Джек Лондон — творчий шлях

Реферат

Сторінка 2 з 6

Сувора природа, просте життя, нескінченна боротьба за існування, в якій люди поставлені в однакові умови, а отже, мають формально рівні можливості вижити і розбагатіти,-все це було дуже близьким американцям, які зберегли світосприймання часів піонерства. А тому таким успіхом і користувалися оповідання Лондона. Та це було лише оболонкою письменникових розповідей,

А сутністю їх ставало нове осягання людських взаємин, природи людини, її прав і можливостей, законів людського співжиття в їх первісному, ніби експериментально оголеному стані.

Природа Півночі мовчазна, сувора і велична. Це стихія, з якої б людина зустрілась ще задовго до того, як потрапила під захист машин, витонченої, віками виробленої цивілізації культури. В цій стихії оголюється все — потаємні задуми, справжня мужність, сутність людська, тому що життя і смерть тут ще нероздільні і смерть може настати щохвилини. І людина має бути не тільки сильною і мужньою, готовою боротися до кінця за своє життя а ще й гранично щирою. Ось у цій перманентно критичній ситуації, знайдені письменником, Лондон "просвічує" своїх героїв, апробовує їх і відкривав читачам.

Не замислюючись, відмітає він як другий-третій сорт, як людське лушпиння тих, кого називає "заможними синками", що були великою надією своїх батьків, приїхали на Північ шукати слави, маючи багато грошей на свої витрати і по слузі на кожного. Ще шкідливі пиши й страшнішими видаються ті, хто в ім'я наживи, в ім'я золота ладні знехтувати всіма людськими законами, товариством, дружбой честю і совістю.

"Коли людина мандрує в далеку країну, її доводиться забувати чимало з того, до чого ва на звикла, і пристосовуватися до нових життєвих обставин. Вона мусить відмовитися вії колишніх ідеалів, зректися колишніх богів, часто й переробити закони моралі, що досі керували її поведінкою", — так починається оповідання "У далекій країні". "Людина, що від мовляється від вигод старої цивілізації зараді юної дикості і первісної простоти Півночі, мої же сподіватися талану обернено пропорційні до кількості та якості своїх безнадійно вкорінених звичок. Вона незабаром виявить, колі взагалі на щось здатна, що матеріальні вигоді важать менше... Але дуже важко навчитися належно ставитися до всіх речей і особливо до своїх товаришів. Чемність звичайного житті така людина мусить замінити на альтруїзм поступливість і терпимість. Так, і тільки таї може вона здобути коштовну перлину — справжню дружбу... Радше б мовити, вона мусить заступити слово-вчинком, а букву — духом"

Герої Лондона вирушають на Північ за багатством. Як для кожного звичайного американця, для них багатство є першою і неодмінною передумовою щастя. Та, хоч як це парадоксально, видобуте золото в жодному з оповідань письменника не відіграє вирішальної Волі. "Пафос північних оповідань, що приваблюють цілісними характерами, гострими ситуаціями, не в боротьбі за золото, а в боротьбі ва Людину". Основний акцент — на суто людських якостях золотошукачів. Справжніми героями стають люди мужні, сміливі, сильні, винахідливі, гуманні у вищому розумінні цього слова, готові завжди пожертвувати своїми особистими інтересами в ім'я законів братерства товариськості.

Перші оповідання Лондона засвідчили появу нового, оригінального і самобутнього письменника, зі своєю тематикою, своїм поглядом на світ і на людське життя, але водночас такого, що повністю належав американській традиції і своїм баченням, і відображенням світу. В його "Північній одіссеї" відбиваються погляди романтиків і демократичність літератури "локал колор", американська пристрасть до нових, ще не освоєних, місць, працездатність американця і американський ідеал збагачення понад усе, який письменник засуджує, американська тяга до стабільності, до певності у соціальному становищі, яку письменник поділяє, вважає природною. Такою ж типово американською є і повага до окремої сильної особистості що її проповідують лондонівські оповідання.

Основні мотиви своєї творчості Лондон "виявив" уже в цей — перший — період. У його оповіданнях панує гуманізм, понад усе цінується людяність, чесність, повага до людські гідності й свободи, утверджуються моральні чесноти. Та в деяких оповіданнях збірки відчувається впевненість у зверхності білої людини над іншими расами, стверджується її перевага в силі, сміливості, мужності. Так самостверджується і зверхність білої жінки над червоношкірою ("Син Вовка", "Мудрість подорожна"). Це дає підстави говорити, про суперечливість у поглядах і світосприйманні письменника. Суперечливі мотиви особливо сильно відчуваються в першому романі Лондона — "Дочка снігів" (1902). Він прозвучав панегіриком на честь білої людини, котрій підвладні море і суходіл, на честь англосакса, який перевершує всіх і тому підкоряє собі інші народи і раси. Роман ще раз продемонстрував непослідовність життєвих позицій письменника. Цьому є пояснення. Лондон звик боротися за себе, покладатися лише на власні сили, перемагати лише власною мужністю, винахідливістю, витримкою — тільки своїми особистими якостями. І його особистих якостей виявилося достатньо, аби примусити суспільство зважати ні

нього, відвести йому гідне місце серед людей. Забувати про це, звичайно, не можна. Така правда життя, нехай і пов'язана з винятковими особистими достоїнствами цієї незвичайної людини, переважно і диктувала йому погляди на світ і на його проблеми. Ті філософські і наукові трактати, що їх Джек вивчає, що ними захоплюється, відкриває для себе, а згодом підтримує і пропагує привселюдно,-це тільки підтвердження поглядів, продиктованих його особистим життям, що й стало для нього основним виміром світу і залишилось таким назавжди.

Джек Лондон активно прагне до філософського осмислення життя, вважаючи його необхідним компонентом письменницького ремесла. В статті "Про письменницьку філософію життя" (1903) він писав: "Коли ясно мислиш, і писати будеш ясно; якщо думка твоя благородна — і твір буде благородним... Якщо ж знання твої уривчасті і несистематичні, чи "можеш ти знайти слова місткі і точні? І чи пощастить тобі без головної філософської ідеї — організатора побудувати з хаосу щось цільне? Чи може бути точним твоє передбачення і аналіз? Чи буде у тебе справжній критерій, що дозволить орієнтуватися у власному матеріалі, визначити значення кожної його зернинки? А без усього цього чи можеш ти взагалі являти собою інтерес як особистість? Чи зможеш запропонувати щось свіже, нове цьому пересиченому світу ?.

Лондон старанно вивчає праці Дарвіна, Мальтуса, Сміта, Рікардо, Гоббса, Локка, Спенсера Лейбніца, Ніцше, Геккеля та інших з антропології, біології, економіки, історії, філософії.

"МАРТІН ІДЕН"

У 1907 році, під час подорожі на "Снарку", "письменник почав писати один! з кращих своїх творів — роман "Мартін Іден".

"Мартін Іден" — найбільш зрілий і довершений роман Лондона. Зрілий за своєю думкою, довершений за її художнім втіленням. Він розповідає про долю хлопця з робітничої родини, який став відомим визнаним письменником і розчарувавшись у житті до якого прагнув, покінчує з собою. Певною мірою це роман автобіографічний. В ньому чимало від долі самого письменника — портрет героя, історія першого кохання, окремі, часткові деталі скажімо, епізод, в якому Лондон описує, як Мартін майже силою вибиває свій гонорар у видавця широко відомого журналу "Біла миша". Лондон одержав такий самий гонорар за таких самих обставин від "Чорного кота". Але це все деталі. Головний момент автобіографічності — спільність долі, пошуків і прагнень Джека Лондона і його героя. А тому розповідь приваблює і переконує щирістю, точністю психологічного аналізу і художніх узагальнень є американський варіант роману кар'єри і ще більшого мірою — роздуми про місце митця в суспільстві.

Роман починається з визначального моменту в житті головного героя: зустрівшись з інтелігентною і прекрасною дівчиною, білявою і ніжною, Мартін покохав її. Кохання змінює юнака, він прагне краси, тягнеться до освіти, культури, бажаючи сподобатися коханій, хоч якось наблизитися до неї. Мартін заробляє собі на прожитті тяжкою працею, надсаджується фізично, але все-таки займається самоосвітою, намагається зрозуміти найскладніші проблеми життя і розвитку суспільства й усього живого на землі.

Минуле Мартіна — голодне дитинство тяжка праця — не описується. Письменником. Лише одного разу, коли Лондону треба показати, наполегливість хлопця, коли треба переконати читача, що той витримає будь-яке випробування, цілий розділ — п'ятнадцятий — і єдиний у романі присвячується дитинству героя. Колись Мартін ворогував з хлопчиськом на прізвисько Масна Пика, який був і більшим, і здоровішим від Мартіна. Масна Пика нещадно бив його, і Мартін домігся того, що йому вдалося перемогти Масну Пику. Таким він був у дитинстві, таким залишився на все життя.

Ми зустрічаємось з Мартіном, коли він повертається з плавання. Його спогади про плавання, про незнайомі землі, про людей, з якими він познайомився, і пригоди тільки зрідка чергуються з розповіддю про буденні події життя в рідному містечку. А коли в Мартіна закінчуються гроші і він знову вирушає в плавання, ми не поспішаємо за ним,— цей етап його життя не цікавить письменника. Докладно описана тільки виснажлива і непосильна праця Мартіна в пральні. Цього досить, щоб показати, як фізична праця, позбавлена будь-якої творчості, духовності, надмірно тяжка, висотує всі сили, перетворює людину на тварину. Це допомагає письменникові яскравіше показати знеособлення людини в буржуазному суспільстві. Опиратися цьому незворотному процесу важко навіть Мартіну хлопцю незвичайної фізичної сили, здоров'я. Кохання загострює почуття Мартіна. Чіткіше проступає суперечність між нелюдськістю, брудом, у яких перебуває людина, і нестримним потягом цієї ж людини до краси.

Любов до Рут, дівчини з буржуазної родини, яка уявляється Мартіну втіленням краси високої і натхненної, закономірна. Адже Рут — це символ того, до чого Мартін прагне, символ краси.

Знайомлячи читача з Іденом, автор у перших розділах постійно підкреслює особливість мислення героя: Мартін усе бачить в образах, він — митець, письменник з народження.

Ось він знайомиться з Рут, і вона справляє на нього незабутнє враження.

1 2 3 4 5 6