, до фольклорних мотивів, до казкових сюжетів і утопічних ситуацій, до мальовничих сцен, що розгортаються на тлі природи. У пізніх трагікомедіях Шекспіра панує лірико-героїчний початок, романтика виняткових подій. Цим п'єсам властива тема протиставлення суспільства і природи. Жорстких придворних нравів і ідилічного сільського життя. Однак розрив із суспільством є тут формою морально-етичної критики цього суспільства, а не закликом бігти від нього. Не випадково, що герої повертаються в суспільство, щоб продовжувати боротьбу зі злом.
Важливою проблемою для Шекспіра є проблема людського характеру. У центрі сюжету більшості драм Шекспіра стоїть особистість, яка розкривається в боротьбі, що відбувається у сьогоденні. Шекспір не дає передісторії своїх героїв.
2.3. Народність у творчості Шекспіра.
Шекспір передав національний колорит англійської дійсності, характер англійської народної культури. Ніхто до нього не міг зобразити хід самої історії, показати різні шари суспільства в єдиній динамічній системі.
Шекспір зобразив у своїх утворах переломний характер епохи, драматичну боротьбу між старим і новим. У його творах відбився рух історії в її трагічних протиріччях.
Народна трагедія Шекспіра спирається на сюжетний матеріал історії і легенди, у яких відбитий героїчний стан світу.