Реферат на тему:
Джек Лондон — творчий шлях
ПИСЬМЕННИЦЬКЕ НАВЧАННЯ
Повернувшись з Аляски, Лондон намагається знайти якусь роботу. Та це майже не вдається — в країні знову криза. Тож доводиться перебиватися випадковими заробітками. І тоді він, переповнений думками, враженнями, спостереженнями і енергією, знову сідає писати. На Алясці Джек свідомо збирав матеріал для майбутніх художніх творів. По-перше, багато чого на Півночі його дуже вразило і примусило замислитися. По-друге, він уже не був новачком, здатним лише дивуватися з побаченого, невідомого. І записи, і добір матеріалів він робив цілком осмислено. Тепер з-під його пера одне за одним виходять оповідання, які згодом увійшли до скарбниці світової літератури. Та поки що всі вони знов і знов повертаються з різних редакцій і видавництв з тією самою відповіддю: не підходить.
"Всі мої рукописи поверталися назад,— згадував він через кілька років. — їх усе приносили і приносили — цей кругообіг нагадував мені дії якоїсь заведеної машини. Я кидав пакет у поштову скриньку. Через якийсь час цей пакет з рукописом мені знову приносив поштар — в ньому я знаходив кілька рядків стандартного повідомлення про відмову. Якийсь механізм — хитрий пристрій з гвинтиків і важелів, там, на другому кінці... пересував рукопис до іншого конверта, витягав марки, наклеював їх на конверт і вкладав аркушик з повідомленням про відмову".
Прoте Джек непорушно вірить у свій талант письменника, попри безконечні невдачі, працює систематично, щоденно. Тепер він уже свідомо вчиться літературної майстерності, опановує сюжетоскладання і композицію, а крім того, граматику і стилістику, якими йому не довелося оволодіти в школі. І все це — без будь-яких гарантій на успіх. Упертість, сила, життєздатність, талант допомогли Лондону вистояти в цю тяжку зиму.
Наполегливість дала позитивні наслідки. Спочатку журнал "Оверленд манслі" прийняв до друку оповідання "За того, хто в дорозі". П'ять доларів були, звичайно, мізерним гонораром, та вони вселили віру в себе. Це — січень 1899 року. Через місяць той самий журнал друкує "Білу Тишу". Окремі оповідання заявляються і в інших американських часописах.
У квітні 1900 року виходить уже збірка з дев'яти оповідань — "Син Вовка". Через рік ще одна збірка — "Бог його батьків", потім — "Діти морозу" і роман "Дочка снігів" (1902).
Цим твором фактично закінчується перший період письменницької діяльності Лондона, період, який приносить йому популярність, успіх, перші солідні гонорари, змогу спокійно жити і писати.
Щоб оцінити творчість Лондона і зрозуміти, чим полонив читача письменник-початківець, треба коротко .схарактеризувати американську літературу цього періоду —на рубежі двох століть.
ХІХ століття було часом становлення і формування, американської державності, часом становлення і формування її літератури, переважно літератури романтизму. Романтизм, ґрунтуючись на вірі в окрему індивідуальність, її необмежені можливості, силу її духу і розуму, супроводжує виникнення буржуазного ладу. Але романтизм і ворожий буржуазії: він викриває антилюдяність новонародженого капіталізму з його бездушного філософією і мораллю наживи. З розвитком капіталізму романтизм вичерпав себе, звироднів, не в змозі відбити всі , суперечності, оголити пекучі виразки і жахливі вади суспільного буржуазного ладу. Кращі риси —демократизм і критичне ставлення до буржуазного суспільства — він передав своєму наступникові — критичному реалізмові. Початок розквіту критичного реалізму в Америці — і кінець XIX — початок XX століття. Це був рубіж, і рубіж не лише в розвитку американської літератури, а насамперед у суспільно-політичному житті країни. У 90-і роки було повністю вичерпано внутрішні резерви розвитку американського капіталізму, і країна перейшла в нову, монополістичну стадію. Як відзначав В.І. Ленін, "рівність відвойована громадянського війною 1861-1865 років і забезпечена конституцією республіки, на ділі в головних місцях проживання негрів (на півдні) і в багатьох відношеннях все більше обмежувалась у зв'язку з переходом від прогресивного, домонополістичного, капіталізму 1860-1870-х років до реакційного, монополістичного капіталізму (імперіалізму) новітньої епохи, яка в Америці відмежовується особливо ясно... війною 1898 року". В цей час Сполучені Штати Америки і швидко стають "однією з перших країн щодо глибини прірви між жменькою знахабнілих мільярдерів, які захлинаються в бруді і в розкоші, з одного боку, і мільйонами трудящих, які вічно живуть на грані злиднів, з другого" .
Офіціозна буржуазна література цього часу відкрито проповідує буржуазну мораль наживи, схиляється перед владою долара, всіляко підтримує філософію ділків і бізнесменів. Більше того —ця література підтримує і криваві загарбання чужих земель, рабство негрів, винищення індіанців, все те антигуманне, темне, що вело до наживи, до експлуатації і збагачення. Це була так звана "література червоної крові".
Школа "бостонських брамінів", оплот староанглійських традицій, сприяла формуванню літератури "ніжного реалізму", заохочувала до зображення американського життя, американських звичаїв, законів суспільного ладу як найкращого способу існування людської спільності. Вважалося, що коли в цьому суспільстві є окремі вади, то вони дрібні, часткові, їх легко позбутися, не порушуючи людської гармонії.
Водночас існувала й інша течія — "локал колор" — література окремих регіонів великої країни. їй властиві посилена увага до конкретних деталей, реалій, докладні описи пейзажів, людей і звичаїв певної місцевості. Саме в такій літературі найчастіше виникають передумови для зародження реалістичних творів. До західної школи "локал колор" американці зараховують Марка Твена, основоположника американського критичного реалізму. Він писав про Захід, про Міссісіпі, що в його творчості набула узагальнюючого значення, стала символом усієї Америки. І вже цим письменник рішуче вивів себе із школи "локал колор". Твен уперше правдиво зобразив Америку "позолоченого віку", в своїх кращих творах показав її контрасти, оголив сутність її моралі і політики.
"ПІВНІЧНА ОДІССЕЯ"
Письменник Джек Лондон почався з розповіді про Північ. Дев'ять оповідань, що склали першу збірку Лондона, є чимось цілісним, єдиним, одним з циклів його "північної одіссеї". "За того, хто в дорозі" — драматична сценка: з життя золотошукачів. Довга північна j ніч, друзі, які зібралися в маленькій хатині на краю землі й згадують різні епізоди свого життя. Вони з великим співчуттям приймають випадкового подорожнього — мужнього, сильного, благородного. А потім по його слідах приїжджав поліція. Виявляється, він завинив перед законом: викрав сорок тисяч. Тільки це — половина правди. А вся правда в тому, що він узяв грошей лише стільки, скільки було вкрадено в нього самого,— отже, від не злодій. І йому, тому, хто знову вирушає в дорогу, всі золотошукачі бажають, щоб вистачило їжі, щоб не стомилися собаки, щоб сірники були сухими.
"Біла Тиша" — розповідь про драматичний момент з життя трьох людей — Мейсона, його дружини індіанки Руфі та чесного, мудрого, справедливого Мелмюта Кіда, який є улюбленим героєм всіх оповідань "північної одіссеї". Серед Білої Тиші подорожують ці троє, без запасів їжі, озброєні лише власною мужністю. В таких умовах собаки перетворюються на диких хижаків, і тільки сильні люди зберігають свої людські риси. А тут ще дерево падає на Мейсона, калічить його, і нема жодної надії на порятунок у Білій Тиші. І тоді Мейсон просить друга пристрелити його, аби врятувати вірну дружину і сина, якого вона носить під серцем.
"Син Вовка" стверджує право сильного на перемогу в житті, — Лондон повністю на боці білої людини, Сина Вовка, що забирає найкращу дівчину з індіанського племені.
Оповідання "Люди з сорокової милі" можна було б назвати просто побутовою сценкою, якби в ній не ставилася проблема життя і смерті. Проте на Півночі життя і смерть — теж звична побутова проблема. Ось таку проблему успішно розв'язує Мелмют Кід, який завдяки своїй хитрості зумів примирити двох приятелів, здатних убити один одного. А коли люди не мають достатньо мужності, сили, не вірять у товариша, вони не можуть вижити на Півночі. Про це йдеться в оповіданні "У далекій країні". Залишившись узимку вдвох, герої оповідання не зуміли об'єднати свої зусилля у боротьбі з суворою природою і загинули, згубили один одного.
Негідною людиною виявляється і один з героїв оповідання "Панотцеве право", в якого за мужньою зовнішністю приховується полохливість. І жінка, сильна і смілива, яка зробила велику помилку, ставши його дружиною, вже не може виправити її: адже найвища краса — то краса вірності.
А в "Королевій дружині" йдеться про жінку-індіанку, яку залишив чоловік, але за допомогою його друзів, зокрема вже добре відомого читачеві Мелмюта КіДа, вона зуміла повернути його любов і повагу.
Героєм оповідання "Мудрість подорожна" виступав інший Лондонів улюбленець — індіанець Ситка Чарлі. Він органічно сприймає закони дружби і товариськості і не зупиняється, коли треба здійснити смертний вирок над людиною свого племені, аби ствердити панування цих законів у Білій Тиші.
Краще з клондайкського циклу — оповідання "Північна одіссея". Це розповідь про любов, вірність, мужність чоловіка з індіанського племені, який усе життя, ціною невимовних злигоднів, втрат ішов до заповітної мети — повернути собі кохану, що її колись вкрав у нього білий чоловік. Тут і екзотика життя й побуту індіанських племен, і пригоди, і напружена драма людських взаємин...
Як бачимо, оповідання збірки об'єднують не лише спільне місце дії і не лише дійові особи, що зустрічаються в багатьох з них, а й незмінний погляд письменника на світ, те "своє", що побачив у житті художник-початківець. Він увійшов до американської лїтератури із своєю землею. Такою "батьківщиною" для письменника став Клондайк — нова, ще не: відома його співвітчизникам країна, яку він відкрив. Це було цікаво і збуджувало інтерес до його новел.
Та ще цікавішим було те, що Клондайк рожна розглядати як модель Америки епохи її становлення, її заселення і освоєння прибульцями з Європи, як місце, де збереглася не лише первозданна природа, а й — головне — здорові людські стосунки, що так приваблювали свого часу емігрантів і робили далеку Америку омріяним краєм.