Жуковський Василь Андрійович — життя та творчість

Реферат

Реферат з світової літератури

Жуковський Василь Андрійович — життя та творчість

ЖУКОВСЬКИЙ, Василь Андрійович (29.1(9.11). 1783, с. Мишинське Білівського угіддя Тульської губ.— 12(24).IV.1852, Баден-Баден, Німеччина; похований в Петербурзі в Олександро-Невській лаврі] — поет, перекладач. Батько — Панас Іванович Бунін, поміщик Тульської губ., власник с. Мишинське, мати — Сальха, туркеня по походженню, узята в полон росіянами при штурмі Бендер у серпні 1770 р. Відповідно до сімейних переказів, була привезена в Мишинське і подарована Буніну одним з його кріпаків, учасником російсько-турецької війни. По іншим даним, Сальха була узята в полон майором К. Муфелем, що віддав її "на виховання" А.І.Буніну. Одержавши при водохрещенні ім'я Єлизавети Дементіївни Турчанінової, вона майже безвиїзно жила в Мишинському спочатку як нянька при молодших дітях Бунін, а потім — домоправительки (економки). Народжений нею в 1783 р. син був за бажанням А.І. Буніна усиновлений Андрієм Григоровичем Жуковським (який жив "на хлібах" у Буніних). Це дозволило Ж. уникнути долі незаконнонародженого, але для одержання дворянства треба було зарахування малолітнього Ж. на фіктивну військову службу (в Астраханський гусарський полк). Згідно даних "формулярного списку" поета, у 1789 р. він отримав прапорщика, що надавало право на дворянство. У цьому ж році А.І.Бунін звернувся в Тульські депутатські дворянські збори з проханням про "внесення роду Василя Андрійовича Жуковського" у відповідний розділ дворянської родовідної книги Тульської губ. Клопотання А.І.Буніна було задоволено, подальша "військова" служба втратила зміст, і в листопаді 1789 р. Ж. був звільнений "по проханню своєму від служби".

Дивіться також

Початкове навчання Ж. одержав у колі родини Буніна, де ріс на правах вихованця. У збереженій програмі Автобіографічних записок (1806) Ж. згадує про свого "першого вчителя", німця-гувернера Якима Івановича, що за неуцтво і жорстоке звертання з юним вихованцем був вигнаний з будинку Буніна. При переїзді сімейства на зимовий час у Тулу Ж. навчався в приватному пансіоні X.Ф.Роді (1790), після закриття якого хлопчика відправили в Головне народне училище (1792). Виключений з училища директором Ф.Г.Покровським "за нездатність", Ж. продовжував навчання в тульському будинку В.А Юшкової (зведеної сестри і хресної матері майбутнього поета) разом з її дочками і племінницями. У будинку Юшкових, в атмосфері широких культурних інтересів цієї родини, що займала видне місце в утвореному тульському суспільстві, Ж. уперше прилучився до літературної творчості. Для постановки на домашній сцені ним у 1794-1795 р. були складені трагедія "Камілл, чи Звільнення Рима" і написана по мотивах роману Сен-Пьера п'єса "Павло і Віргінія". Добутки ці, учнівські наслідування п'єсам в античному і сентиментально-мелодраматичному роді, що наводнював тоді репертуар столичних і провінційних театрів, не збереглися і відомі лише в переказах А. П. Зонтаг (родички і подруги дитячих років поета).

Після смерті А.І.Буніна в березні 1791 р. турботи про підростаючий Ж. узяла на себе М.Г.Буніна, що розділила їх з рідною матір'ю поета. Однак поступове усвідомлення матеріальної залежності від Буніних і нестійкості свого положення в їхній родині стало для Ж. джерелом глибоких внутрішніх переживань, що відбилися в його ліриці ("До А.І.Тургенєва", 1808, і ін.), у ранніх щоденникових записах (26 р. 1805 р.). Восени 1795 р. близькі Ж. почали нову спробу улаштувати його на військову службу, доручивши майору Д.Г.Постникову влаштувати хлопчика в Нарвський піхотний полк. З цим (нездійсненим) проектом зв'язана перша поїздка в Петербург і Стокгольм, про яку він згадує в програмі своїх автобіографічних записок. Подробиці поїздки містять дитячі листи Ж. до Єлизавети Дементіївни (грудень 1795 — лютий 1796 р.), а також записка Д.Г.Постникова до Єлизавети Дементіївни (20 грудня 1795 р.). Питання про подальшу долю юного Ж. було вирішено остаточно в 1797 р., коли він був визначений у Шляхетний пансіон при Московському університеті. Перебування в пансіоні (1797-1800) —найважливіший період творчого формування майбутнього поета, що знаходить тут близьке йому за духом дружнє середовище ("тургенівський кружок" — ядро майбутнього Дружнього літературного суспільства), досвідчених, шановних наставників (А.А.Прокоповича-Антонського, І.П.Тургенєва, М. Баккаревича й ін.), під керівництвом яких Ж успішно освоює навчальну програму (поряд з навчанням основам первісних знань які включають курс "вищих наук" — російську і всесвітню історію, стародавності, право природне, у викладанні яких позначався вплив ідей російського і європейського просвітительства), ретельно вивчає мови, проходить ґрунтовну літературну підготовку (як особливі предмети в пансіоні викладалися "словесність" і "твори", заохочувалися спроби самостійної творчості, для керівництва якими були організовано "Збори вихованців університетського Шляхетного пансіону". Ж. став одним з активних учасників цього суспільства й альманаху, що випускається ним, "Ранкова зоря"). Велика увага приділялася характерно-естетичному утворенню вихованців: ідеали морального самовдосконалення і діяльної філантропії, культ особистих і цивільних чеснот знаходили відзвук у душі майбутнього поета, стимулювали потребу до літературної творчості. Перший друкований добуток Ж.— ліричний вірш "Травневий ранок" (1797) — сполучить традиційні образи похвальної оди "із сентиментально-меланхолійними" мотивами в дусі поезії І.Дмитрієва, якого Ж. називав згодом своїм першим вчителем у поезії.

Написані за роки навчання в пансіоні твору Ж. носять багато в чому учнівський, несамостійний характер, хоча і свідчать про смак і дарування юного поета, що наслідує "корифеям" російського класицизму — Ломоносову, Державіну і Хераскову. По більшій частині це урочисті оди "на випадок" або речі, призначені для щорічних пансіонних актів і виступів у "Зборах вихованців..." ("Могутність, слава і благоденство Росії", 1799; слово "Про початок суспільства, поширенні і про обов'язки кожної людини щодо суспільства", 1799, "Світ", 1800). або вірші і прозаїчні уривки на задані наставникам теми морально-етичного і патріотичного характеру ("Благоденство Росії, створене великим її самодержцем Павлом Першим", 1797; "Чеснота" ("Під зоряним дахом тихо ночі"), 1798; "Чеснота" ("Від світла світел промінь народився"), 1798; "До Надії", 1800, і ін.). Ж. сприймає і нові літературно-естетичні віяння, зв'язані із сентименталізмом і перед романтизмом карамзінистської користі, випробує вплив поезії росіянина оссіанізма. Зразки добутків подібного роду були рясно представлені на сторінках "Приємного і корисного часу", "Іппокрени" і ін. сучасних російських журналів, що служили вихованцям настільними книгами. У пансіоні були закладені перші основи просвітительських поглядів Ж., що стали фундаментом його філософсько-естетичної концепції в зрілому віці. Одним із кращих учнів Ж. закінчує пансіон зі срібною медаллю в грудні 1800 р. На поч. 1801 р. Ж. разом з А. Тургенєв, А.Ф.Воейковим, А. Ф. Мерзляковим, С. Родзянко і ін. організує "Дружнє літературне суспільство", що проіснувало менше року (січн.— лист. 1801 р.), але яке зіграло помітну роль у твердженні нових (романтичних) принципів у російській літературі. Участь Ж. у діяльності "Суспільства..." було значним. Відомі його твори, вимовлені на засіданнях "Суспільства...": "Про дружбу", "Про пристрасті", "Про щастя" — програмні виступи, що характеризують морально-етичний кодекс його учасників, що бачили свою мету в служінні "істині і чесноти" за допомогою "красного письменства", в ознайомленні російських читачів з досягненнями новітньої європейської літератури. Ці установки допомагають усвідомити, чому в 1801 р. у творчості Ж. переважають переклади, головним чином, з Коцебу, що відбиває захоплення ним у "Дружному літературному суспільстві" ("Хлопчик біля струмка", 1801; "Корольова Ільдегерда", 1801; п'єса "Помилковий сором" і ін.). До 1801 р. відноситься і 1-я (згодом цілком перероблена) редакція "Сільського цвинтаря" (з Т. Грея). Особисте знайомство з Дмитрієвим, а потім і з Карамзіним закріплює зв'язки починаючого літератора із сентименталізмом і сприяє поступовому відходу від жанрів класицизму й остаточному твердженню в його поезії нових естетичних принципів. У цьому ж році Ж. надходить на службу "городовим секретарем" у московську Головну соляну контору, що згодом назве "дурною". Байдужість Ж. до своєї чиновницької "посади", а ще в більшому ступені — зайнятість літературою викликали "невдоволення" його начальника. Це привело Ж. до конфлікту, що закінчився —арештом поета, що надовго відвернули його від подальших спроб визначитися на службу. Відразу після звільнення з-під арешту Ж. подає у відставку і їде в Мишинске з наміром цілком віддати себе літературної діяльності.

1802-1807 р. Ж. проводить в основному в рідних краях, лише зрідка приїжджав в Москву для "влаштування своїх літературних справ (основним "заробітком поета були переклади) і зустрічі з московськими літераторами і друзями. На ці роки приходиться пора інтенсивної самоосвіти. Прагнучи заповнити свої пробіли і недоліки систематичних знань, отриманих у пансіоні, він багато читає, складає великий план творчих занять (див.: "Розпис у всякому роді кращих книг, з яких більшої частини повинно зробити екстракти", 1805), робить великі виписки з теоретичних праць європейських естетиків (Лагарпа, Батте, Руссо, Мармонтеля, Тарве, Ещенбурга і ін.), складає "Конспект по історії літератури і критики" (1805-1810), "Теорію поезії" (1805), у якій осмислює для себе процес світового літературного розвитку, виробляє власне представлення про природу найбільш значних жанрів, про найважливіші естетичні принципи і категоріях. Цей період відзначений напруженістю моральних шукань, що знайшли яскраве відображення в щоденникових записах 1804-1806 р. з їхнім заглибленим самоаналізом, програмою самовиховання і самовдосконалення, з пошуками стійких форм взаємин з навколишніми, планами на майбутнє життя і підведенням перших підсумків самостійного життя, що супроводжуються винятковою творчою активністю, різноманіттям жанрових пошуків.

1 2 3
загрузка...