Курсова робота на тему:
Тема митця та мистецтва в романі Томаса Манна "Доктор Фаустус"
Зміст
1. Вступ с. 3
2. Основна частина: с.6
2.1 Місце Фауста в романі.
2.2 Підстави та умови для написання.
2.3 Багатогранність характеру Леверкюна.
2.4 Рома-заповіт Томаса Манна.
3. Висновки. с.19
4. Zusammenfassung с.22
5. Література с.23
Вступ
Трагічний пафос, традиційно властивий значній частині німецького мистецтва який спирався на історично зумовлене відношення до всього, що пов'язано з армією та війною, відіграв свою роль в насаджені у ХХ столітті мілітаризму, культу пожертвування та смерті за ради національної ідеї
( особливо в роки гітлеризму ). При цьому Німеччина не дала у першій половині ХХ ст., дійсно значних творів в жанрі трагедії, хоча багато відомих та талановитих драматургів зверталися до нього; зразки високого трагічного мистецтва були створені в німецькій антифашистській літературі пізніше, як на території країни, так і, в роки гитлеризму, у вигнанні , а також після 1945 ("Матінка Кураж та її діти" Б.Брехта). Також помітно, що німецька література, література країни, яка потерпіла поразку в першій та другій світових війнах, не надала більш-менш політичних творів про війну під час самих війн, бо це була в своїй основі мілітаристська література, не здатна для створення справжніх цінностей, так як пафос її був штучним, нелюдським. Ця ситуація може слугувати ілюстрацією до відомих слів Хемінгуея про творче безпліддя фашизму: "естетическое поражение" литературы такого толка можно сопоставить с военными поражениями Германии в мировых войнах."(Прим.) Але через 10 років після закінчення першої світової війни, в Німеччині вийшов роман " На Западном фронте без перемен "(1929) Ремарка, а незабаром після закінчення другої — "Доктор Фаустус" (1947) Томаса Манна. Обидві книги (звичайно різні ) належать до тих творів, по яким видно, як трагичне в мистецтві ХХ ст. починає віддалятися від свого постійного та звичайного супутника — ідеї героїзма.
У нових умовах накопичений Європою досвід набуває привабливості для світу в цілому. Європейська культура, наука й освіта стали прикладом для всіх народів. Усвідомлення культури як другої природи, рукотворної, але не менш значної, стимулювало розуміння творчих можливостей людини і, насамперед, спроможності її власного формування, розвитку на основі науки. На цій основі виник просвітницький образ культури із загальним ідеалом освіченості, історичності, раціоналізму, гуманізму й орієнтацією на європейські зразки як стандарт. Дійсно, культура Європи є значним, видатним досягненням усього людства. Соціальний і політичний устрій країн Західної Європи також є видатним явищем політичної культури. Просвітництво не перебільшувало "бездоганність" європейської культури, але воно, по-перше, применшувало цінність інших культур для людства і для Європи. По-друге, не проблематизувало самого питання про те, що таке культура. Сама проблема культури не поставала; адже за всіх розходжень у визначеннях, поширеним європейським поглядом на культуру протягом двох століть було уявлення про неї як про загальний генералізуючий проект удосконалення світу і людини, їх розвитку відповідно до кращих зразків. По-третє, просвітницький ідеал містить деяку репресивність стосовно народів і людей, котрі не в змозі на даному щаблі своєї життєдіяльності освоїти європейські "класичні" зразки. Попри грандіозні соціальні зрушення ХІХ і ХХ ст., в мисленні людей ще не усвідомилися протиріччя, з якими розум ХVІІІ-ХІХ ст. зіштовхнувся у наш час. Трагічний досвід ХХ ст. засвідчив, що підпорядкування дійсно сучасності ідеалові, нехтування природно-соціальними і природно-культурними процесами, акцент на свідоме регулювання призводить до волюнтаризму, до зневажання соціальної і культурної "гідності" явищ, їх об'єктивного статусу, тобто до ігнорування того, що історично слалося в певні самобутності.
В зв'язку з тим слід зазначити, що сьогодні стало актуальним питання про державну політику України в галузі сучасного мистецтва. Тобто сучасне мистецтво є, але нема ні музею сучасного мистецтва, ні журналу, ні якої-небудь структури, крім центру сучасного мистецтва (Сороса), який проводить більш-менш цілеспрямовану стратегію розвитку українського сучасного мистецтва.
Участь в Олімпійських іграх, спортивні досягнення країни — це умовно кажучи, здоров'я нації; научні відкриття — її мозок; а сучасне мистецтво — ментальність, свідомість. Тоталітарні країни завжди представляють гарно розвинутий спорт та науку. Але ніколи жодна тоталітарна країна не може виступити з заявою в сучасному мистецтві. Сучасне мистецтво виступає лакмусом здорового духа нації.
Критика побачила в "Докторі Фаустусі" поєднання великої традиції актуальної проблеми ХХ ст.боротьби з фашизмом. Однак, таку оцінку більш заслуговує твір "Іосиф та його брати". "Доктор Фаустус" не витримає напруги бути антифашистським епосом або міфом.Станислав Лем у своїй статьї о романі доводить, що свою антифашистську книгу Манн писав, обравши хибний план, що він намагався надати міфологічну формулу кривавому та безглуздому хаосу, побачити в фашизмі сучасний облік одного із стародавніх міфів(14,212).
Отже мета цієї роботи розкрити проблему митця та мистецтва в романі Томаса Манна "Доктор Фаустус".Чому автор обрав саме мистецтво? Які свої думки або бажання хотів донести до нас атор? Що саме турбувало його: стан рідної країни в той час, положення мистецтва в фашистській Німеччині, або всеж таки причини особистого характеру?
Основна частина
2.1 Місце Фауста в романі.
Фауст-герой німецької легенди, вчений, який уклав угоду із дияволом заради знань, багатства та мирських насолод. Найвагомішим твором новітньго часу на тему Фауста є роман Томаса Манна "Доктор Фаустус"(1947), де трагична доля Фауста порівнюється з долею героя та всієї Німеччини.
Якщо коротко оглянути творчість Т.Манна, то слід відзначити перший роман письменника "Будденброки"(1900).За своїм змістом і структурою він дуже далекий від "Доктора Фаустуса", але в останній книзі "Будденброків"на перший план виходить тема мистецтва, яка стане провідною в "Докторі Фаустусі." Тому слід сказати, що загалом у трактуванні мистецтва, його природи й призначення, його співвідношення з життям, Томас Манн виходив із глибинної традиції німецької естетики, для якої, характерне протиставлення духа і життя, мистецтва і дійсності. У нього проблеми мистецтва дедалі тесніше пов'язуються з кризою буржуазного суспільства та його духовної культури, і його твори про мистецтво дедалі більшою мірою стають вираженням цих процесів масштабного суспільно-історичного змісту.
Творчість письменника не відрізнялась ні легкістю рішень, ні поверховим оптимізмом. "Доктор Фаустус"-"підсумковий роман,"як називав його сам автор, роман в якому різні теми знаходяться на своїй межі: загибель Леверкюна, гибель Німеччини. Образ обриву, вибуху, межі об'єднує різні мотиви оповідання: небезпечна межа, на якій опинилось мистецтво; остання межа на якій опинилось людство.
Ця книга є німецькою за традиціями,ідеями, образами,настроєм, у тому ж числі у політично-акактуальному смислі, так як за "життям німецького композитора Адріана Леверкюна, в розповіді його приятеля", постає історія самої Німеччини ХХ століття та її народа, яка після божевілля гитлеризма опинилась на межі національної катастрофи.
Чому саме музика? Чому головний герой є композитором?
Ми маємо право стверджувати, що зацікавленість Т.Манна музикою є загально відомим фактом. Кумирами письменника, на різних етапах його творчості, були: Бах, Гайдн, Моцарт, Р.Вагнер, Бетховен. Є доцільним привести його зізнання які він написав в "Історії "Доктора Фаустуса": 1) "Ведь я всегда жил в соседстве с музыкой, она была для меня неиссякающим источником творческого волнения, она научила меня искусству, я пользовался ее приемами как повествователь и пытался описывать ее создания как критик..."(12,225), 2) "...музыка, поскольку роман трактует о ней (ибо, кроме того, он еще, надо сказать, подходит к ней чисто практически — но это уже особая статья), была здесь только передним планом, только частным случаем, только парадигмой более общего, только средством, чтобы показать положение искусства как такового, культуры, больше того — человека и человеческого гения в нашу глубоко критическую зпоху. Роман о музыке? Да. Но он был задуман как роман о культуре и о целой апохе, и я готов был, ничтоже сумняшеся принять любую помощь в реальной конкретизации зтого переднего плана и средства"(12,227).
За своєю формою "Доктор Фаустус" — моноцентричний роман, осереддям його проблематики, його основних ідейних мотивів є образ композитора Адріана Леверкюна. Одна з центральних тем роману — доля мистецтва в епоху кризи буржуазної цивілізації — отримує в ньому масштабне, трагічно-напружене вираження. Як зазначалося, історії Леверкюна автор надавав найширшого змісту, трактуючи її як "парадигму чогось загальнішого, ...стану мистецтва як такого, культури, більше того — людини й людського генія в нашу епоху." На обшири всесвітньо-історичної проблематики виводить і символічна паралель історії Леверкюна з фаустівською міфологемою, завдяки якій герой роману сприймається як "Фауст XX століття і як певна антитеза Фауста із трагедії Гете".
Порівнюючи перші сторінки "Доктора Фаустуса" з колом ідей Гете у перших сценах його великої трагедії, ми бачимо внутрішній паралелизм мислення, естетичної проблематики. Фауст розуміє ознаки бездарності:
Да, без души и помыслов высоких
Живых путей от сердца к сердцу нет (5,255)
Леверкюн з його "крижаною натурою" не має справжньої мистецької душі.
"Доктор Фаустус" знаходиться в історії культури ХХ століття як раз по середині, на межі між модернізмом та постмодернізмом. Цю межу визначила друга світова війна. "Доктор Фаустус"можна вважати останнім великим твором європейського модернізму, написаним в Америці, та першим твором постмодернізму. Цей роман поєднує в собі надзвичайний трагізм у змісті та холодну віддаленість у формі: тргічне життя німецького (вигаданого) генія (одним з головних прототипів Леверкюна був Фрідріх Ніцше) описане по матеріалам документів із його архіва та по власним згадкам його друга, професора класичної філології Серенуса Цайтблома, людини свідомої в музиці та інтелигентної, але наврядчи здатної оцінити трагедію свого великого друга так, як він сам її відчував.