Ідеологія раціоналізму, яку сповідував гуманіст
Рудакі, вступає інколи в протиріччя з релігійними уявленнями самого поета: життя — це мить між тим, що було, і тим, що буде.
Тому поет писав:
Цьому хисткому світу не радій:
Він тільки дурить, хитрий лицедій.
Добро його за казочку вважай,
А зло його витримувать умій.
І, нарешті, вірші розчарування. Рудакі все своє життя намагався допомогти людині стати Людиною, незважаючи на її соціальний стан:
Одне бажання тільки й мав я —
для них зразком високим стати,
Та тільки жаль один дістав
я з усіх Всевишнього дарі
У жанрі кита поет розчаровано резюмує:
Як жаль, що діти нерозумні
У мудрих родяться батьків
І що ніхто знання й освіти
Успадкувати не зумів.
Але найяскравішим твором серед поезії розчарування Рудакі є "Елегія на старість". Порівнюючи своє минуле із сучасним життям, поет філософськи мудро оцінює своє становище як явище метаморфозне (згадайте "Мета-
морфози" Овідія). До тих змін, що відбулися з ним, поет готувався все своє життя і сприймає їх, наче випробування долі, неминучість і сенс якої відомі дише Всевишньому:
Минулася пора його, минулась дружба щира,
Минув той час, коли він був найпершим
у еміра!
Ти знайдеш вірші Рудакі у шаха на столі,
їх шанували і тоді всі владарі землі.
Минув той час, як віддавав йому весь
світ пошану.
Минув той час, коли він був
поетом Хорасану!..
Змінився світ, і я змінивсь, — такий
талан людини.
Дай палицю! Прийшла пора для палиці
й торбини!
ТВОРЕЦЬ КЛАСИЧНОГО ХОРАСАНСЬКОГО СТИЛЮ
До VI ст. на батьківщині Рудакі (територія сучасного Таджикистану) розквітала самобутня согдійська культура, духовною основою якої була релігія зороастризму. Предки таджиків — согдійці — знали багато мистецтв і ремесел. Вже на початку нашої ери існувала согдійська писемність. Фрагменти цієї писемності свідчать про наявність художніх елементів, які вже в ті часи склалися в согдійській мові. Согдійським літературним пам'яткам притаманні відточений стиль, образність, афористичність.
Вторгнення в Іран і Середню Азію військ Арабського халіфату завдало смертельного удару стародавній культурі. "Століттям мовчання" іранської словесності назвуть цей період літописці. Однак з часом освічені іранці, засвоївши арабо-ісламську культуру і релігію, зайняли провідні місця в управлінні Арабським халіфатом. Склалися сприятливі обставини для відродження рідної мови і літератури. У таких своєрідних умовах зійшла на небосхилі східної поезії ранішня зірка Рудакі.
Поет був прихильником фольклорних жанрів, епічних мотивів, міфічно-казкових образів стародавньої іранської культури доісламського періоду. Хоча чотиривірші — рубаї існували в іранській писемній літературі і до Рудакі, однак його внесок в обробку цієї малої жанрової форми дуже суттєвий. Рудакі, разом із талановитою плеядою молодих учнів, розвивав свою естетику вірша, створивши так званий "хорасанський" стиль. Він приніс у поезію і
"свіжість ранішньої роси", і "шерехатість полови, розсипаної на току", і "важку селянську думу про врожай". Поет не пристосовувався до існуючих канонів панегіричної поезії, а творив свою, для якої зразком була народна пісня, недаремно у молоді роки він сам був народним співцем і музикантом. Естетика простого і звичайного, де зміст і форма зливаються в єдине ціле, стали сутністю його поезії. Із стародавньої іранської традиції він шле у структуру вірша зриму симетричність, універсальну поляризацію, вагомість і
особливу музичну ясність. Завдяки цьому, наприклад, рубаї поета досягли поетичної завершеності і виразності, незважаючи на мінімальний обсяг чотиривірша. Рудакі шліфував кожний бейт, перетворюючи його у самостійний викінчений твір:
Без діла не дармуй, життя свого не гай,
Живи роботою, за неї вболівай!
Тому ми зустрічаємо у Рудакі чотиривірші з двохбейтовою композицією:
Малим задовольняйся, душею не криви,
Будь вільний, нахилять не квапся голови.
В добрі — забудь себе і не вдавайся е тугу
В нужді — про себе дбай і весело живи.
У цьому випадку рубаї розділяються на два завершені бейти (2 +2). У свою чергу кожний бейт поділяється на значущий рядок із висхідною інтонацією і завершальний — із нисхідною. Між собою два бейти пов'язані майже довільно, найчастіше римою і загальним настроєм. Однак найбільш типовою для рубаї є така схема: 2 + 1 + 1.
Створював Рудакі і різновиди касид: застільну — "хамрія", сатиричну— "хаджвія", траурну — "марсія". З успіхом творив Рудакі і у жанрі газелі, про що свідчить, наприклад, популярність його вірша "Знову вітер від мульяну повертає..." "Цар поетів" свого часу Унсурі (XI ст.), засмучуючись з приводу того, що йому не під силу писати газелі, подібні до створених Рудакі, визначав його стиль як незбагненний за своєю майстерністю: "рудаківар" — "рудакійський".
Для наступних поколінь поетів Рудакі виступав як законодавець класичної поезії. Він мріяв про те, щоб світ був кращим, оспівував звичайну людину і прагнув досягти Гармонії і Краси і в творчості, і в звичайному людському житті. Це прагнення Гармонії і Краси і сьогодні залишається високою метою людства.